"Казахські батири і їх роль в боротьбі проти Джунгарского навали"
З самого початку XVII в. Казахські ханства переживали глибокі потрясіння, викликані подальшим загостренням зовнішньополітичного становища. Хану Тауке на час вдалося подолати міжусобиці, відновити спокій в жузах за допомогою посилення впливу біями, тим самим, убезпечивши кочовища казахських пологів від зовнішніх вторгнень. Цьому в чималому ступені сприяла та обставина, що він в своєму розпорядженні мав, за свідченням джерел, близько 80 тис. Воїнів. Однак боротьба за владу і сепаратизм султанів незабаром порушила єдність, що негайно скористалися сусіди. З півдня казахів тіснили середньоазіатські ханства - Бухара, Хіва; з південного заходу здійснювали набіги волзькі калмики, підтримувані яицкими калмиками; з півночі нападали сибірські козаки; на кочовища за Яїком претендували башкири.
Але найбільш грізна небезпека нависла над казахським народом зі сходу, з боку сильного і агресивного військово-феодального Джунгарского ханства. Боротьба між казахськими і джунгарськими владиками тривала понад століття. В основі її лежало суперництво через пасовищ. У міру зростання чисельності поголів'я худоби кочівники змушені були розширювати необхідну для скотарства виробництва територію.
Так, у 1635 р на заході Монголії або в північно-західній частині Центральної Азії сформувалося сильне кочове держава - Джунгарське ханство, що складається з монголо-ойратскіх племен: хоітов, дербети, чоросов, хошуотов і торгутов. Основу економіки Джунгарского ханства становило екстенсивне кочове скотарство, як і у сусідніх казахів, халхасов, алтайців.
Епізодичні вторгнення джунгар на територію Казахстану почалися ще в XV ст. В кінці XVI ст. невелика частина ойратов після невдалих набігів на казахів потрапили в залежність від казахського хана Тауеккеля. Сам Тауеккель в своїх грамотах в Москву іменує себе «царем козацьким і калмицьким». Зазнавши тяжкої поразки у війні з Цінської імперією (1690 - 1697 рр.), Джунгарські феодали намагалися відшкодувати втрачене за рахунок завоювання Казахстану і Середньої Азії. У 1698 р тумени ойратского хунтайджі Цеван-Рабдана вторглися в кочовища Старшого жуза, що поклало початок новій смузі збройних зіткнень між ойратского (калмицькими) і казахськими феодалами. Саме з цього часу джунгарська небезпека почала перетворюватися в головну небезпеку, яке загрожувало самостійного існування Казахстану.
Після початку другої ойрато-цинской війни 1717 - 1722 рр. натиск джунгар на Казахстан слабшає. Скориставшись цим, казахи знову завдали їм удар. Таким чином, протягом двох з гаком десятиліття між Казахськими ханством і Джунгарії періодично спалахували збройні конфлікти, що не приносили вирішального успіху не однієї зі сторін.
Нарешті, уклавши мир з Цінської імперією, ранньою весною 1723 р ойратскіе феодали всією своєю міццю обрушилися на Казахстан і Середню Азію. Населення кочових районів Казахстану, зайняте підготовкою до переходу з зимових стоянок на літні паздбіща, було захоплено зненацька. Змітаючи на своєму шляху заслони з розрізнених і нечисленних казахських загонів, джунгарські війська швидко просувалися вглиб Казахстану, залишаючи після себе купи мертвих тіл, попіл згарищ, викрадаючи в Джунгарию десятки тисяч полонених, каравани награбованих багатств.
Один за іншим після запеклих сутичок в руки ойратів переходили казахські і середньоазіатські міста - Ташкент, Сайра, Туркестан і ін. Кидаючи худобу і майно, казахи йшли в Середню Азію і на захід: Середній і Старший ж узи - до Ходжнту і Самарканду, Молодший - в Хіву, Бухару, до Волги і Астрахані. Наплив значних мас кочівників і втекли з землеробських і ремісничих центрів в міста і області Середньої Азії призвело до загострення міжнаціональних протиріч, голоду, розрухи, витіснення жителів цих оазисів в глухі, безводні райони. Узбецький історик Мухаммад Якуб Бухарі писав, що «в Бухарі настав такий голод, що навіть людське м'ясо пішло в їжу людям, померлих хіба не ховали, а з'їдали. Настав повне сум'яття. Всюди люди, покинувши рідні місця, розбрелися в різні боки. У Бухарі залишилися два Гузара (кварталу) жителів, в Самарканді жодної душі не залишилося ». Ті страшні часи увійшло в історію казахського народу, як роки Великого лиха, а в усних казахських переказах іменується «Актобан шубиринди».
Вираз «Актобан шубиринди» означає, що люди в повному знемозі від голоду і втоми кинулися на землю і пластом залягли біля озера Алаколь. На шляху відступу казахів лежало два озера з однаковою назвою Алаколь. Перше перебувало на лівому березі Сирдар'ї, а інше - на правому, в 90 кілометрах від Ташкента. Оскільки відступили казахи Старшого і Середнього жузов у озера Алаколь в повній впевненості, що вони в зниження небезпечності і вороги їх не наздоженуть, то таким місцем могло бути тільки озеро за Сирдарьyoй, тобто на лівому березі.
Тут доречно згадати про те, що точно така ж історія в житті казахського народу повторилася через двісті років в 30-і рр. XX ст. в роки голощекінского геноциду. І тоді казахи від страшного голоду врятувалися втечею в Узбекистан і інші краї, а прямі людські втрати від голоду становили 2 мил. 300 тисяч життів.
Слід сказати про іншу гірку правду. Якби царський уряд прислухався до звернень казахських ханів Тауке, Кайипа, Абулхаїр про добросусідські відносини і союзу в боротьбі з Джунгарії, то остання не наважилася на спустошливий похід в 1723 р Царизм, навпаки, чекав ослаблення казахському степу джунгарських навалою і прагнув поставити на коліна казахів, змусити дати клятву у вірності і підданстві Російському престолу в 1731 р
Казахи Середнього жуза довго не змогли залишатися в межах середньоазіатських ханств, бо місцеві правителі не тільки не надавали їм кочовища, але заодно з джунгарських загарбниками не проти були пограбувати казахів.
Масове пересування казахів на захід викликало велику тривогу серед кочівних між Жайик і Волгою калмиків. Нова хвиля прийшли на Жайик казахів була на стільки велика, що під питанням перебувала сама доля калмицького ханства. Про це свідчить прохання калмицьких володарів до царського уряду про військову допомогу, для охорони своїх літніх кочевий по лівому березі Волги. Так, в середині XVIII ст. Жайик став кордоном між казахами і калмиками.
У роки Великого лиха загострилися відносини казахів з Бухару, Хіву, Фергани і інші регіони Середньої Азії, посадили в голод і місцеве осіле населення. Положення казахів ускладнилося ще й тим, що їх пересування під тиском джунгарских загонів на захід привело до зіткнення з туркменами, порушення дружніх взаємин з каракалпаками.
Величезні потрясіння, викликані джунгарських навалою, масова втрата основного багатства (худоби) привели до економічної кризи. А це, в свою чергу, посилило політичні протиріччя серед правлячої казахської верхівки. Виходом із ситуації міг бути лише організовану відсіч ворогу, який зупинив би економічний і політичний розпад казахських жузов.
В результаті джунгарского навали нависла загроза існування не тільки казахського народу. Доля народів Середньої Азії могла бути ще трагічніше, якби не знайшлися в казахському степу сили, здатні не тільки зупинити, але і вигнати загарбників.
Визвольна боротьба казахського народу проти Джунгарии
Кабанбай-батир (кінець XVII - середина XVIII ст.)
Кабанбай (роки народження і смерті невідомі) - ка¬захскій батир, один з керівників боротьби проти джунгарских завойовників і полководців казахського опол¬ченія в XVIII в. В усній народній творчості його нази¬валі Каракерей Кабанбай. Кабанбай-батир був бием роду каракерей племені Найман.
У 1745 р Кабанбай був одним з казахських біями, ко ¬ торие висловили бажання приєднатися до Росії, і вийшли з таким проханням до царського уряду, запевнивши Росію про свою підтримку в її боротьбі проти джунгар.
В середині XVIII ст. в результаті посилення боротьби за владу між казахськими ханствами, Барак султан вбиває хана Молодшого жуза Абулхаира. Кабанбай-батир, об¬вінів Барак султана в скоєному, виступив проти його спроби зближення з джунгарських ханством. Таким об¬разом, Кабанбай-батир мав вплив на внутрішнє життя не тільки Середнього жуза, але час від часу брав участь в історичних подіях, проісходів¬шіх в молодшому Жузе.
Багато героїчні вчинки Кабанбай-батира свя¬зани з походами Абилай-хана проти джунгар. До нас дійшов дастан "Кабанбай - герой", в якому опісива¬ются його ратні і героїчні пригоди.
Райимбек-батир (1705 г. - дата смерті невідома)
Райимбек - казахський батир. Його дід - Ханкелді-батир - в 1733 р разом зі знаменитими людьми Стар¬шего жуза Кодар бі, Толі бі, Сатай-батира, Болек-батиром відправили посла до Російської цариці Анні Іоан-новних з пропозицією про згоду входження Старшого жуза під заступництво Росії (1730-1740). Райимбек, в 17 років, показав небувалий героїзм в боротьбі проти джунгарских військ, удостоївся честі - став батиром.
Між хребтами Торайгиров і Согет існує равні¬на Ойрантобе, де він бився з джунгарами. Недалеко від перевалу Айирли Торайгирскіх гір є джерело Райимбек.
Разом з Райимбек в боях проти джунгар брали участь батири Сатай, Болек, Кизилборік, Койкель-ді, Конакельді, Кістік, Малай, Есень, Байсейіт і дру¬гіе.
Ім'я Райимбек-батира перетворилося в символ і честь роду Албан. Його мавзолей знаходиться в м.Алмати.
