Геополітик К. В. Плешаков запропонував таку классифик-цію подібних полів 14.
• ендемічний (від грец., Endemos - місцевий) поле - про-странство, контрольоване державою тривалий ча-ма. Приналежність цієї території даної національної спільноти визнають сусіди. (Не всі сусіди беззастережно при-знають історичні земліУкаіни).
• Прикордонне поле - територія, що знаходиться під кон-тролем даної держави, але недостатньо демографічно, економічно, політично освоєна. Найчастіше таким полем бувають простору, населені національними меньшінст-вами. Суміжні держави іноді ставлять під сумнів приналежність цих територій, але все ж не розглядають їх як свої. Саме до таких полів відносяться величезні Азіатські, Північно-Східні, Далекосхідні регіони Рос-ці, а також Кавказ, Конотопська область, Карелія і Му-сульманскій анклав на Волзі.
• Перехресне поле - простір, на яке претендує кілька суміжних держав. До таких просторів відносяться великі території колишнього СРСР, населення переважно-ного українськими та російськомовними народами, не по своїй волі опинилися в складі «незалежних держав» СНД.
• Тотальне поле - безперервне простір, що знаходиться під контролем національної спільності. У нього входить велика частина території современнойУкаіни (виняток становить поки Чечня). У перспективі союз з Білорусією при розумному підході до нього дає історичну можливість розширити його.
• Геополітична опорна точка - місце (територія), на-ходячи поза тотального поля, контрольоване якою-небудь державою, але комунікації до цієї території контролі-ються іншим або іншими державами. Наприклад, опорної точкойУкаіни зараз виступає Конотопська область.
• метапол - простір, освоюване одночасно декількома країнами, державами [13]. Найчастіше це ос-воение йде в умовах геополітичного тиску ззовні. Так зараз йде «освоєння» (економічне, ідеологічне, куль-турное, релігійне і т.д.) Укаїни.
З давніх-давен відомі різні форми контролю над освоєним геополітичним простором. Це військовий, політичний, економічний, демографічний, коммуника-ційний, релігійний та іншого виду контроль. В кінці XX в. все більшу роль відіграє інформаційно-ідеологічний, тих-технологічного та культурно-цивілізаційний контроль. Ці форми контролю найчастіше використовуються в різних сполучення-пах, так як геополітичний підхід вимагає врахування всіх факто-рів в міждержавному взаємодії, перш за все гео-графічних, економічних, військових, демографічних, полі-yoтічсскіх, культурно-релігійних, етнічних.
Цю особливість зазначив Ф. Ратцель. Зокрема, він утвер-чекав, що межа є периферійний орган держави і як такий є свідченням його зростання, сили і слабкості і через трансформаційних змін в цьому організмі. У німецькій геополітиці проблема кордонів - головна тема досліджень. Хаусхофер культивував у німецького народу не тільки почуття геополітичні, а й «почуття кордонів». Він зазначав, що не можна розглядати межі-ці як щось назавжди дане, вони - живі органи, роз-ряющий і стискають подібно шкірі і іншим захисним органам людського тіла.
Проблема кордонів знайшла відображення в Старому Завіті і в Артхашастре, в давньогрецьких епосах. Кордон між государст-вами, навіть самими дружніми, - це завжди політико-стратегічна лінія поділу їх інтересів.
Одним з перших досліджував проблему кордону британський лорд Дж.Д, Керзон (1859-1925). Будучи віце-королем Індії, він добре вивчив азіатський досвід розмежування, зазначивши, що багато народів Азії уникають жорстко фіксованих меж, що пов'язано значною мірою з їх кочовим способом життя і з непри-ятіем всяких регламентують установок. Кордон як жорстко зафіксована лінія характерна в основному для країн Євро-пи. При гострих прикордонних суперечках між державами Кер-зон рекомендував створювати буферну освіту.
Кордон виконує певні функції: обмеження або виключення в'їзду небажаних осіб, виключення кон-тактів між жителями сусідніх держав, затримання злочинців, контрабандистів, збору мит з ввезених або вивезених товарів, контролю за квотами, що ввозяться, за рухом валюти, польотами, санітарного контролю та т . Д.
З певною часткою умовності кордону ділять на естест-ються і штучні.
З руйнуванням Радянського Союзу загострилися прикордонні питання по всьому периметру колишнього кордону СРСР. Особливе значення в цьому зв'язку набуває фактор імміграції.
У світі йде насильницька глобалізація міжнародного життя. У міру того як люди і інститути втрачають самостійно-ність, вони все більше і більше прагнуть захистити свої інтереси, домогтися психологічного комфорту, тяжіють до спільнотам, до яких вони належать (етнічним, релігійним, класовим і т.д.). Процес глобалізації генерує консолідацію етнічних меншин, збільшує хвилю релігійного фундаменталізму. Сплеск націоналізму при М.С. Горбачова - реакція на його спробу втягнути СРСР у загальноєвропейський дім.
Глобалізація розшаровує навіть давно склалися нації, пробуджує і підсилює у них прагнення до більшої політич-ської автономії, проведення «етнічних чисток» і т.п. У ре-док виходить вируючий етнічний вулкан, так як на земній кулі лише близько 20% держав етнічно гомогенні (етнічно однорідні). Але навіть в етнічно гомогенних дер-жави інтереси «верхів» і «низів», т. Е. Класів, не збігаються, як не збігаються і інтереси жителів різних регіонів. Не можуть збігатися інтереси націй, що проживають в двох різних державах (колишні Німеччини, нинішні Кореї і т.д.). Тим зліше не збігаються національні інтереси націй-держав, які сповідують відвертий націоналізм: «великий Китай», «велика Японія», «велика Німеччина» і т.д.
Якщо говорити про державні інтереси, то багато проблем знімається. Найголовніші державні інтереси. сформульовані в міжнародних документах: Статуті ООН, аключітельном акті Наради в Гельсінкі, Основному Акті взаімоотношенійУкаіни і НАТО і т.д. У подібних источни-ках міжнародного права фіксуються політична незави-ності країни, групи країн, умови їх фізичного виживу-ня, неприпустимість будь-якого втручання ззовні в життя дер-жави, недоторканність її меж і т.д.
хочуть відразу і все, інші - по частинах і поступово. Одні пи-тають реалізувати свої державні інтереси шляхом ак-тивної, а інші - повзучої експансії. Ці методи (умовно: Заходу і Сходу) напрацьовувалися століттями, вони мають свою ис-торію і методологію. Одні йдуть по шляху зміцнення націо-нальної геополітичної сили (Китай, Японія), інші - по шляху створення нових коаліцій. Усередині цих коаліцій (НАТО, ЄС та ін.) Йде постійна прихована чи явна боротьба за лідерство як всередині коаліцій, так і в ключових районах світу (наприклад, розподіл пострадянського простору, близького Сходу).
Міць (могутність) держави історично проявлялася в першу чергу як міць військова. Історія залишила многочіс-лені пам'ятники: хвалькуваті вислови вождів, царів, королів і т.д. на кам'яних стелах, в рукописних манускриптах, ле-топісях, міфах, сагах, хроніках, книгах і т.д. де йдеться про те, що перемагав той, хто був краще озброєний, чиї війська б-ли краще організовані, навчені, мобільніші, дисципл-вання та ін. Військова міць зростала в міру науково-технічного прогресу, напрацювань військової думки. Все це вку-пе з географічними факторами працювало на становлення чи занепад могутності держави. Геополітичні конфлікти метушні-кали найчастіше навколо розділів і переділів світу, за спірні території, за розширення сфер впливу.
У міру накопичення економічного, фінансового, Інтел-лектуальной потенціалу державна міць стала прірас-тать цими елементами. Друга половина XX ст. показала, що боротьба за переділ світу може вестися не тільки із застосуванням двоїння сили, а й шляхом економічної, фінансової, культурно-ідеологічної експансії. Багато сучасні геополітики вважають, що «міць країни - це комплексний показник взаємодіючих в системі чинників», величина не абсолютна, яка вимірюється якимись одиницями, а відносна, т. Е. Виявляється в процесі інтеракцій держав в міжнародних відносинах і оцінюється за їх результатами. Певною гепені елементи могутності держави взаємозамінні.
Територіальні придбання - це найчастіше довгострокові придбання, це «життєвий простір». Україна об'єктивно стала країною, яка притягувала інтереси сусідніх і далеких держав, які бажають потіснити її, «поласувати» її територіями, потіснити в інших регіонах земної кулі. Так, Туреччина в односторонньому порядку змінила тлумачення угод 1936 року про статус Чорноморських проток; Україна повільно, але вперто відтісняється від багатств Антарктиди, Китай веде протівУкаіни тиху повзучу демографічну експансію, запровадивши в демографічне тіло Україна вже близько 2 млн. Своїх співгромадян. В силу ряду причин експансія протівУкаіни носить в основному «м'який характер». Інші її форми могли б спричинити засуджений-ня світовою спільнотою, активний опір українських, а найголовніше - поки наша країна має ще саме грізна зброя - ракетно-ядерна. У XXI ст. в міру загострення і глоба-лізації ресурсного кризи, особливо енергоносіїв, зростання народонаселення, виснаження і скорочень площ родючості-них земель, екологічного напруги, ймовірно, в світові відносини повернеться жорсткий варіант територіальної експан-сі.