18/10/02, Юра
"Чим епоха цікавіше для історика, тим для сучасника сумніше." Але Відродження все-таки досить продуктивно, бо це перший серйозний досвід культурного синтезу в європейській історіі.Ето - вже наше, а не інша цивілізація. Були там і Цезар Борджа, але головне - індивідуалізм в хорошому сенсі слова і в сучасному його розумінні зародився саме тоді. Античність, при всій своїй величі, несла на собі ще багато общинно-родових рис.
03/12/02, Юра
Цікаво, що європейська схоластика Середньовіччя спиралася в підкріплення віри на сіллогістіку Аристотеля, а діячі Відродження більше зверталися до Платона і неплатників. Може бути, стиль мислення цих останніх краще відповідав художнім запитам автономної людської особистості? Потім-то шляху думки розійшлися - наука окремо, мистецтво - окремо. Але їх тодішнє взаємовплив і тепер захоплює.
14/02/04, Юра
Взагалі-то є тут тема про Ренесанс, це синоніми. Смачно написано. Коли Мікеланджело Буонарроті Буонаротті запитали, чому його Il Pensieroso з гробниці Медічі має мало спільного з герцогом, він відповів: "А кого це цікавитиме через 500 років?" Колись наші туристи, які бували в Італії, дивувалися, чому багато палаци та інші пам'ятники старовини і твори мистецтва часто виглядають не дуже доглянутими. І отримали цікавий відповідь: "Вони - як люди. Народжуються, живуть і вмирають, і на зміну приходять інші". Вільно ж італійцям міркувати так, маючи настільки рясне мистецьку спадщину! А адже ще в ті часи колишні фрески або будови, часто видатної історичної цінності, замінялися новими. Часто тут меценатами або художниками рухала жага слави, виходить, почуття не таке вже погане.
14/02/04, Юра
У кожного європейця, на думку Ф.Ф. Зелінського, щонайменше дві батьківщини; одна - це країна, в назві якої ми називаємо себе, інша - це античність. Італійські гуманісти, що відроджує римську античність, спиралися на свою національну і язичницьку традицію, зумівши надати їй загальноєвропейського значення. Залишаючись частиною християнського світу, вони зуміли приземлити і олюднити його. Можливо, багато хто переконаний, що і слов'янське язичництво здатне зіграти подібну історико-культурну роль. Було б цікаво прочитати думки на цей рахунок.
11/06/04, Юра
Крім загальновідомого європейського Ренесансу 14-16 століть історики виділяють і інші епохи відродження, коли цивілізації обращаюіся до своїх витоків задля освіження і подальшого просування в майбутнє. Щось подібне бувало на огомном просторі Євразії, від Жовтого моря до Чорного. І хоча Східний Ренесанс з різних причин опинився перерваний, багато його досягнення потрапили і в західну скарбничку.
12/06/04, Юра
У Володимира Сергійовича Соловйова, російського ХРИСТИЯНСЬКОЇ філософа 19 століття, є цікавий трактат "Про причини занепаду середньовічного світогляду", де він проводить думку, що Середні віки як раз таки не були зразковим християнським часом, бо державність і громадськість стала християнської лише номінально. Є така євангельська притча про двох синів: один сказав батькові "Піду" - і не пішов до свого виноградника, а інший сказав "Не піду" - і пішов. Хто виконав волю батька? З цього Соловйов робить висновок, що гуманісти і просвітителі, що додали новій Європі більш людяний вигляд, часто були більш християнами, що виконували заповідь любові до ближнього, ніж їх опоненти.
12/04/05, Юра
Варто задуматися, на який історичному ґрунті ця культура виросла. Італійські міста-держави де в чому нагадували Антіч, та й спадкоємність з старовиною навіть в найтемніші століття тут не переривалася остаточно; їх торговий і промисловий дух, часто звернений до далеких і зовсім несхожим країнам, вимагав сприйнятливості не тільки до нових речей, але і до нових ідей. Політичне і військове суперництво, можливе при відносній слабкості і взаємній рівновазі Імперії і Папства, зробило їм погану послугу з виникненням в Європі великих національних монархій (італійські війни 16 століття), але без такого розмаїття вироблення культурних досягнень була менш успішною. Пізніше чимало італійських вихідців - від художників до полководців - послужили якщо не своєму прийшов в занепад батьківщині, то іншим країнам, принісши користь Європі в цілому.
14/06/08, Юра
Відродження ще не протиставляло себе абсолютної монархії, і тодішні правителі - світські і духовні - якраз таки були в числі головних меценатів. Інша справа, що крайні опозиційні рухи налякали влади, і ті теж нерідко озброювалися проти культурних вольностей, яким спочатку самі протегували (Контрреформація і ін.)