Нещодавно звернувся клієнт з питанням на півмільйона доларів.
Уклала їх організація договір пайового будівництва офісу на суму майже в 500 000 доларів. Директор підписав договір, а через кілька днів власник бізнесу знайшов більш вигідний варіант і поставив директору завдання з укладеного договору вийти. І укласти новий, з більш вигідним забудовником.
Надісланий нам на юридичну експертизу укладений договір містив стандартні умови його розірвання, які не передбачали права пайовика розірвати договір в односторонньому порядку, просто передумав будувати офіс.
Договір можна було розірвати за згодою сторін. Або на вимогу однієї сторони в судовому порядку. Але для цього треба було б істотне порушення умов договору другою стороною.
Відповідно, при відсутності істотних порушень договору з боку забудовника і при відсутності його згоди на розірвання договору пайовик не мав підстав розривати договір.
Це означало, що він повинен був сплатити передбачені договором півмільйона доларів, а в разі їх несвоєчасної сплати - ще й пеню за прострочення.
Я порадив директору клієнта під'їхати до забудовника і поговорити відверто, щоб домовитися про розірвання договору за угодою сторін. Іншого варіанту не було. Писати формальні листи, як клієнт спочатку планував, на мій погляд, було безглуздо, оскільки формальне питання породив би формальну відповідь. А людські відносини і розуміння ніхто не відміняв.
У підсумку він так і зробив - описав керівництву забудовника ситуацію і своє бажання розірвати договір за згодою сторін. Забудовник погодився, сторони підписали угоду про розірвання договору.
Поставлене переді мною завдання було виконано. Але залишилося питання - чи розумів клієнт, підписуючи договір, що при відсутності згоди забудовника на його розірвання, йому довелося б платити півмільйона доларів.
Цивільний кодекс Республіки Білорусь передбачає різні варіанти розірвання договору. Стандартні: за угодою сторін і в судовому порядку при істотному порушенні однією стороною своїх зобов'язань за договором - в даному договорі були прописані.
Але в ГК є одна «фішка» - одностороння відмова від виконання договору - яку мало хто помічає або плутають з одностороннім розірванням договору.
Основна відмінність односторонньої відмови від одностороннього розірвання полягає в процедурі.
При односторонню відмову від виконання договору одна сторона відправляє іншій стороні повідомлення про відмову і договір вважається розірваним в той термін, який передбачений для цього в договорі.
Розірвання ж договору в односторонньому порядку можливе тільки через суд. Спочатку сторона, яка хоче розірвати договір, звертається з відповідною пропозицією до іншої сторони. Якщо та відмовляється або не відповідає, ініціатор розірвання договору повинен подати позов про розірвання договору до суду.
Друга відмінність - це підстави для односторонньої відмови або одностороннього розірвання.
Щоб в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору, будь-яких підстав не потрібно. Головне, щоб така можливість допускалася законодавством або самим договором (чого в даному вище випадку не було). Законодавство допускає одностороння відмова, наприклад, від виконання договору надання послуг або поставки. Для пайового будівництва це не передбачено.
А ось для розірвання договору з ініціативи однієї з його сторін потрібне істотне порушення умов договору другою стороною. Для різних видів договорів істотні порушення можуть відрізнятися. Наприклад, для оренди - це неодноразові прострочення внесення орендної плати або погіршення орендованого майна.
Тому, укладаючи договір (особливо на значну суму), необхідно упевниться, що з договору можна буде при необхідності вийти. В іншому випадку потрібно чітко розуміти, що договір не підпорядковується правилу: «хочу виконую, не хочу не виконується». Якщо договір підписаний, то він повинен виконуватися повністю і в строк. Інакше - юридична відповідальність і «-1» в карму.