Вже під ранок в п'ятницю в храмах для поклоніння виносять Плащаницю, яка символізує полотно, в яке огорнули зняте з хреста тіло Ісуса.
- За давньою традицією, побожні люди, які йшли до Плащаниці, нічого не їли і не пили, йшли натщесерце, щоб поцілувати тіло Спасителя, - пояснює отець Андрій Корчагін. - Зараз також багато людей дотримується цього. Чи не їдять не тільки перед тим, як цілувати Плащаницю, а й протягом усього дня, коли її внесли в храм, вживають тільки хліб і воду.
Щоб віруючі могли вшанувати розп'ятого Спасителя, приклавшись до Плащаниці, храми з п'ятниці відкриті вдень і вночі до ранку Великодня.
- Плащаниця - це ікона покладання Христа в труні, - каже отець Роман Тереховський. - Тобто це такий же святий образ, як і інші, і вшановувати його потрібно традиційно. Є звичай цілувати рани, а не особа Ісуса, адже Юда, який зрадив Христа, поцілувавши його саме в обличчя. Взагалі, лики святих на всіх іконах не варто цілувати, так цілувати обличчя - це певний прояв тілесних почуттів.
Звідки до нас прийшло Причастя
- У четвер, коли відбулася Таємна вечеря, Ісус був сумний, бо знав, що Його чекає найближчим часом, - розповідає отець Андрій Корчагін, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. - Так вечерю відбувалася таємно, про неї, її час і місце знали тільки 12 апостолів і Христос.
Саме в той вечір Ісус встановив Пресвятої Таїнство Євхаристії - Святе Причастя, а також відслужив першу літургію. Зараз священики повторюють сказані тоді слова Ісуса про хліб і вино: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів» і «Пийте з неї всі, це Кров моя, Нового Завіту, за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів ". Христос змінює хліб на тіло, а вино в чаші - в кров і роздає апостолам.
Тому Страсний четвер вважають днем встановлення Таїнства Священства, вдень священиків. Священики були і до того часу, однак вони не скоювали Таїнства Євхаристії, яке сьогодні є кульмінацією кожної літургії.
Чому на Великдень безперервно б'ють у дзвони
- Як доносить переклад, святий Павлин - єпископ Ноланському, який жив на межі ІV-V століть, уві сні побачив польові квіти - дзвіночки, від яких звучали приємні звуки. Після свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів, - розповідає священик Михайло Сивак, проректор Православної богословської академії. - Великдень - це найбільше християнське свято, яке в Церкві іменується як «свято зі свят і торжество з торжеств». Тому перш радісну звістку про Воскресіння людям повідомляють церковні дзвони. Звук дзвони - це не тільки припис богослужбового статуту, це молитва у бронзі. Недарма в «чині благословення дзвону» сказано: «Нехай усі, хто чує звуки їх, вдень або вночі, почнуть славити ім'я Святої Твоє».
Саме тому й існує благочестива традиція в часі великодніх днів дзвонити у церковні дзвони. У багатьох храмах є звичай бити в дзвони протягом всього дня без перерви, причому робити це можуть всі бажаючі. Цим вони підтверджують свою віру і молитву.