4.1. З історії міст
Історія людського суспільства починається з первісно-общинного ладу, з виникнення громад і племен, які прийшли на зміну первісному стаду і стали родоначальниками сучасних форм людського співжиття - міст, сіл, селищ і т. Д.
Перші міста з'явилися в Південному Дворіччі (Месопотамії), Єгипті, Сирії, Середньої Азії, Індії, Китаї і були лише, як правило, адміністративними та релігійними центрами сільських громад. Населення таких міст зазвичай не перевищувало 40-50 тис. Чоловік. Виконавчу владу в місті здійснював цар, а законодавчу, поряд з релігійною, - верховний жрець.
Для античного світу типовими були міста-держави, так звані поліси. Міський бюджет поповнювався податками з громад, пересічних городян, а також військовою здобиччю і за рахунок праці рабів. Житла в містах були неймовірно скупчені, люди тулилися в крихітних будинках з необпаленої цегли. Знати жила практично серед народу, іноді поповнювала свої доходи, грабуючи сусідів.
На жаль, історичні матеріали містять в основному опису воєн, переворотів, любовних історій, але практично відсутні відомості про системи водопостачання та каналізації, громадських туалетах, про прибирання сміття та нечистот, хоча все це не менш важливо для культурної спадщини людства, ніж політичні авантюри і палацові інтриги. Лише за непрямими даними можна судити про успіхи, яких досягли стародавні народи на терені містобудування та інженерного благоустрою.
До XV ст. до н.е. в Бог неба, грому на острові Крит вже діяла каналізаційна мережа з глиняних труб великого і малого діаметрів, яка обслуговувала басейни, ванні та вбиральні.
Громадські роботи, такі, як будівництво доріг та іригаційних споруд, а можливо, і прибирання міст від нечистот, виконувалися рабами царя.
У XIV ст. до н.е. недалеко від Криту, в місті-державі Мікени на випадок облоги ворогами були споруджені водопроводи і підземні водосховища. Дороги будувалися за єдиним планом, кладовища огороджувалися кам'яними стінами.
2 тисячоліттях до н.е. в Мохенджо-Даро (Пакистан) була побудована загальноміська каналізаційна мережа. Розкопки пагорбів, на яких були виявлені руїни міста, свідчать про високий рівень його розвитку. Мохенджо-Даро займав площу в 2,5 км 2. Будинки заможних городян, в болипінстве своєму дво- і триповерхові, будувалися з обпаленої цегли і були відносно впорядковані. Була загальноміська каналізація (водо-стоки, колектори) - найбільш досконала з усіх подібних систем давнини. Добре було налагоджено водопостачання - колодязі, за користування якими люди платили податки. Біднота жила в плетених, обмазаних глиною хатинах за межею міста.
Технічні досягнення древніх багато в чому запозичила Римська імперія. Уже в I в. до н.е. в Римі, в той час багатющому місті ойкумени, центрі торгових і фінансових операцій всіх колоніальних володінь імперії, був побудований водопровід, частково проведена каналізація, вимощені дороги. Правда, велика частина населення міста жила в комірках дво- і триповерхових будинків, зрозуміло, без комунальних зручностей. Громадські лазні-терми були привілеєм заможних городян.
Після падіння Римської імперії в 410 р н.е. на її руїнах утворилося безліч варварських держав, які були не в змозі досягти такого рівня будівництва міст і їх облаштування, який був у древніх римлян. Тому наступні кілька століть стали для Європи епохою містобудівного занепаду.
До Х1-ХП ст. починається поступове відродження європейських міст. Найбільш великими і упорядкованими на той момент були Константинополь, Київ, Новгород.
В Індії з населенням 100 млн. В цей же час процвітали десятки міст, чого не можна сказати про Китай, який переживав занепад в результаті маньчжурського нашестя.
Центральні вулиці середньовічних міст мостилися де каменем, де деревом. Міста мали в основному поверхневу каналізацію, нечистоти зливалися в річки, загальноміського водопроводу не існувало - будувалися колодязі і місцеві трубопроводи, в тому числі і напірні на кінній тязі. Побутові відходи, в основному нечистоти, скидали в гнойові ями (викид відходів на вулицю карався штрафами). Вулиці, за винятком центральних, практично не висвітлювалися. Міське озеленення носило стихійний характер і являло собою приватну власність (сади, парки, сквери і т. Д.).
Протягом багатьох століть, аж до XVII-XVIII, в містах панувала антисанітарія. Повітря було отруєно миазмами гниючих покидьків, продуктами горіння тисяч печей і роботи промислових виробництв. Все це сприяло виникненню епідемій, що несли мільйони життів. Так, в Москві та інших містах Росії в результаті чуми 1654 р померло 400 800 чоловік.
У міру розвитку капіталістичних відносин тривав процес зростання міст, що охопила практично всю Європу. Так, в XVII ст. в Стамбулі проживали вже більше 600 тис. чоловік, в Лондоні - близько 200 тис. в Стокгольмі - 40 тис. в Празі і у Флоренції - близько 100 тис. У Москві - столиці Російської імперії, найбільшого вже тоді держави Європи - чисельність населення досягла 200 тис.
Безперервні війни, погані повітря і вода, відсутність елементарної гігієни скорочували середню тривалість життя городян до 35
40 років. В такому стані міста світу вступили в сучасну епоху.