Правова держава немислимо поза належним чином організованого правосуддя, яке може здійснюватися виключно компетентним, незалежним і безстороннім судом. Незалежність, в свою чергу, спрямована на максимальне забезпечення свободи суду в прийнятті рішення. Свободи не в сенсі суддівського свавілля, а в тому розумінні, що ніхто і ніщо не може впливати на суд, який в прийнятті рішень повинен керуватися виключно законом і чистою совістю.
Боротися з корупцією пропонується різними способами «по всіх фронтах», в тому числі за допомогою художніх і документальних фільмів, радіо- і телевізійних програм, що сприяють формуванню в суспільстві активного неприйняття всіх форм корупції, підвищення престижу державної служби, а також пропагують дотримання всіма членами суспільства вимог антикорупційних стандартів. Що стосується суддівського співтовариства, то викорінення корупції серед суддів повинна, на думку розробників документа, сприяти доопрацювання методичних рекомендацій щодо заповнення суддями і працівниками апаратів судів довідок про доходи, витрати, майно і зобов'язання майнового характеру.
На перший погляд може здатися, що забезпечення прозорості доходів суддівського корпусу буде сприяти боротьбі з корупцією. Однак тут же приходить на розум поняття «потьомкінське село», оскільки запропоновані заходи навряд чи насправді серйозно здатні допомогти, а створюють лише видимість цієї боротьби. Справа в тому, що реальну прозорість доходів судді ні в якій мірі не гарантують жодних довідок про доходи та витрати, оскільки не складає ніяких труднощів замаскувати нелегальні доходи.
З корупцією слід боротися насамперед шляхом формування професійного і совісного суддівського корпусу. На рішення саме цього питання повинні бути спрямовані зусилля держави, якщо воно дійсно зацікавлена в існуванні реального, а не уявного правосуддя.
Базовим підходом в боротьбі з корупцією повинна бути не ідея недовіри до судді і спостереження за суддею, а ідея підбору до складу суддівського корпусу професіоналів, здатних приймати незалежні, законні і обгрунтовані рішення. І досягнення цієї мети пов'язане зі зміною критеріїв для відбору суддів. Перш за все потрібно відмовитися від заниженого 25-річного вікового обмеження для осіб, що мають право претендувати на посаду судді. До цього часу у людини ще не напрацьований справді самостійний професійний досвід, світогляд, як правило, ще не стійке, ціннісні орієнтири схильні до легкому зміни, немає життєвого досвіду, такого важливого в роботі судді, і відсутня фінансова самостійність, яка забезпечує його вихідну матеріальну незалежність.
У країнах, що славляться професійним і незалежним судом, суддівська посада не випадково не займається змолоду, а є піком юридичної кар'єри, даниною служіння суспільству професіоналом високого рівня. В цьому випадку не формальний іспит, а що склалася в професійних колах репутація свідчить про рівень юриста, який претендує на звання судді; його добробут забезпечено, а досвід і світогляд дозволяють приймати зважені і самостійні рішення, аргументовано відстоювати свою позицію.
В українській же сучасної дійсності суддівські посади частіше займають не професіонали, знавці права, а працюючі при суді особи, наприклад, колишні секретарі судового засідання і помічники суддів. Вони, як вважається, кухар в суддівській кухні і знають всі тонкощі суддівського ремесла зсередини.
І на перевірку виявляється, що це думка не так вже далеко від істини, але з тією лише застереженням, що найчастіше подібні «тонкощі» не пов'язані з дійсним знанням права, совісні і професіоналізмом кандидатів в судді. Полягають вони тільки в тому, що бувалі секретарі вже обізнані, коли слід дотриматися, а коли можна і обійти закон; яке рішення і за яких умов треба винести. В кінцевому підсумку ними легше управляти. Ця практика, безумовно, ні в якій мірі не відповідає високому призначенню суддів, просто вбиває правосуддя. Судді не може бути притаманний нігілізм, проте деякі сучасні судді - нігілісти.
Без відмови від наявного зараз підходу до формування суддівського корпусу неможливо викоренити корупцію. Бути незалежним, не брати участь в корупційних схемах здатний тільки впевнений у собі професіонал з великим досвідом. Він повинен прийти в суд не тому, що не зміг влаштуватися на роботу в юридичну компанію. Чи не тому, що обрав суддівську кар'єру заради посади, що є джерелом фінансового благополуччя, яке можна знайти в стислі терміни.
Настільки ж важливою проблемою, пов'язаною з незалежністю суду, є оцінка роботи судді. Справжнім бичем вітчизняної судової системи є оцінка якості роботи судді за кількістю скасованих судових постанов.
Між відміною постанови і якістю роботи судді немає прямої залежності. Безліч чинників, часто свідомо створених сторонами спору, можуть впливати на позицію апеляції, касації чи нагляду. Однак звичка суддів «копіювати» рішення вищестоящих судів відучує їх бачити індивідуальні особливості розглянутих справ, а в підсумку призводить до зниження професійного рівня і, як наслідок, до втрати справжньої незалежності при постановленні рішень.
Ліквідація цих практик - в сфері формування суддівського корпусу та оцінки роботи суддів - є фундамент, що створює незалежність суду і, отже, забезпечує протидію корупції в суддівському корпусі. Все інше - лише видимість заходів, спрямованих на боротьбу з нею, а не реальні заходи.