Хома зірвав п'ять найбільших стручків.
Рвав він їх так: підстрибне, обійме стручок, повисне і - хлоп з ним на землю.
Склав він їх на передніх лапах, як поліна, - і в зворотний шлях. З вантажем побіжиш. Та й куди там бігти, ледве віддихався.
Через гай він навшпиньки йшов, тихо-тихо. Ніч ...
І перш ніж зробити крок, кожен раз лапою легенько попереду шлях обмацував. Побоювався на Лису наступити. Лягає де попало!
Дійшов до колоди через струмок і зупинився.
З стручками не дуже-то просто на інший берег перейти. Рівновага тримати треба.
Ось якщо б шість стручків було, тоді інша справа. За три під пахву - і йди.
Але Хома і тут знайшовся. Спочатку два переніс, а потім ще два.
Повернувся за п'ятим. А як його нести? Рівноваги немає!
Зажурився Хома. Що робити?
Перебіг він знову по колоді на інший берег. Взяв там один стручок з чотирьох і повернувся назад.
Тепер у нього два стручка. Ага!
Спокійно переходь. Він і перейшов.
Йде через поле, ось і будинок-нора вже близько, майже поруч.
І тут він зупинився.
- Ех, дурень я, дурень, - похитав головою Хома. - Навіщо я такий тягар в таку далечінь тягнув! Треба було прямо на місці, на Далекому поле за гаєм, стручки вилущити. А горошини за щоками нести. Набагато легше!
І Хома повернув назад.
Знову до струмка дійшов.
Знову в гай через струмок перебрався по брёвнишку.
Тільки на цей раз він хитрий зробив. Просто перекидав стручки один за іншим на той берег, а потім і сам перейшов.
Стручки він до ранку шукав.
Кущі, темно, нічого не видно. Знайшов все-таки!
Тут і Сонце зійшло.
Перетнув він гай. Знову прийшов на Дальнє поле.
Вилущив три стручки. Горошини за щоки в «кладовочки» склав. Щоки роздулися, як дві кулі, з-за спини видно.
Два залишилися стручка взяв під пахви - і знову в дорогу назад.
Йде, сопе. Животом траву розсовує. Лоскотно.
- Ни ... смишіте ... миня, - шамкає Хома крізь зуби. - мине ... смияться ... нильзя!
Комар в ніс вкусив.
- Ни ... смишіте ... миня!
Дійшов до колоди.
Жаби в струмку прокинулися, стрибають, плавають.
Йде Хома по колоді, погойдується. Видно, розрахував погано: за однією щокою горошин більше.
Побачили Хому жаби, залились сміхом. Хором регочуть. Весело ім.
- Ни ... смишіте! - Тримається Хома, кріпиться щосили.
А жаби від реготу заходяться. Дуже заразливо. Чи не витримав Хома. На самій середині струмка як приснет - ФРР! - все горошини вилетіли!
- Ха-ха-ха! - зареготав Хома. - Ха-ха. Ха-ха. Ой, не можу!
Жаби від сміху мало не лопнули.
Так Хома і повернувся додому, тільки два стручка і зміг донести.
Поклав їх біля входу в нору, а сам відпочити поруч приліг, втомився, умаялся ...
Прокинувся - немає стручків! А на тому місці, де лежали вони, Суслик сидить і облизується.
- Стручки де? Відповідай! - скрикнув Хома. - З'їв?
- Я не один, - образився Суслик, - ми удвох.
- З ким? - скипів Хома. - Веди! Я йому хвіст відірву!
- Собі? - здивувався Суслик.
Подумав Хома, все вірно, все сходиться.
Тільки одне незрозуміло: чому йому їсти хочеться ?!