"Я їй через місяць напишу.
Так..на всякий, щоб не забувала.
"Як справи? Скучив .." скажу,
"Чому сама не написала?"
З ними тільки так, вже ми то знаємо.
По-іншому з бабами не можна.
Так ми їх сильніше приручаємо.
А не так як ви, мої друзі. "
Друг його тихенько посміхнувся:
"Чи не боїшся, що вона розлюбить?"
Він від подиву поперхнувся:
"Любіт..ждет..моя..і так і буде!
Рідкісні дзвінки та повідомлення
- і вона в режимі очікування.
І чим рідше, тим дорожче цінується.
Немов повітря їй мої визнання.
А чим менше жінку ми любимо,
тим сильніше нас вона полюбить.
І про це говорив сам Пушкін. "
Друг пожартував: "Або швидше забуде.
Чи не хочу..однажди..вдруг зрозуміти,
через місяць написавши "Привіт",
що мені більше нікому писати.
І ніхто не пише мені у відповідь.
Чи не хочу..однажди..позвонів,
усвідомити, що трубку не беруть.
Тому що запал до мене охолов.
І що більше там мене не чекають.
Мені важливіше знати, що все в порядку,
і щоб знала..как її люблю.
Їй пріятно..і я не в накладці.
"Як твої справи?" .. завжди спершу. "
Довго вони сперечалися. А третій
їм сказав: "А час вас розсудить.
Ви себе ведете..словно діти.
Життя покаже: хто в програші буде. "
Перший зробив як і обіцяв.
Він на місяць дівчину забув.
Чи не дзвонив. Жодного разу не писав.
У подруг ні слова не спитав.
А другий за руку зі своєю.
"З Добрим ранком, сонечко!" - писав.
Він дзвонив, завжди був поруч з нею.
Біля під'їзду часто цілував.
Через місяць перший подзвонив,
а у відповідь гудки і тиша.
Написав: "Прости. Я зайнятий був.
Я тебе люблю. Ти мені потрібна."
Но..ответа немає .. "Коль злиться - любить!
Все вирішать: кафе, квіти і вечерю.
Ізвінюсь..і все як раніше буде. "
Друг сказав: "Ти більше їй не потрібен."
А друзья..едва його побачили.
Ні про що й питати не стали.
Жодним словом не образили.
Немов самі в суперечці програли ..
_____________________________________
Не буває зайвої уваги.
У цьому сила почуттів і їх велич.
Немає зайвих дзвінків і слів визнання.
Зайве в любові - лише байдужість ..