У Росії (СРСР) пильну увагу питанням захисту населення на державному рівні, перш за все, при веденні військових дій стало приділятися вже в ході громадянської війни і особливо після її закінчення, коли авіація отримала бурхливий розвиток, стала здатною завдавати ударів по тилах противника.
На цьому етапі всі заходи ППО і ПХО були об'єднані в загальнодержавну систему під загальним керівництвом Наркомату по військових і морських справ.
Розвиток МПВО йшло за двома напрямками - військовому і цивільному. З одного боку, в найбільш великих містах створювалися територіальні частини ППО. Почали формуватися кадрові окремі батальйони, а потім і полки МПВО. З іншого - в містах-пунктах ППО організовуватися дільничні команди (в межах ділянок міліції), об'єктові (на підприємствах), а в домогосподарствах - групи самозахисту. На жаль, за час, що залишився до початку війни час не вдалося повністю виконати всі необхідні заходи, вирішити всі назрілі питання.
Проте, МПВО в основному виявилася непогано підготовлена до виконання великотрудних завдань військового часу.
Своєчасне створення МПВО забезпечило в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. успішне вирішення завдань захисту населення і об'єктів народного господарства від нападу з повітря.
Досвід війни показав, що від успішного вирішення завдань з організації МПВО-ГО в значній мірі залежала не тільки безперебійна робота промисловості і транспорту, а й високу морально політичний стан військ.
В умовах війни вона накопичила багатий досвід організації захисту населення від ударів противника з повітря і ліквідації їх наслідків. МПВО успішно впоралася зі своїми завданнями - утруднити фашистської авіації ураження цілей в містах та народногосподарських об'єктів, забезпечити захист громадян та надавати допомогу постраждалим, проводити аварійно-відновлювальні роботи в осередках ураження, підвищувати стійкість функціонування підприємств, комунально-енергетичних мереж. Тим самим вона внесла гідний внесок у досягнення спільної перемоги нашої країни над фашистською Німеччиною. МПВО країни з місцевою переростає в стратегічне завдання країни.
Кардинальний крок у розвитку системи захисту населення і територій країни від військових небезпек наша країна змушена була зробити в 1961 році і створити якісно нову систему - Громадянську оборону, що стала одним із стратегічних факторів забезпечення життєдіяльності держави в сучасній війні.
В кінці 50-х і початку 60-х років стало очевидно, що МПВО з її місцевими обмеженими за масштабом і характером діями і можливостями не готова до здійснення великих заходів щодо захисту населення і території країни, до того, щоб істотно знизити втрати і наслідки. Рішення, прийняте керівництвом країни в 1961 році, про перетворення МПВО в систему Цивільної оборони, вірніше, її трансформації, практично завершило почався в 1955 р процес перегляду усталених поглядів на захист населення і територій в умовах можливого застосування противником зброї масового ураження. В основу нової системи лягли досвід, традиції, словом, все краще, що було створено за роки існування МПВО. В основному була збережена організаційна структура, підходи до забезпечення захисту населення, система його навчання. На цьому етапі керівництво МППО-ГО було покладено на виконавчі органи Рад депутатів трудящих країв, областей, міст і районів.
У той же час громадянська оборона принципово відрізнялася від МПВО. У чому ж полягала ця відмінність?
По-перше, заходам ГО було надано загальнодержавний і загальнонародний характер. Всі вони планувалися і реалізовувалися на всій території країни і стосувалися кожного громадянина і кожного колективу.
По-друге, система захисних заходів виходила з необхідності забезпечити захист населення і територій країни від усіх вражаючих факторів зброї масового знищення. Це багаторазово ускладнювало проблему.
По-третє, розширилося коло завдань, що вирішуються цивільною обороною. Так в число основних її завдань увійшла завдання щодо забезпечення стійкої роботи промисловості у воєнний час.
По-четверте, нова якість придбала завдання по ліквідації наслідків нападу противника. Досвід Хіросіми і Нагасакі показав, що в разі ядерного нападу виникає необхідність надання допомоги одночасно сотням тисяч постраждалих.
Тому, перебуваючи в рамках жорсткого централізованого держави, Громадянська оборона СРСР носила і негативні риси адміністративно-командної системи. Серед них однією з основних була ставка не на силу закону, а на силу директив і наказів, надмірно регламентують діяльність всіх органів.
Розвиток системи ГО і РСЧС в другій половині ХХ століття.
На даному етапі на ГО були покладені завдання щодо захисту населення і територій від стихійних лих, аварій, катастроф, в мирний час.
Причиною тому стало те, що 80-ті роки ХХ століття стали досить швидко накопичуватися проблеми попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Це було обумовлено значним зростанням в останні десятиліття кількості і масштабів таких надзвичайних ситуацій, за своїми наслідками порівнянних в ряді випадків з наслідками військово-політичних конфліктів. Для їх ліквідації потрібно зосередження зусиль всієї держави, а в деяких ситуаціях - допомогу з боку світової спільноти.
Основними причинами зростання кількості і масштабів виникають надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру були:
бурхливий науково-технічний прогрес, який не тільки сприяв підвищенню продуктивності і поліпшення умов праці, зростанню матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, а й приводив до зростання ризику аварій великих технічних систем, через збільшення числа і складності останніх, зростання одиничних потужностей агрегатів на промислових і енергетичних об'єктах, їх концентрації;
прогресуюча урбанізація територій, збільшення щільності населення і як результат - ростуть наслідки антропогенного впливу на навколишнє природне середовище і глобальна зміна клімату на нашій планеті.
Про масштаби надзвичайних ситуацій, які є наслідком природних і техногенних катастроф, свідчать такі факти:
в найбільших землетрусах ХХ століття: Ашхабадському (Туркменія), Тангшенском (Китай) і Спітакський (Вірменія) загинуло відповідно 110, 243 і 25 тис. чоловік;
в результаті аварії на Чорнобильській АЕС радіоактивного забруднення зазнали території 19 суб'єктів Російської Федерації, на яких проживало понад 30 млн. чоловік, а також території ряду європейських держав;
в результаті хімічної аварії на комбінаті в м Бхопалі (Індія) загинуло 2,5 тис. осіб, постраждало понад 200 тис. чоловік.
Саме Чорнобильська катастрофа 1986 цього року підтвердила назрілу необхідність вирішення проблем захисту населення і територій при надзвичайних ситуаціях природного і техногенного характеру на державному рівні, а Спітакський трагедія (Вірменія, 1988) прискорила прийняття рішення з даного питання.
Аналогічним чином розвивався цей процес і в Російській Федерації.
Однак життя показало, що вона не в повній мірі могла вирішувати виникаючі складні завдання. Особливо це стосувалося організації екстреного реагування на великомасштабні надзвичайні ситуації. Комісія не мала власних сил і засобів, її рішення носили частіше рекомендаційний характер.
Доцільно було утворити спеціальну федеральне відомство, яке має свої сили, кошти, органи управління.
РСЧС дозволила об'єднати в єдину систему органів управління, сили і засоби всіх державних і місцевих владних структур, підприємств, установ і організацій, що займалися раніше рішенням проблем протидії надзвичайним ситуаціям розрізнено, без належної організованості і взаємодії.
Розгорнулася розробка нормативно-правової бази щодо попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій. Вперше у вітчизняній історії діяльність в єдиному напрямку була регламентована законодавчими актами держави.
Сформувалася розгалужена, досить ефективно функціонує система управління, яка охопила всю інфраструктуру країни. Завдяки раціональній регіональної політики зміцнилося взаємодія між органами управління різних рівнів.
В результаті цілеспрямованого реформування були значно зміцнені сили системи, створені ефективні професійні мобільні підрозділи центрального і регіонального підпорядкування. Відомчі та територіальні формування аварійно-рятувального призначення увійшли в угрупування сил РСЧС і планово задіюються в разі надзвичайних ситуацій. Значно зріс професіоналізм рятувальників. Радикально покращився технічне оснащення сил.
На базі військ цивільної оборони були сформовані угруповання сил, завчасно націлені на можливий фронт аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний час.
Принципово змінилося і вдосконалювалося фінансове і матеріально-технічне забезпечення системи. Запроваджено механізм допомоги територіям за рахунок надзвичайного резервного фонду Кабінету Міністрів України. На всіх рівнях створені резерви матеріальних ресурсів на випадок надзвичайних ситуацій. Вирішується питання про розподіл фінансової та матеріальної відповідальності при надзвичайних ситуаціях між рівнями державної влади, органами місцевого самоврядування.
Завдяки успішному функціонуванню МНС Росії і системи РСЧС сьогодні в нашій країні забезпечується повноцінна громадянська оборона.
Desktop Version | Top | You are here: Інформаційні повідомлення Історія розвитку Цивільної оборони в Росії