Інтелігенція і перша російська революція 1905-1907 років
Посередницька прошарок російської культури, втілювала її ліберально-прогресистську орієнтацію, виявилася занадто слабкою, щоб створити громадську систему взаємодії та взаєморозуміння між усіма верствами суспільства. Радикальна критика таврувала цю частину інтелігенції, різко засуджувала позицію помірності і поступовості на користь радикальних перетворень.
Весь російський народ втягнувся в боротьбу проти самодержавства, кульмінаційним пунктом якої стала революція 1905 - 1907 років. Масові народні виступи, революція не могли не позначитися на умонастрої представників російської культури, російської інтелігенції. Наступну після поразки революції період політичної реакції ознаменував відхід більшої частини російської інтелігенції від революційних ідей. Розчарування підсумками революції схилило громадськість до пошуків ідеалів в релігійно-філософської сфері.
Зміна умонастроїв значної частини російської інтелігенції, повернувшись до духовній сфері і відійшла від революційної боротьби, знайшло своє вираження на сторінках збірників "Проблеми ідеалізму" (1902) і "Віхи" (1909).
Таким чином, в перше десятиліття ХХ століття в суспільно-культурному середовищі вперше широко обговорювалося питання про правомірність діяльності інтелігенції в роки революції, її ідейного кредо, розгорталися суперечки про роль і долі російської інтелігенції, відбувався процес її ідейно-політичного розмежування.
Якщо Ви помітили помилку в тексті виділіть слово і натисніть Shift + Enter