Суспільні відносини, які є предметом правового регулювання, надзвичайно багатогранні і дуже динамічні. Між ними не існує раз і назавжди встановлених меж, і тому в практиці правового регулювання, так і правозастосування теж часто виникають проблеми розмежування предмета правового регулювання з метою віднесення тієї або іншої групи суспільних відносин до конкретної галузі права. Подібні проблеми мають місце і в відношенні інформаційного права.
Аналізуючи місце інформаційного права в українській правовій системі, необхідно відзначити, що інформаційне право поки що не відноситься до його провідним, первинним галузях. Воно є вторинною галуззю українського права, що виникла на стику багатьох традиційних галузей права в процесі розвитку інформаційних технологій і пов'язаних з ними інформаційних відносин в суспільстві. У той же час інформаційне право - це самостійна галузь права, а не його підгалузь або правовий інститут. Самостійність даного права визначається наявністю у нього свого предмета правового регулювання, а також розвиненого законодавства в цій сфері.
Згідно панівної в юридичній науці точці зору систему українського права утворюють профілюючі, спеціальні і комплексні галузі. Базові галузі стоять над всією системою галузей і характеризуються головними режимами, своїм предметом регулювання і адекватним його природі методом регулювання. До профілюючих галузей традиційно відносять конституційне право, цивільне право, адміністративне, кримінальне, а так же процесуальні галузі.
Так як інформаційне право - це комплексна галузь українського права, (поняття комплексних галузей права було введено в науковий обіг В.К. Райхера.) Представляє собою сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі створення, перетворення, зберігання, поширення і споживання інформації, тобто практично у всіх областях людської діяльності, пов'язаної з інформацією або діяльністю в інформаційній сфері. Воно так само тісно взаємодіє з профілюючими галузями права і, перш за все з конституційним, цивільним, адміністративним і теорією держави і права. Комплексними галузями є житлове право, екологічне право та інформаційне право як об'єднуюча в предметної області регулювання однорідну групу суспільних відносин.
Комплексний характер інформаційного права проявляється в тому, що багато його норм виступають одночасно нормами інших галузей права. Так, наприклад, закріплена в Конституції норма про право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом (ч.4 ст. 29) є нормою інформаційного права, так як спрямована на регулювання відносин щодо пошуку, накопичення, передачі , виробництва та розповсюдження інформації. У той же час вона є нормою конституційного права, так як характеризує одне з важливих конституційних прав особистості. Інший приклад. Пункт 4 ст. 4 «Закону про державну таємницю» містить норму, згідно з якою органи державної влади РФ, органи державної влади суб'єктів України і органи місцевого самоврядування у взаємодії з органами захисту державної таємниці, розташованими в межах відповідних територій, забезпечують захист переданих їм іншими органами державної влади, підприємствами , установами і організаціями відомостей, що становлять державну таємницю, а так же відомостей, засекречувати ними. Ця норма відноситься до інформаційного права в силу того, що регулює правовідносини з приводу інформації з особливим правовим режимом (державної таємниці). Одночасно це і норма адміністративного права, оскільки вона характеризує повноваження органів державного і муніципального управління в сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Очевидна взаємозв'язок інформаційного права з теорією держави і права, так як простежується стадії становлення нової галузі права через призму історії походження права. Їх взаємодія і наслідки являють п'ять стадій проходження нового права через інформаційні революції:
Перше це винахід писемності, що привело до гігантського якісного і кількісного стрибка в інформаційному розвитку суспільства. З'явилася можливість фіксувати знання на матеріальному носії, тим самим відчужувати їх від виробника і передавати від покоління до покоління. З цього моменту саме право як сукупність різних знань починає формуватися і реалізовуватися в суспільстві.
Друге це винахід друкарства, можливість тиражувати і розповсюджувати інформацію, зросла доступність людей до джерел знань. Внаслідок цього прогресивного процесу право виробляється в систему тих загальнообов'язкових правил поведінки, які закріплюються в офіційних правових актах, і обов'язково підтримуються силою державного примусу і набирає чинності з точки зору загальної доступності. Перші дві стадії показують, що право дано при народженні (свобода, справедливість, моральні цінності) а закон, який виробляється цим правом, може бути правовою і не правовим. Йде утвердження ідеї правової державності.
П'яте це формування і розвиток транскордонних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж (Інтернет), що охоплюють всі країни і континенти, трансформація всієї правової науки, зародження нової навчальної дисципліни - інформаційне право, яке не тільки поглинає всі галузі права зсередини, а й формує нові інститути права , такі як право інтелектуальної власності, яке є основою правового регулювання інформаційних відносин, пов'язаних із здійсненням свободи думки і слова в літературному, художні енном, науковому та інших видів творчості, а так само інформації, створеної в результаті іншої інтелектуальної діяльності. Інститут інтелектуальної власності в системі інформаційного права забезпечує реалізацію приписи основної конституційної інформаційної норми «Кожен має право вільно використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом» (ст.29). Дана стадія показує про перехід особистості, суспільства, держави і права в особливу суспільство-інформаційне, не відоме історії. У формується системі інформаційного права розвиваються різні найважливіші елементи (підгалузі) як правові проблеми інформаційної безпеки, правові проблеми віртуального середовища Інтернет, електронний документообіг, правові регулювання інформаційних відносин в галузі масової інформації і так далі.
Весь текст статті ви можете завантажити ось за цим посиланням.
Андрій Алфьоров
Член консультативної ради
Інституту національних цінностей
Науковий співробітник
Московського інституту розвитку освіти.
Член експертно-консультативної ради
при Департаменті освіти м Москви