Чаннов С.Є. кандидат юридичних наук
Виходячи з самої назви інформаційного права в найширшому сенсі воно є правом про інформацію.
Інформація є важливим об'єктом правовідносин в сучасному суспільстві. За всю історію свого розвитку людство пережило принаймні чотири технологічні революції, які помітно змінили шляху його розвитку, причому інтервали між ними ставали все менше. Перша революція - «революція матеріалів» - відбулася кілька тисяч років тому, коли люди навчилися обробляти об'єкти навколишнього світу, що дало можливість створювати інструменти. Друга - промислова - приблизно триста років тому, вона була пов'язана з початком масового використання механізмів. Третя - енергетична - початку двадцятого століття. Нарешті, третя - інформаційна почалася в останній третині двадцятого століття і продовжується до цих пір. Перший її етап був пов'язаний з розвитком науки кібернетики і створенням на основі її досягнень інформаційних системи управління. Другий етап - з масовим впровадженням персональних комп'ютерів. Третій - з розвитком телекомунікаційних технологій, об'єднанням персональних комп'ютерів в комп'ютерні мережі, спочатку локальні, а потім і глобальні - Internet, Fidonet і ін.
Поява нових видів обчислювальної техніки і зв'язку створило нові можливості для включення інформації в господарський оборот і поширення на неї статусу товару. Інформація перетворилася на одне з найважливіших засобів впливу на суспільні відносини, стала одним з найцінніших товарів.
Інформація також є найважливішим політичним ресурсом, в тому числі і в міжнародному масштабі. При цьому зростання інформаційної сфери характеризується не тільки розвитком інформаційних мереж, спрощенням доступу громадян до інформації, а й такими негативними моментами, як «інформаційні війни», «інформаційний тероризм» і т.д. Тому важливе місце в політиці національної безпеки в даний час займає інформаційна безпека.
У цій шкалі правове середовище використання і розвитку вУкаіни отримала відносно непогану оцінку - 4,8 бала. Розвиток інформаційних відносин (не тільки в сфері інформаційних технологій) на початку 90-х годовXX століття спричинило за собою необхідність прийняття значної кількості нормативних актів, спрямованих на їх регулювання. Один за іншим приймаються такі закони як «Про засоби масової інформації», «Про інформацію, інформатизації і захисту інформації», «Про участь в міжнародному інформаційному обміні», «Про зв'язок», «Про федеральних органах урядового зв'язку і інформації» та інші. Проте, інформаційні відносини багато в чому ще залишаються «білою плямою» на правовому полі, дуже часто фактично існуючі відносини з приводу інформації не мають відповідного юридичного закріплення і регулювання.
Наявність великої нормативної бази дозволило багатьом ученим поставити питання про формування нової галузі українського права - інформаційного.
Вперше думка про це була висловлена А. Венгеровим ще в 1975 р Тоді вона не отримала значної вчених і інформаційне право розвивалося в рамках комп'ютерного права, правової інформатики і кібернетики.
На початку і середині 90-х років термін «інформаційне право» використовувався в науковій літературі Ю.М. Батурином, Ю.А. Тихомирова, А.Б. Агаповим і деякими іншими вченими. Проте і зараз не всі вчені визнають інформаційне право як самостійна галузь.
Для того щоб обгрунтувати необхідність виділення інформаційного права в окрему галузь і дати визначення самому поняттю інформаційного права, необхідно розглянути питання про його предмет і метод.
В основі поділу права на галузі та підгалузі, як відомо лежать два критерії: 1) предмет правового регулювання; 2) метод правового регулювання [4, с. 399]. Спробуємо визначити їх стосовно інформаційного права.
Цілком очевидно, що основним об'єктом інформаційного права є власне інформація (в перекладі з латинської - ознайомлення, роз'єм-яснення, виклад).
Поняття «інформація» визначив «батько кібернетики» Н. Вінер: «інформація - це інформація, а не енергія і не матерія». Це визначення, хоча і цікаво з філософської точки зору, для практичного використання непридатне, так як лише говорить про неможливість ідентифікувати інформацію з іншими відомими об'єктами матеріального світу.
Інформація не відноситься до енергії та матерії, однак пов'язана з ними. Вона в широкому сенсі властива будь-якої матерії, за визначенням академіка Глушкова В.М. «... інформація являє собою міру неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі і в часі, міру змін, якими супроводжуються всі що протікають в світі процеси ...» [5, с. 6].
Тлумачний словник С. І. Ожегова дає таке визначення інформації: 1) відомості про навколишній світ і що протікають у ньому; 2) повідомлення, що інформують про стан справ, про стан чого-небудь.
Інформація як об'єкт правового регулювання має специфічними особливостями і юридичними властивостями, які багато в чому визначають і відносини, що виникають при її зверненні між суб'єктами, і характер їх поведінки. До таких особливостей і властивостей В.А. Копилов відносить наступні: 1) інформація при включенні в оборот відокремлюється від її творця або власника, упредметнюється у вигляді символів або знаків і внаслідок цього існує окремо і незалежно від творця або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації - можливість виступати в якості об'єкта, що передається від одного суб'єкта до іншого і вимагає юридичного закріплення факту її приналежності суб'єктам, які беруть участь в такому її обігу; 2) після передачі інформації від одного суб'єкта до іншого одна і та ж інформація одночасно залишається у передавального і з'являється у приймаючого суб'єкта, тобто одна і та ж інформація одночасно належить двом учасникам інформаційних відносин. Юридична властивість інформації в зв'язку з цим - її фізична невідчужуваність від творця, власника і споживача; 3) інформація при включенні в оборот документується і відображається на матеріальному носії; 4) інформація може надаватися в певних організаційних формах - окремі дані (зведення), документ, масив (база) даних (документів), бібліотека, фонд документів, архів і т.п. Юридичне властивість - можливість відносити до інформаційних речам як окремі вихідні документи, так і складні організаційні структури, що містять інформацію, такі як інформаційні системи, банки даних, інформаційні мережі, бібліотеки, архіви і т.п. і включати такі речі до складу майна [6].
Інформаційні правовідносини виникають саме в рамках інформаційної сфери. Ці суспільні відносини не є однорідними. Можна виділити наступні групи суспільних відносин, що виникають в інформаційній сфері з приводу інформації:
1) відносини, пов'язані зі створенням і перетворенням інформації.
До цієї групи входять, зокрема, відносини, пов'язані зі створенням об'єктів інтелектуальної власності; відносини, пов'язані зі створенням офіційної інформації органами державної влади і місцевого самоврядування; відносини, пов'язані зі створенням масової інформації тощо
2) відносини, пов'язані зі зберіганням інформації.
Дану групу складатимуть відносини з приводу обов'язкового зберігання деяких видів інформації; захисту інформації; зберігання інформації з особливим режимом доступу та ін.
3) відносини, пов'язані з передачею і розповсюдженням інформації.
Відносини даної сфери пов'язані в першу з правовим становищем засобів масової інформації, також вони включають в себе відносини з приводу поширення офіційної інформації, в тому числі правової; відносини, що виникають при поширенні інформації за допомогою використання мережі Інтернет і інших глобальних інформаційних систем.
4) відносини, пов'язані зі споживанням інформації.
Сюди будуть включатися відносини з приводу реалізації прав громадян на інформацію; відносини в сфері бібліотечної справи і архівів, а також деякі інші.
Слід мати на увазі, що виділення в інформаційній сфері груп суспільних відносин певною мірою умовно. Різні види інформаційних правовідносин тісно перетинаються, тому на практиці не завжди представляється можливим, та й за необхідне відрізнити одну групу від іншої. Крім того, багато права та обов'язки суб'єктів у сфері інформаційних правовідносин кореспондують один одному. Так, наприклад, праву громадян мати інформацію про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування кореспондує обов'язок відповідних посадових осіб цю інформацію надати.
Предметом інформаційного права будуть зазначені вище суспільні відносини, що виникають в інформаційній сфері з приводу інформації. Таким чином, предметом інформаційного права є суспільні відносини, що виникають в процесі створення, перетворення, зберігання, розповсюдження та споживання інформації.
Складніше йде питання з методом інформаційного права. У загальновизнаному розумінні саме слово метод означає спосіб, прийом практичного здійснення чого-небудь. Однак таке розуміння методу є надто загальним і, по суті, нічого не пояснює. Стосовно до галузі права, перш за все необхідно розуміти, що будь-який метод спрямований на здійснення якогось впливу одного суб'єкта права на іншого. Такий вплив здійснюється зазвичай шляхом волевиявлення одного учасника по відношенню до інших. Таким чином, метод набуває роль сполучної кошти від одного суб'єкта інформаційних правовідносин до інших. При цьому метод правового регулювання містить в собі не тільки волевиявлення, а й характер такого волевиявлення.
Проблема методів правового регулювання досить дискусійна. Вище вже зазначалося, що специфічний метод правового регулювання, як правило, лежить в основі підрозділи права на галузі. Це цілком природно: виникнення нових видів суспільних відносин саме по собі ще не тягне за собою формування нових галузей права.
У той же час метод правового регулювання займає підлегле становище по відношенню до предмету, так як зумовлюється останнім [4, с. 399]. У зв'язку з цим в українській правовій науці виявляються два принципово різних підходи до необхідності виділення для кожної галузі свого специфічного методу правового регулювання. Перший підхід ґрунтується на тому, що кожна галузь права має свій специфічний метод, другий - що всі галузі права використовують єдині правові методи, закладені в самій природі права. Специфіка ж кожної галузі проявляється в переважанні одного або декількох методів.
Розвиток юридичної науки останніх років призвело до появи принципово нових галузей українського права, які не мають переважного методу правового регулювання і іменуються комплексними. Такий галуззю є, наприклад, муніципальне право Укаїни. Пов'язано це з тим, що органи місцевого самоврядування діють практично в усіх сферах суспільного життя і норми муніципального права спрямовані на регулювання не тільки власне муніципальної-правових, а й адміністративно-правових, конституційно-правових, цивільно-правових та інших суспільних відносин. Комплексний характер муніципального права визначає комплексність методів правового регулювання, яке воно використовує.
Аналогічно справа йде і з інформаційним правом. Всеохоплюючий характер інформації призводить до того, що інформаційні відносини зачіпають найрізноманітніші «класичні» галузі українського права. Базовою галуззю права для регулювання відносин, пов'язаних з інформаційною діяльністю, є адміністративне право [7, с. 8]. У той же час інститут інтелектуальної власності, відноситься як до інформаційного, так і до цивільного права, інститут правової охорони інформації - не тільки до інформаційного та адміністративного, а й до кримінального права і т.д. Будучи комплексною галуззю права, інформаційне право використовує методи, характерні для різних галузей.
Всі методи, характерні для інформаційного права можна розділити на імперативні і диспозитивні.
Імперативні методи правового регулювання засновані на нерівності учасників правовідносин і встановлення жорсткої, однозначної моделі їх поведінки. В інформаційному праві використовуються імперативні методи:
Цей метод полягає в покладанні на учасників інформаційних правовідносин обов'язки вчиняти будь-які дії. Метод владного веління використовується, наприклад, у правовідносинах державного управління в сфері інформації та інформатизації, щодо використання інформації з особливим правовим режимом.
Цей метод полягає в покладанні на учасників інформаційних правовідносин обов'язки утримуватися від здійснення яких-небудь дій. Метод заборон використовується в першу чергу для позначення діянь, що представляють собою інформаційні правопорушення.
Диспозитивні методи правового регулювання засновані на рівності учасників правовідносин і в їх можливості самостійно вибирати модель можливої поведінки. В інформаційному праві використовуються диспозитивні методи:
Метод дозволу полягає в наданні учасникам інформаційних правовідносин права здійснювати будь-які дії або не робити їх за своїм вибором. Метод дозволу використовується, наприклад, в сфері бібліотечної та архівної справи і т.д.
Метод узгодження застосовується при регулюванні правовідносин між рівними суб'єктами для досягнення будь-якої згоди між ними. Метод узгодження широко застосовується в сфері регулювання інтелектуальної власності.
Метод рекомендацій полягає у вказівці законодавцем кращою (але не обов'язковою) моделі поведінки учасників інформаційних правовідносин. Метод рекомендацій широко використовується, наприклад при регулюванні діяльності засобів масової інформації. При регулюванні інформаційних правовідносин, що виникають в мережі Інтернет, рекомендаційні правові норми тісно переплітаються з етичними.
Метод заохочення тісно примикає до методу рекомендацій. Різниця полягає в тому, що при використанні методу заохочень законодавець не тільки рекомендує будь-яку модель поведінки, а й надає будь-які пільги або інші блага при її виборі.
В інформаційному праві можуть використовуватися і інші методи правового регулювання. В цілому можна відзначити, що інформаційне право використовує в рівній мірі як імперативні методи, характерні для публічного права, так і диспозитивні, характерні для приватного права. Це говорить про те, що інформаційне право не можна віднести ні до публічного, ні до приватного права і зайвий раз підкреслює його комплексний характер.
Виходячи з усього вищевикладеного сформулюємо визначення інформаційного права як галузі українського права.
Таким чином, інформаційне право - це комплексна галузь українського права, що представляє собою сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють суспільні відносини що виникають у процесі створення, перетворення, зберігання, розповсюдження та споживання інформації.
Чаннов С.Є. кандидат юридичних наук м Суми Виходячи з самої назви інформаційного права в найширшому сенсі воно є правом про інформацію. Інформація є важливим об'єктом правовідносин в сучасному суспільстві. за всю