Добрий день. Промовляючи це слово, я чомусь зробив запитливо інтонацію. Чому? Для чого? Потім послідувала пауза, і далі звернення до Вас - «мої шановні колеги!»
Чому запитально? Для чого пауза? Поговоримо про це пізніше, а поки дозвольте представитися і пояснити, з чим я до Вас прийшов.
Я з діда-прадіда музикознавець. Мені 71 рік, і більше 50-ти, з 19-ти років, з першого курсу теоретичного відділення музичного училища ім. Чайковського я займаюся педагогічною діяльністю. Викладав в музичних та загальноосвітніх школах, в муз. училище і консерваторії, де свого часу навчався, на музично-педагогічному факультеті ЖенПІ і тоді ще театральному інституті ім. Жургенева, в міському та Республіканському інститутах підвищення кваліфікації вчителів. Але поняття «музикознавець» включає і просвітницьку діяльність, а це не менше тисячі виступів на філармонічної сцені, сотні передач на радіо і телебаченні (може, хтось пригадує мої телепередачі «Музей звуків» - 500 виходів в ефір з розповідями про казахський музичних інструментах , акин, кюйші, жірші ...). Статті, рецензії, нариси, анотації - це теж частина музикознавства.
Однак, чесно зізнатися, я з дитинства і всю юність мріяв про професію актора. Але мої улюблені батьки визначили мене в музичну школу, і я вже не міг вийти з колії професійної освіти музикознавця - школа, училище, консерваторія, аспірантура - 19 років. Здавалося б, життя пройшло повз моєї мрії про театр. Однак, займаючись педагогічної та лекторійной діяльністю ще зі студентської лави, я став помічати, що все більше відчуваю себе актором, а іноді я взагалі влаштовував спектаклі. Ведучи вечори музики бароко або концерти органної музики, я одягав перуку, камзол, жабо, мережива, всі атрибути костюма 18 століття і вже просто не міг виходити на сцену без реверансів. Я погодився і цілком і повністю прийняв, як девіз, геніальне вислів Шекспіра: «Так, весь світ - театр, і всі ми в ньому - актори!»
Всі слова, фрази ми колись почули, запам'ятали і тепер вимовляємо, як свої. А по суті, граємо їх, як актор грає текст п'єси. І жести, і пози, і всі рухи ми теж повторюємо. Нас так навчили сидіти, стояти, ходити, і ми сумлінно граємо ці ролі. Добре чи погано, це залежить і від того, хто були нашими вчителями, і від нашого виховання, і від при- лежання. Невихованих людей немає. Є «погано» і «добре» виховані. І те, якими стануть наші діти, звичайно ж, залежить і від того, як ми їх виховуємо. А освіта і виховання нерозривно пов'язані між собою. Вся інформація, яку ми несемо дітям, буде ними позитивно сприйнята тільки за умови нашого доброго до них ставлення. Але як показати свою доброту не просто словами, а їх вимовою, і якими невербальними знаками? А ось це вже називається акторською майстерністю. Я глибоко переконаний в тому, що курс акторської майстерності повинен бути обов'язковим в будь-якій професії, яка зумовлює спілкування з людьми, що ставить задачею вплив на них. У будь-який лідерської професії, ролі ведучого. Тим більше навички акторської майстерності необхідні педагогу, який працює з дітьми і ведучому їх в світ знань і світ людських спілкувань.
Педагог має два основні канали впливу на свідомість і психіку дітей: вербальне, мовне спілкування і невербальне - мова міміки, жестів, поз, рухів, що діють швидше на підсвідомість і мають, часом, більшу ефективність, ніж слово. При вербальному спілкуванні педагог повинен знати і грамотно вживати всі параметри мовлення: силу голосу, темп мови, роль тембру, дихання, значення пауз, акцентів, володіти технікою образного, емоційного розцвічування мови.
Понад дві третини інформації людина (дитина) отримує зором. Тому надзвичайно важливо володіти своєю мімікою, своїм поглядом, підпорядковувати свою жестикуляцію і положення рук, голови, тіла завданням оптимального впливу на аудиторію і результативного донесення інформації. Звичайно ж, важливе значення відіграє і естетичний фактор - вміння педагога самому подати приклад і навчити дітей красиво стояти, сидіти, ходити, працювати з предметами. Все це і входить в поняття акторської майстерності педагога в своїй професії. Освоєння основ техніки вербального спілкування і цілеспрямованого використання невербальних прийомів переконають Вас в доцільності уважного ставлення до цього предмету і реально допоможе у Вашій повсякденній нелегкій професії, додасть їй нового змісту ігрової ситуації - захоплюючої, позитивної, завжди привносить дух оновлення, здатності побачити себе в новій ролі ведучого, диригента навчального процесу.
Урок перший.
Як увійти і як привітатися з дітьми
Якщо Ви, підходячи до класу, бачите дітей ще в коридорі, не дивлячись на те, що дзвінок уже був, зробіть їм доброзичливо зауваження і запропонуйте увійти в клас. Але самі кілька затримайтеся, поки вони не будуть на своїх місцях. Ваш вхід повинен бути завжди очікуємо! Зайшовши в двері, призупинитеся і тільки після того, як все обов'язково будуть стояти на своїх місцях, не відводячи погляду від класу, пройдіть до свого столу. Поло- житі журнал, зошити на стіл. Витримайте паузу, обводячи поглядом усіх учнів. Дочекайтеся повної тиші очікування і уваги. І ось тільки тепер привітайтеся.
Від того, як Ви скажете слова вітання, залежить Ваш успіх. Самі слова вітання можуть бути різними: «Здрастуйте!», «Доброго ранку (день)!» Бажано додати: «Здрастуйте, хлопці!», «Доброго ранку, мої дорогі!» Або «юні хіміки», «юні таланти», що -то пов'язане з Вашим предметом або з темою минулого заняття. Діти повинні дружно, чітко, бадьоро відповісти: «Здрастуйте!», Цього їх треба навчити з самого початок - відмінний прийом, організує весь клас. Тепер запропонуйте їм сісти: «Сідайте, будь ласка!» Далі піде урок.
Зупинимося детальніше на проголошенні слів вітання. Ваша початкова задача - зробити переконливий крок назустріч дітям - не в фізичному, а в психологічному сенсі. Якщо перевести уявлення фізичного кроку вперед на звуковий образ, то це буде висхідна мелодійна інтонація. Вгору - значить, вперед. Висхідна інтонація - це інтонація питання. Ви не зможете не відповісти, хоча б про себе, якщо Вас про щось запитують. Питання, як би перевернувшись і ставши гачком, підвішує наш психологічний стан. Чуючи запитливо інтонацію, ми підводимо під неї те питання, яке хотіли б почути. Це як в музиці. Кожен чує те, що хоче почути, образно або емоційно представляє те, що хоче перед- ставити. Тому слова, вітання, сказані з висхідній, тобто запитальною інтонацією, викликають у тих, до кого Ви звертаєтеся, позитивну емоцію. Додайте до «Здрастуйте ?!», наприклад, «мої дорогі хлопці!», І Ви переконаєтеся в позитивному до Вас відношенні. А вся інформація, яку Ви будете подавати дітям далі, буде ними позитивно, з інтересом сприйматися тільки за умови положи- ного до Вас відношення.
І прощатися слід так само - на питальній інтонації: «До побачення ?!», як би запитуючи «Ми добре позаймались? Вам сподобалася нова тема? Тепер ви знаєте, що ...? »
Все пізнається в порівнянні. Для успішної підготовки таких вопросі- тільних інтонацій потренируйтесь в вимові слів, зіставляючи висхідні і низхідні інтонації, як «питання і відповідь».
Це буде Ваш перший крок до успіху.
Моя улюблена приказка: «Сім раз їм пояснив, сам вже став розуміти, а вони нічого так і не зрозуміли!» Дійсно, для осягнення акторської майстерності недостатньо тільки отримати про нього інформацію. Необхідні тренінги для того, щоб перевести знання в навички. Тренінги можуть бути індивідуальними або груповими. Як їх організувати? Скільки часу раціонально їм присвятити? На ці та інші питання Вашого професійного зростання я готовий відповісти
Ваш колега -
Аравін Юрій Петрович.
Тел. +7 777 231 50 11