Населення Болівії в етнічному та расовому відносинах дуже неоднорідний. Близько 2/3 населення країни складають великі індіанські народи кечуа і аймара, жівyщіе в основному на плоскогір'ї Альтиплано. Крім того, на рівнинах Орієнте мешкають племена «лісових індей-ців» чисельністю близько 100 тис. Чоловік. Вони принад-лежать до мовних сімей тупі-гуарані, араваків, МАТЕКО-матагуайо і ін. В містах та на рівнинах переважають іспаномовні метиси ( «чоло»), що становлять понад 1/4 всього населення, і білі болівійці - в основному ис-панські креоли (5% населення). Прошарок негрів і самбо (нащадків негрів і індіанок) в Болівії незначи-тельна. Більшість болівійців говорять на двох язи-ках - іспанською та одному з індіанських мов (кечуа, аймара або гуарані). Через велику кількість індіанських слів і зворотів іспанську мову в цій країні помітно отли-чає від іспанської мови інших країн Латинської Америки.
Чисельність населення Болівії зростає в основному завдяки природному приросту; імміграція в країну дуже незначна, що пояснюється в першу чергу слабким розвитком її економіки, важкими природними умовами високогір'я і тропічної рівнини, а також часто мінливих внутрішньополітичним становищем. Еміграція з країни незначна. У 1900 р в Болівії (в сучасних кордонах) проживало 1,7 млн. Чоловік, в 1950 р - 3 млн. В 1973 р - 5,3 млн. У 1963-1973 рр. середньорічні темпи приросту населення країни соста-вили 2,6%.
У порівнянні з більшістю інших латіноамері-Канський країн природний приріст населення Болівії має деякі особливості. В країні по суті спів-зберігався колоніальний тип відтворення населення, який був характерний для країн Латинської Америки в XIX в. При високій народжуваності (42 людини на тисячу жителів) в Болівії зберігається висока смертність (17 осіб на тисячу жителів). Через важкі жител-но-побутових умов, недостатнього харчування і вкрай поганого медичного обслуговування у болівійців, як і раніше велика дитяча смертність (140 осіб на 1000 народжених живими дітей). Середня продовж-ність життя в Болівії становить всього 47 років. По-цьому населення зростає повільними темпами.
Щільність населення в Болівії низька - в середньому все-го 4,9 людини на 1 км 2. По території країни населе-ня розміщено дуже нерівномірно. 86% болівійців жи-вет на плоскогір'ї Альтиплано і в східних гірських до-долинах. Середня щільність населення в цих районах пре-щує 7 осіб на 1 км 2. досягаючи максимуму в Депарьє-таменту Кочабамба (14,8 людини на 1 км 2) і в районі, прилеглому до озера Тітікака. Рівнини Орієнте (осо-бенно на півночі) населені дуже рідко: тут на 1 км2 території припадає в середньому 1 людина.
Міське населення зростає досить швидко і склад-ляет в даний час 35%. До числа великих міст з населенням понад 100 тис. Жителів кожен відносяться Ла-Пас, Кочабамба, Санта-Крус і Оруро. Однак в цілому для Болівії все ще типові маленькі міста з числом жителів менше 10 тис. Чоловік, що виникли або як цент-ри сільськогосподарських зон в тій чи іншій долині (осо-бенно на східних схилах Анд і на півночі Альтіпла-но), або як центри невеликих гірничорудних районів на сході і півдні плоскогір'я.
Незважаючи на відтік сільського населення в міста, в сільському господарстві країни зайнято 66% економічно активного населення (чисельність його в 1970 р состави-ла 1,5 млн. Чоловік, в тому числі 1 млн. Чоловік в сільському господарстві). За часткою селян у загальній чисельності економічно активного населення Болівія перевершує всіх своїх сусідів. У промисловості в 1970 р було зайнято 166 тис. Осіб (11% всіх зайнятих), в сфері ус-луг - 181 тис. Чоловік (12%) і т. Д. За своїм положе-нию до фабрично-заводського і гірничопромисловому про -летаріату примикають досить численні кустарі- надомники. Їх чисельність становить близько 130 тис. Че-ловек. Для Болівії характерна значна і стійкості-вая безробіття. Число безробітних становить майже 1/3 загальної чисельності робочої сили.
Найчисленніший індіанський народ Болівії (і найбільший в Південній Америці) - кечуа (1,8 млн. Чоло-вік). Крім Болівії, кечуа живуть в Перу і Еквадорі, де складають близько половини всього населення, а так-же на півночі Аргентини і в Чилі. За антропологічними та етнічних особливостей болівійські кечуа майже не відрізняються від своїх одноплемінників в названих країнах.
Для мови кечуа характерний значний розвиток суффиксации. У сучасній літературній мові цього народу використовується латинський алфавіт. З мови кечуа в європейські мови прийшли такі слова, як «лама», «хіна», «пума», «вігонь» і ін.
Другою за чисельністю індіанський народ країни - ай-мара (1,2 млн. Чоловік). Аймара крім Болівії прожи-вають в Перу і Чилі, проте болівійські аймара склад-ляють близько 70% чисельності цього народу в Південній Аме-рике.
Розселення основних народів Болівії склалося наступним чином. Велика частина кечуа живуть в цен-тральної та південній частинах плоскогір'я Альтіплано - в департаментах Оруро, Потосі, Кочабамба і на півночі департаменту Чукисака. Основна ж етнічна терри-торію аймара - райони, прилеглі до озера Тітик-ка, а також високогірні райони в департаментах Ла- Пас, Оруро і Потосі. Чи не забагато можна назвати ще на землі народів, які жили б на такій висоті над рівнем моря.
Кечуа і особливо аймара слабо беруть участь в засіла-ванні Орієнте. З давніх часів гірські індіанці, виходячи на схили Східної Кордильєри і їх передгір'я, з опа-сеніем дивилися на що знаходиться внизу просочену вологою сельву. Спроби примусового переселення ін-Дейцев в сельву зазвичай закінчувалися плачевно.
Більшість їх не змогли звикнути до вологого, печені клімату і захворювали. За тривалий період життя багатьох поколінь аймара і кечуа добре приспо-собілісь до умов проживання на високогірному плато. Медичні обстеження індіанців показали, що в їх крові міститься більше червоних кров'яних тілець, ніж у жителів низовини. Це сприяє кращому засвоїти-енію кисню з розрідженій атмосфери Альти-плано.
Основну частину населення Орієнте складають чоло і креоли. Вони переважають в департаментах Санта-Крус, Таріха, Пандо, Бені і південній частині департаменту Чукисака. Іноземна колонія в Болівії немногочіс-Ленна і налічує близько 30 тис. Чоловік (1970 р). Найбільш значна група німців (близько 10 тис. Че-ловек); досить багато їх з'явилося в Болівії після другої світової війни. Німецька громада відіграє замет-ву економічну і політичну роль в самому біль-шом департаменті Болівії - Санта-Крус, розташований-ном в Орієнте. З інших національностей найбільш численні перуанці, іспанці, італійці і Арген-тінци. Всі ці національні групи проживають, як правило, у великих містах. Деякі національно-сти живуть невеликими колоніями. Так, перед другою світовою війною виникла колонія єврейських переселенців з Європи, потім переселенців з острова Окінава і т. Д.
Заняття окремих груп населення Болівії, їх об-раз життя, одяг, їжа і т. П. Характеризується нема-лимі відмінностями,
Індіанці займаються в основному землеробством і ско-товодства, розвинені у них також деякі ремесла. Частина аймара і кечуа трудяться в гірничорудній промисло-вості, виконуючи зазвичай некваліфіковану ра-боту.
Вирощують індіанці головним чином картопля, киноа, кукурудзу, ячмінь, бобові та деякі овочі, ко-торие найкраще визрівають у озера Тітікака. Огром-ве значення в житті кечуа і аймара має розведення лам, альпака і овець. Лами для них - це і в'ючне жи-Вотня, і їжа, і шерсть, і шкіра. У господарстві жителів узбережжя і островів озера Тітікака значною підмогою є рибальство.
У харчуванні індійців головне місце займає карто-Фель. З картоплі кечуа і аймара виготовляють чуньо - крохмалисті продукт, за складом близький картопля-ної борошні, який може зберігатися багато років.
Одне з головних ремесел індіанців Альтиплано, осо-бенно кечуа, - виготовлення одягу та інших виробів з вовни лам і овець. У індіанок, що йдуть за караваном лам або на рудник, за спиною нерідко знаходиться ребе-нок, прив'язаний квітчастою хусткою агуайо, а попереду за поясом майже завжди стирчить рогулька з шерстю або з бавовною, з яких скручується нитку. Пряжа окра-Шива до виготовлення тканини. Тканини з красивими і яскравими поєднаннями кольорів ткутся у індіанців вручну на примітивних горизонтальних верстатах. Вони вироб-дяться для власного споживання і на продаж (утому числі на експорт). З інших ремесел у кечуа і аймара розвинене виготовлення керамічного посуду без гончарно-го кола і плетіння з очерету і соломи кошиків, ци-новок, мереж і т. Д.
Незважаючи на кустарне виготовлення тканин, одяг аймара і кечуа в основному фабричного виробництва. Чоловіки носять сорочку, жилет і штани, фетрові шля-пи і шкіряні сандалі. Жінки-аймара носять широ-кі спідниці і кофти, поверх яких накидають шаль, на голові у них незмінні капелюхи-казанки. В отли-чие від чоловіків вони рідше носять взуття. Жінки-кечуа на-дівають поверх сорочки кілька широких довгих спідниць, одна коротша за іншу, так що яскрава облямівка нижньої спідниці видно з-під одягненою зверху. Від холодних вітрів Альтиплано особливо добре захищають домоткані щільні пончо з вовни і в'язані шапочки-шоломи: Горра - у аймара, чульо - у кечуа.
У густонаселених районах, що примикають до озера Тітікака, селища індіанців зустрічаються двох типів: де-ревни і невеликі хутори посеред оброблюваних навчаючи-стков. Невеликі індіанські будинки з адоби (до вжитку цегла), каменю, а іноді з дернових блоків або трост-ників циновок мають прямокутну або квадратну форму, рідше - циліндричну. Дахи покриваються очеретом (біля озера Тітікака) або сухою травою - ічу. Вікна в них відсутні, підлога земляна, вогнище топить-ся по-чорному. У цих будинках зазвичай немає самої примітив-ної меблів, її замінюють в основному шкури лам і альпака. У минулому вони висвітлювалися плошками з ламьім жиром і ґнотом з вовни лами, а зараз використовуються при-митивная гасові світильники. У тих випадках, коли вдома не побілені, вони малоразлічіми на сірому фо-ні ландшафту Альтиплано. На півночі Альтиплано будинку, як правило, кілька фундаментальних і благоустрою-енней жител в центральній і південній частинах плоскогір'я.
Як уже зазначалося, землі тут родючу і опадів більше, ніж на півдні, люди живуть більш забезпечено.
Крім кечуа і аймара на Альтиплано збереглося не-скільки дуже невеликих за чисельністю індіанських пле-мен. Найцікавіше з них за способом життя плем'я урус. Рятуючись від завойовників, воно переселилося на ост-рова озер Тітікака і Поопо. На озері Тітікака один з селищ цього племені розташований на штучному острові, сплетений з очерету. З нього ж побудовані хатини і човни.
Індіанці Альтиплано - найбільш незаможних і біс-правних частина населення Болівії. У більш скрутному становищі перебувають лише «лісові індіанці» Орієнте. При заготівлі лісу і розчищення площ під плантації їх зазвичай зганяють з землі, відтісняючи в глиб лісів.
Більшість іспаномовних метисів (чоло) стре-мятся позбутися індіанських звичаїв, традицій і зовн-нього вигляду, засвоїти європейські звичаї, манери і одеж-ду. Так само як і іспанські колоністи, вони краще-ли селитися в основному в містах. Зазвичай чоло живуть заможнішими індіанців. Вони зайняті в торгівлі, примушує-лінощів, на плантаціях і в сфері послуг. Чисельність метисів в Болівії продовжує зростати. Це сама Діна-мічних частина болівійського народу.
Найбільш високе положення в болівійському загально-стве належить білим болівійцям (в основному іспан-ським креолам), котрий обіймав, як правило, керуючи щие пости.
Як і у всіх латиноамериканських країнах, що йдуть по капіталістичному шляху, в Болівії дуже великі со-ціальні контрасти. На частку експлуататорських клас-сов, що становлять лише кілька відсотків населення, припадає більше третини національного доходу країни. Переважна маса населення - трудящі - живе в злиднях. Середньорічний дохід у 2/3 населення - один з найнижчих в Латинській Америці. Робочі в обробній промисловості Болівії трудяться по 60-70 годин на тиждень.
Особливо низько оплачується праця сільськогосподарсь-ських наймитів. Бичем трудящих є безраб-Тіца. За даними ООН, раціон харчування болівійця (1860 калорій в день) становить лише 70% фізіологічної норми, необхідної для нормального існування організму. Ціни на продукти харчування в Болівії дуже високі, тому багато болівійці майже не споживають м'яса, масла, молока і цукру, обмежуючись картоф-лем, кукурудзою і овочами.
Особливо погано харчується індіанська частина населення. Щоб заглушити голод, зняти втому, індіанці упот-реблять сушене листя чагарника кока. Їх жують, сме-Шівая з золою або вапном. Навіть для заспокоєння кри-чащіх від голоду дітей індіанки дають їм посмоктати раз-жовані листя коки. Кока - щоденний «хліб» індіанців, добре відомий ще в державі інків. У Болівії цей наркотик доступний кожному біднякові, і рідко можна зустріти індіанця, у якого одна щока не здавалося б опухлої через жуйки коки. Дуже багато коки споживають індіанці, що працюють на рудниках. Робота в глибоких, погано обладнаних і провітрювати-мих шахтах в умовах значної висоти і біль-шою розрідженості атмосфери надзвичайно важка. Щоб витримати нелюдські умови праці, індей-ці-шахтарі жують листя коки. Від важкої праці і по-постійного вживання наркотику вони вже в 30-35 років стають інвалідами, і мало хто з них доживає до 40 років.
Масове споживання коки - важлива проблема здра-воохраненія. Чимало життів забирають також простудні та інфекційні захворювання: малярія (у Юнгас і Орієнте), дизентерія і туберкульоз. Від них особливо стра-дає знов-таки індіанське населення, яке живе в антисанітарних умовах і постійно недоїдає. Міді-медичне обслуговування в країні розвинене дуже слабо. У 1970 р один лікар припадав на 2400 жителів, причому 90% лікарів проживали в семи найбільших містах стра-ни. До сих пір жителям багатьох сільських районів прихо-диться користуватися послугами знахарів. Вартість ліку-ня у лікарів настільки велика, що і в містах значна частина жителів звертається до народної медицини, кото-раю має в Болівії давні традиції. Так, одне з не-великих племен групи кілки (кілки-уайа), що живе на північний схід від озера Тітікака (в провінції Баутіста Сааведра) з давніх часів завоювало славу знахарів. Передаючи знання лікувальних властивостей трав з покоління в покоління, вони до сих пір виконують роль врачевате-лей, які обслуговують індіанців Болівії. У Ла-Пасі за старим собором Св. Франциско досі існує цілий квартал, де лікують кілки-уайа,
Стародавні індіанські цивілізації склали не тільки основу культури сучасних кечуа і аймара, а й ока-зали великий вплив на всю болівійську культуру. Хоча пам'ятники доінкськи періоду збереглися погано, але і зараз можна захоплюватися мистецтвом стародавніх вая-телей, які створили чудові скульптури Тіуанако. Вплив древнього мистецтва помітно і в виробах нинішніх економічн-них болівійських ремісників - орнаментах тканин, різьбі по дереву і т. П.
Вплив іспанської культури в Болівії дещо менше, ніж у більшості латиноамериканських країн. Два великих індіанських народу - кечуа і аймара багато в чому змогли зберегти свою самобутність. Іспанська культура найбільше помітна в містах - їх архитекту-ре, мовою і релігії населення, характер свят і веселощів. Як і в деяких інших країнах Латинської Америки, в Болівії дуже низький такий найважливіший по-казатель культури, як грамотність - більше половини населення неграмотно, особливо багато неписьменних сере-ді індіанців. Школу відвідують менше 60% - дітей від 6 до 14 років.
Офіційна релігія Болівії - католицизм. Одна-ко у індіанців зберігаються пережитки дохристиянських вірувань. Католицький ритуал у основних народностей країни - аймара і кечуа поєднується з землеробсько-скотарські культом і рядом інших особливостей. Інші релігійні групи нечисленний представ-лені протестантами, адвентистами сьомого дня, бапті-стами, квакерами, менонітів, методистами, пятідесят-никами та ін.
Особливо характерні для національної культури карнавали, які влаштовуються в основному в найбільш великих містах в першій половині року і частково зрост-дять до стародавніх індіанських обрядів. Так, знаменитий восьми-денний індіанський карнавал в «столиці олова» - Оруро, який проводиться з XVII в. Карнавал - всі люди-ве свято. Беручи участь в ньому, болівійці надягають свої найяскравіші одягу. Родзинкою карнавалу в Оруро є «діабладас» - вокально-хореографічні вистави, що зображують боротьбу сил добра і зла. Це - пряме продовження древніх ритуальних танців індіанців, присвячених покровителю гірників Супаку. Страшні маски учасників вистави свидетельст-вуют про багату фантазію їх творців. Прагнучи утримати індіанців під своїм впливом, католицька церква Бо-Лівії дивиться крізь пальці на дивовижні сполучення-ня християнських і язичницьких обрядів.