Рано-рано виїхав Ілля з Мурома, і хотілося йому до обіду потрапити в стольний Київ-град. Його жвавий кінь поскакивает трохи нижче хмари ходячого, вище лісі стоячого. І швидким-скоро під'їхав богатир до місту Чернігову. А під Черніговом стоїть вража сила-силенна. Ні пішого проходу, ні кінному проїзду немає. Вражі полчища до фортечних стін підбираються, думають Чернігів полонити-розорити. Під'їхав Ілля до незліченною раті і почав бити гвалтівників-загарбників, як траву косить. І мечем, і списом, і важкої палицею [Палиця - бойова дубина.], А кінь богатирський топче ворогів. І незабаром прибив, притоптав ту силу вражу, велику.
Відчинилися ворота в мурі, виходили чернігівці, богатирю низько вклонялися і звали його воєводою в Чернігів-град.
- За честь вам, мужики-чернігівці, спасибі, та не з руки мені воєводою сидіти в Чернігові, - відповідав Ілля Іванович. - Поспішаю я в стольний Київ-град. Вкажіть мені дорогу прямоезжую!
- Спаситель ти наш, славний український богатир, заросла, замуравела прямоезжая дорога до Києва-града. Обхідним шляхом тепер ходять піші і їздять кінні. Біля Чорної Грязі, біля річки Смородинки, оселився Соловей-розбійник, Одіхмантьев син. Сидить розбійник на дванадцяти дубах. Свище лиходій по-солов'ї, кричить по-звірячому, і від посвисту Соловйов та від крику звіриного трава-мурава пожухла вся, блакитні квіти обсипаються, темні ліси до землі хилиться, а люди замертво лежать! Не їдь тією дорогою, славний богатир!
Чи не послухав Ілля чернігівців, поїхав дорогою прямоезжею. Під'їжджає він до річки Смородинка та до Грязі Чорної.
Примітив його Соловей-розбійник і став свистати по-солов'ї, закричав по-звірячому, зашипів лиходій по-зміїному. Пожухла трава, квіти обсипалися, дерева до землі прихилити, кінь під Іллею спотикатися став. Розсердився богатир, замахнувся на коня батогом шовкової.
- Що ти, вовча сить [сить - їжа, корм.], Трав'яний мішок, спотикатися став? Не чув, видно, посвист солов'їв, шіпу зміїного та крику звіриного?
Сам схопив тугий лук разривчатий і стріляв у Солов'я-розбійника, поранив праве око та руку праву чудовиська, і впав лиходій на землю. Приторочив богатир розбійника до стремена і повіз Солов'я по чисту полю повз лігва Соловйов. Побачили сини та дочки, як везуть батька, прив'язана до стремена, схопили мечі та рогатини, побігли Солов'я-розбійника виручати. А Іллі їх розметав, розкидав і, не зволікаючи, став свій шлях продовжувати.
Приїхав Ілля в стольний Київ-град, на широкий двір княжий. А славний князь Сміла - Красне Сонечко з князями підколінними [Підколінний - тут: подначальних.], З боярами почесними та з богатирями могутніми тільки що сідали за обідній стіл.
Ілля поставив коня посеред двору, сам увійшов в палату їдальню. Він хрест клав по-писаному, вклонився на чотири сторони по-вченому, а самому князю великому у відриві.
Став князь Сміла випитувати:
- Ти звідки, добрий молодець, як тебе по імені звуть, величають по батькові?
- Я з міста Мурома, з приміського села Карачарова, Ілля Муромець.
Чи давно, добрий молодець, ти виїхав з Мурома?
- Рано вранці виїхав з Мурома, відповідав Ілля, - хотів було до обідні встигнути до Києва-града, та в дорозі, в дорозі прізамешкался. А їхав я дорогою прямоезжею повз міста Чернігова, повз річки Смородинки та Чорної Грязі.
Насупився князь, насупився, глянув недобре:
- Ти, мужик-селюк, в очі над нами насміхаєшся! Під Черніговом стоїть вража рать - сила-силенна, і ні пішому, ні кінному там ні проходу, ні проїзду немає. А від Чернігова до Києва прямоезжая дорога давно заросла, замуранела. Біля річки Смородинки та Чорної Грязі сидить на дванадцяти дубах розбійник Соловей, Одіхмантьев син, і не пропускає ні пішого, ні кінного. Там і птахо-соколу НЕ пролетіти!
Відповідає на ті слова Іллі Муромець:
Під Черніговом вороже військо все побито-повоёвано лежить, а Соловей-розбійник на твоєму дворі поранений, до стремена приторочений.
З-за столу князь Сміла вискочив, накинув кунью шубу на одне плече, шапку соболью на одне вушко і вибіг на червоне ганок. Побачив Солов'я-розбійника, до стремена притороченими:
- Засвіщі-ка, Соловей, по-солов'ї, закричав-ка, собака, по-звірячому, зашипить, розбійник, по-зміїному!
- Чи не ти мене, князь, полонив, переміг. Переміг, полонив мене Ілля Муромець. І нікого, крім нього, я не послухаю.
- Накажи, Ілля Муромець, - каже князь Сміла. - засвистали, закричати, зашіпеть Солов'єві!
Наказав Ілля Муромець:
- Засвіщі-ка, Соловей, у полсвісту Соловйов, закричав у полкріка звіриного, зашипить у полшіпа зміїного!
- Від рани кривавої. - Соловей каже, - мій рот пересох. Ти вели налити мені чару зелена вина, не малу чару - в півтора відра, і тоді я потішити князі Смелаа.
Піднесли Солов'єві-розбійника чару зелена вина. Брав злодій чару однією рукою, випивав чару за єдиний дух. Після того засвистів в повний свист по-солов'ї, закричав в повний крик по-звірячому, зашипів в повний шип по-зміїному. Тут маківки на теремах покривив, а околенкі [Околенкі - віконна рама, віконний палітурка.] В теремах розсипалися, все люди, хто був на подвір'ї, замертво лежать. Сміла-князь стольний-київський куньей шубою вкривається та окарачь [Окарачь - на четвереньках.] Повзе.
Розсердився Ілля Муромець. Він сідав на добра коня, вивіз Солов'я-розбійника у чисте поле:
- Тобі повно, лиходій, людей губити! - І відрубав Солов'єві буйну голову.
Стільки Соловей-розбійник і на світі жив. На тому оповідь і закінчився.