ПРАКТИКУМ ПО ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Тема 1. ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ
Самооцінка як компонент самосвідомості:
її структура і прояви
Свідомість - це вища форма розвитку і прояв психіки людини. Свідомість здійснює уявне побудова дій, контроль і управління поведінкою людини, визначає його здатність віддавати собі звіт в тому, що відбувається в ньому самому і навколишній світ. Змістовно свідомість включає в себе сукупність знань про світ і про себе самого. Останнє трактується як самосвідомість. Самосвідомість-це усвідомлене ставлення людини до самої себе, що виражається в самооцінювання даного відносини і регуляції на його основі дій і поведінки.
При вивченні феномена самосвідомості виділяють три основних аспекти (рис. 1):
1) взаємозумовленість свідомості і самосвідомості;
2) механізми самосвідомості;
3) функції самосвідомості.
Самосвідомість припускає усвідомлення свого Я у всьому різноманітті індивідуальних особливостей, виділення себе з навколишнього світу і уявлення про себе в зіставленні з іншими людьми. Самосвідомість включає три головні компоненти: самопізнання, самооцінку і саморегуляцію.
Розвиток самопізнання починається з процесу пізнання себе через порівняння з іншими. Знання про себе накопичується в процесі самопізнання і фіксується у вигляді «Я-концепції». «Я-концепція» - це відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена, пережита як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує своє взаємодія з іншими людьми і ставиться до себе. «Я-концепція» підрозділяється на ідеальну «Я-концепцію», тобто який хоче стати особистість відповідно до її ідеалами, і реальну «Я-концепцію», тобто яким бачить себе людина на даний момент.
Мал. 1. Самосвідомість і його прояви
На основі самопізнання у людини виробляється певне емоційно-ціннісне ставлення до себе, яке виражається в самооцінці. Самооцінка - компонент самосвідомості, що включає поряд зі знаннями про себе оцінку людиною самої себе, своїх можливостей, здібностей, моральних якостей і місця серед інших людей. Об'єктом самооцінки можуть виступати будь-які прояви психічної сфери людини (процеси, стани, властивості), здійснювані ним вчинки і їх дії [1].
Розрізняють поточну і особистісну самооцінки.
Поточна самооцінка - це оцінка людиною своїх дій і вчинків. Така самооцінка є основою для саморегуляції людиною своєї діяльності, своєї поведінки. Провівши самоконтроль своїх дій, вчинків, а потім, встановивши їх прийнятність і бажані, ступінь успішності, людина робить відповідно до самооцінкою корекцію цих дій і вчинків, тобто здійснює саморегуляцію своєї діяльності і поведінки.
Особистісна самооцінка - це відношення людини до своїх здібностей, можливостям, особистим якостям, а також до зовнішнього вигляду. Особистісна самооцінка допомагає визначити рівень задоволеності самим собою виходячи з кількісної оцінки цього рівня.
Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.
Адекватна самооцінка дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили з завданнями різної складності і з вимогами оточуючих. Таким чином, адекватна самооцінка є необхідною умовою формування особистості.
Неадекватна самооцінка свідчить про необ'єктивною оцінкою людиною самого себе, його думка про себе розходиться з думкою про нього навколишніх.
Розрізняють неадекватну завищену самооцінку - переоцінку себе суб'єктом і неадекватну занижену самооцінку - недооцінку себе суб'єктом (рис. 2).
Самооцінка висока (завищена)
Мал. 2. Види самооцінки особистості
Методика дослідження самооцінки особистості
Методика С.А. Будассі дозволяє проводити кількісне дослідження самооцінки особистості, тобто її вимір. В основі даної методики лежить спосіб ранжирування.