Він родом був з міста Перм, починав кар'єру футболіста в місцевій команді "Зірка" півзахисником. Провів в ній 5 сезонів, перейшов в ленінградський "Зеніт", там грав ще 11 сезонів, в шести з яких був капітаном.
Тренував дубль і основний склад "Зеніта", вивів його в фінал кубка і з ним вперше команда стала чемпіоном СРСР. За це став Заслуженим тренером РРФСР.
Збірну Росії очолив Садирін, він успішно вивів команду на ЧС, де наші програли бразильцям (0-2) і шведам (1-3), розгромили Камерун (6-1), там Олег Саленко 5 м'ячів забив, але це вже нічого не вирішувало , Садирін пішов у відставку.
А перші матчі збірна Росії проводила в 1911 році з англійцями. Тренерів як таких тоді не було, але організовував приїзд остров'ян, збирав команду і був навіть суддею Георгій Дюперрон з зросійщених німців. Він же займався і підготовкою до Олімпіади 1912 року.
Якщо коли він був діючим футболістом, золотих медалей чемпіонату йому не вдалося завоювати з ленінградським "Зенітом" і здобути популярність лише звання "Майстер спорту", то як тренер він був набагато вдаліше.
Взагалі він тричі був біля керма "Зеніту" і тричі очолював ЦСКА.
Після завершення своєї футбольної кар'єри Павло Садирін поступив у Вищу школу тренерів закінчивши, яку почав працювати в «Зеніті» по початку з дублюючим складом, а далі з 1983 року з основною командою. Через рік старань Садикіна ленінградський клуб став фіналістом Кубка СРСР і вперше завоював звання чемпіона країни.
