Щоб зрозуміти думку ап. Павла, необхідно розглянути цей вислів в ширшому контексті. Що таке "говорю мовами"? Це вказівка на те, що апостол мав "даром мов". "Дар мов", або глоссолалія, один верб дарів Св. Духа (harismata), тобто особливих проявів сили Св. Духа, що відрізняли Церква апостольську, які посилає першим християнам для зміцнення віри, для творення Церкви, для переродження людини і людства. Глави 12-14 I Коринтян є найважливішим джерелом наших знань про ці дари, в них міститься найбільш повне вчення про святих обдарування. Питання, в чому полягала глоссолалія, є найскладнішим для тлумачення. Ось що пише з цього приводу священик Михайло Фивейский, що присвятила цій проблемі дуже докладне дослідження: "Питання це до теперішнього часу не вирішено, і думається, не буде вирішено задовільно, якщо тільки не будуть відкриті нові документи, що проливають світло і на даний предмет". [1] Дослідник, ближчий до нас за часом, Едельштейн Ю. М. приходить до висновку, що "глоссолалія проіснувала в офіційній Церкві недовго, ніякого теоретичного обґрунтування її ми не знаємо, безглузде екстатичне" язикоговореніе »не дуже схвалювалося вже в ранній епістолографію , в подальшому воно широко використовувалося гностиками і монтаністи, еволюціонувало в бік оргіазма і магії, по суті злилося з язичницької Мантік, тому церковні письменники (Євсевій Памфіл і Ієронім) стали трактувати глоссолалію як одержимість злим духом ". [2]
Але реально в літературі існує два підходи до пояснення суті глосолалії: 1) вона розуміється як говоріння на невідомих мовах, тобто говоріння на мові, якою людина не навчався, 2) екстатичні стану в дуже різних проявах.
Що нам відомо про цей дар з Св. Письма? Самі апостоли отримують дар "мов" у день П'ятидесятниці після зішестя на них Св. Духа (Діян. 2: 3-11); починають говорити іншими мовами і пророкувати в Ефесі Іванові учні після хрещення і покладання на них рук апостолом Павлом (Діян. 19: 6); в Кесарії Святий Дух зійшов на язичників, що слухали проповідь апостола Павла, і вони стали "говорити мовами" (Деян.10: 46). I Коринтян - свідоцтво того, що дар говоріння "іншими мовами" був широко поширений серед християн громади Коринфа. Але в писаннях мужів апостольських - св. Варнави, св. Климента, св. Ігнатія богоносця, сучасників апостолів, тобто в епоху епідемій в середовищі перших християн цього дару, немає згадок про глосолалії, немає пояснення, що це таке. Пояснення і тлумачення з'являються в епоху отців Церкви (можливо, першим тлумачем був Іриней Ліонський (202 м), коли цей дар перестає діяти в середовищі християн і отримує форму екстатичного, безглуздого язикоговоренія в середовищі гностиків і монтанистов ", про що і писав Едельштейн. Іоанн Златоуст (347-407 рр.) говорив, що вся ця область відрізняється великою неясністю, яка походить від того, що ми не знаємо самих фактів, про які говорить апостол, а то, що відбувалося в апостольський час, більше не повторюється. [ 3] У працях отців Ц ркві: Кирила Єрусалимського, Іоанна Златоуста (Тлумачення на послання Павла), Григорія Богослова (Слово 41 на П'ятидесятницю) оформляється перий погляд на сутність глосолалії, тобто розуміння її як говоріння на невідомих мовах, але, що ще більш істотно, проводиться смислова зв'язок між П'ятидесятницею і вавилонським стовпотворінням.
Отже, повторимо, святотеческой традицією є розуміння глосолалії як говоріння чужою мовою. Це розуміння закріплено в церковному богослужінні. У кондак св. П'ятидесятниці співаємо: "Єгда снізшед мови сліянним, разделяше мови вишній: Коли ж вогненні язики раздаяше, в з'єднання вся покликав: і згідно славимо Всесвятого Духа". Переклад: "Коли зійшов Всевишній і змішав мови, то цим Він розділив народи, коли ж Він роздав вогненні язики, то всіх закликав до єдності, і ми одноголосно славимо Всесвятого Духа". [6]
Сам Господь наш Ісус Христос перед Вознесінням заповів своїм учням залишатися в Єрусалимі, де і відбулося зішестя на них Святого Духа, і перша християнська П'ятидесятниця збіглася з П'ятидесятницею єврейської. У Діяннях 2: 5 сказано: "А в Єрусалимі жили юдеї, люди побожні, від усякого народу під небесами". Тобто в це місто, призначений стати центром, звідки промені євангельського світла повинні були осяяти весь світ, зібралася, з нагоди свята, реально багатомовна натовп: це і прочани-євреї розсіювання, що втратили свою мову і говорили мовами народів, у чиїх землях вони осіли, і нововірці-чужинці, які взяли юдейську віру, і. як зауважує Іван Золотоустий у "Бесідах на діяння апостольські", "з'явилися сюди і багато хто з язичників" .Известно що за часів пришестя Христа багато язичників, проявляючи інтерес до божественної істини, прихованої в Старому Завіті, приходили в великі свята в Єрусалим на поклоніння і навіть допускалися в зовнішній двір храму. І вся ця строката в мовному відношенні натовп була залучена "шумом з неба" і зібралася біля будинку, де сталося сходження Святого Духа на апостолів, і, як написано в Діяннях 2: 6, "кожен говорить до них їхньою власною мовою!", "А інші , насміхаючись, казали: вони напилися солодкого вина (2:13). чи є тут суперечність? Здається, що ні. Уявіть: величезний натовп, загальне сум'яття, схвильовані апостоли, по натхненню Святого Духа говорять на невідомих їм мовами. Одні дивуються таємниці Божої , інші, може бути не розчув в цьому загальному сум'ятті воего мови, намагаються пояснити диво по своєму розумінню - кожному по вірі. Чи не повторюється це кожен раз, коли відбувається диво - і по золі Божої спростовуються наші уявлення про закони природи? Немає сумніву, що саме святоотеческая традиція розуміння глосолалії точно відповідає опису в Діяннях , хоча, безумовно, багато залишається питань, на які відповідей немає. чи розуміли апостоли те, що говорили з натхнення Святого Духа? чи було це диво говоріння або слухання, тобто апостоли говорили на одному, рідному своєю мовою, а зібрався народ чув їх кожен на своєму діалекті? Таким питанням задавався вже св. Григорій Богослов, але схилявся до першого тлумачення. В одних чи формах виявлялася глоссолалія апостолів і коринфських християн? Святоотеческая традиція схильна вважати ці явища однієї природи, хоча, якщо вчитатися в I Коринтян можна побачити деякі нові риси. Апостол говорить, що одні обдаровані "даром мов", інші - даром "тлумачення мов" (I Кор. 12:10); "Якщо хто говорить чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше, троє, і то за чергою, а один нехай перекладає" (14:27); "Як говорить хто чужою мовою, той не людям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне" (14: 2). Можна припустити, що дар говоріння на незнайомій мові в громаді одномовній стає позбавленим внутрішнього сенсу і вимагає допомоги для сприйняття. Можливо, повертаючись до питання св. Григорія Богослова про диво говоріння або слухання, чудо П'ятидесятниці мало і ту і іншу форму, а пізніше у коринтян проявилася двояко - дар говоріння і дар тлумачення. Практика одночасного говоріння кількох людей відразу ще більше ускладнювало, ситуацію і вносила елемент безладності в зборів перших християн. Якщо до III в. глоссолалія зникає в середовищі християн, то відбувалося це, швидше за все не раптово, не відразу, а поступово затемнюється і той і інший дар - виснажуються зміст промови, і безглуздому язикоговореніе залишилося тільки в єретичних рухах гностиків і монтанистов.
Звернемося до тлумачення блаженного Феофілакта, архієпископа Болгарського. "Ті, які на початку вірили і хрестилися, все отримували Духа. Оскільки ж Він був невидимий, то давалося зовнішнім свідченням Його сила, і отримували Його або говорили на різних мовах, або пророкували, чи творили чудеса. У коринтян через цих обдарувань були заколоти: отримували більше вихвалялись, що одержували менше - заздрили їм ". "Дар мов у коринтян був в достатку, а їм-то вони більш і вихвалялись, так як він першим дан апостолам і тому вважався найважливішим інших". [7]
Отже, в I Коринтян. апостол Павло попереджає коринтян від гріховного зловживання даром Святого Духа, який в первісній формі в наші дні вже не проявляється і прямого переходу до проблеми церковнослов'янська / російську мову бути не може.
Розбору протестантських теорій приділено багато місця в книзі свящ. Михайла Фивейского. Різноманіття точок зору, мабуть, зводиться до трьох основних розумінням - мовою глоссолаліста є: 1) застарілий мову - давньоєврейську, який в епоху пришестя у світ Спасителя вийшов з ужитку, або застарілі вирази мови грецького; 2) "богонатхненний мова", тобто екстатична, нечленороздільна мова, в якій і не передбачалося сенсу людського; 3) Песнослова - захоплена ритмічна декламація, це так зване музично-гімнологіческое тлумачення.
Відразу ж впадає в очі, що всі теорії відкидають підставу: зв'язок П'ятидесятниці з вавилонським стовпотворінням - і починають зводити будівлю своїх точок зору на деталях. Так, в середні століття була поширена думка, що райським мовою Адама був давньоєврейську, як найдавніший мову, але вже і тоді висловлювалися сумніви в правильності цього положення, а сучасна лінгвістика однозначно довела, що є мови давніші. Так, давня традиція виголошення молитовних текстів у багатьох народів передбачала, що текст обов'язково вимовляється вголос, а музично-ритмічне оформлення в епохи допіс'менние було рисою не тільки релігійних текстів, а й тексту взагалі, можна сказати, що стародавні не знали нудною прози. Що ж стосується екстатичних станів, то обмежуся нагадуванням, що Православ'я прагне тримати людину в духовній тверезості.
На закінчення хотілося б зауважити, що, незалежно від тлумачення слів апостола Павла, проблема нерозуміння сучасним віруючим людям церковнослов'янської мови стоїть у наші дні як ніколи гостро і питання про новий слов'янському перекладі деяких текстів звучить все голосніше. Але це окрема, дуже серйозна тема, яку, з Божою допомогою, сподіваємося продовжити в майбутньому.