Як зайка ходив весну зустрічати Зібралися якось звірі в лісі на галявині. Стали думати, куди весна поділася? Вже всі терміни вийшли, а її все немає і немає. Ночами пурга мете, снігу в лісі мабуть не мабуть, птиці додому не повертаються, сонечко з-за хмар не показується. Холодно, незатишно.
- Може вона проспала? - запитала юркая білочка.
- Ти чого? - образився за весну ведмежа, - навіть ми вже прокинулися.
- Може її Зима не пускає? - каже лисиця.
- Як це не пускає? - Здивувалися звірі.
- Ну не знаю. Морозить її, хуртовиною замітає, та з шляху збиває.
- Точно! - вигукнув зайка. - Заблудилась.
- Заблукала, заблукала, - Протріскотіло сорока і понесла цю новину по лісі.
- Ви чули, весна заблукала - тривожно говорили один одному лісові мешканці, - пропадемо тепер.
Вирішили звірі за порадою до сові йти. Вона найстаріша і наймудріша, раптом, що ділове підкаже. А сова вже на гілці дуба сидить на них чекає.
- Знаю, знаю, чого вони сюди прийшли, мені вже все новости сорока на хвості принесла. Сама думаю, чи не сталося чого, всі терміни пройшли, а весни все немає.
- Що ж робити. - запитала перелякана зайчиха, адже у мене скоро будуть маленькі зайчики, вони всі загинуть.
- І у мене - зажурилася лисиця.
- І у нас - занепокоїлися білки.
- Гаразд, не плачте, - раптом каже зайка.
- Я піду весну зустрічати!
- Ти. - Здивувалися звірі.
- Я. - твердо сказав хоробрий заєць.
- Що ти, що ти, синку, - заплакала зайчиха, - пропадеш. Або вовк з'їсть або в лісі замерзнеш.
- Не боюсь нікого, піду і все. Тільки скажіть, яка вона. Весна.
(Безстрашний зайчик народився минулої весни і абсолютно нічого про неї не пам'ятав.)
Весна. - мрійливо вимовив ведмежа, вона тепла і сонячна.
- Вона вся така зелена, в кольорах. - додала лисиця.
- Навесні так смачно пахне. - промовив їжачок, який теж уже прокинувся і з нетерпінням чекав весняних днів.
- А як чудово співають птахи. - промовила мудра сова і надовго задумалась.
- Ага. Тепер все зрозуміло, - сказав зайка, - чекайте, я її обов'язково знайду.
І відправився сміливець в шлях дорогу. Довго пробирався він по засніженому лісі, ховався від голодного вовка, плутаючи сліди, замерзав ночами від морозу. Але йшов і йшов вперед сміливий зайка, розуміючи, як чекають весну в рідному лісі. І ось одного разу, коли сили його були на межі, ліг зайчик під кущик відпочити і заснув. Снився йому будинок і ласкава мама-зайчиха, брати, з якими він весело грав в квача, смачна їжа. Ох як не хотілося зайчику прокидатися. Але тут він відчув, що йому зовсім не холодно.
Заєць відкрив очі і тут же заплющив їх, йому здалося, що він потрапив в якусь казкову країну! Яскраво світило сонечко, по всьому лісу весело бігли струмочки, на проталинах стали з'являтися маленькі жовтенькі квіточки, нирки набрякли і готові були ось ось лопнути, смарагдова молода травичка пробивалася на світ божий. А повітря. Який чудовий аромат розносився навколо! Пахло свіжістю, клейкими листочками і ще чимось таким, незвичайним, що у зайчика захопило дух. Птахи заливалися на різні голоси, радіючи приходу тепла і пробудження природи. А перша молоденька метелик, вражена всією цією пишністю, зовсім розгубилася і присіла зайцю прямо на ніс.
- Ура. - Знайшов. Тепер я знаю, яка вона. Весна! - закричав зайчик і підстрибом помчав в рідний ліс, співаючи на все горло весняну пісеньку радості.