1) надмірно пізніше і недостатньо досконале видалення гною при гострому плевриті;
2) порушення еластичності легеневої тканини в результаті фіброзних змін в ній у зв'язку з раніше колишнім захворюванням або тривалим ателектазом;
3) бронхоплевральний свищ, який розвинувся в результаті руйнування бронха гнійним процесом (абсцес, гангрена та ін.) Або при прорізи-вання шва після радикальних операцій.
Іноді хронічна емпієма викликається і підтримується Остеома-літом ребра, чужорідним тілом (осколок снаряда, дренаж та ін.), Абсцес-сом легкого, що розкрили в плевру, і т. Д.
Симптоматология і клініка. Клініка хрониче-ського плевриту розвивається поступово з проявів гострого гнійного плевриту. Останній переходить в хронічний зазвичай через 2-3 місяці. Цей перехід характеризується змінами загальних і місцевих проявів хвороби: поліпшується загальний стан, стійко знижується температура, зменшується лейкоцитоз і нормалізується склад білої крові. Количе-ство гнійних виділень з плеври зменшується. Після деякого періоду стабілізації в розвитку процесу всі показники починають поступово погіршуватися.
Ступінь погіршення стану хворого залежить від величини остаточ-ний порожнини, в якій затримується гній. Забезпечення гарного відтоку гною знову призводить до поліпшення стану хворого внаслідок зменшення явищ інтоксикації. Захворювання протікає з періодами загострень і ремісій, які, змінюючи один одного Багато місяців, при-водять до виснаження хворого.
Характерний загальний вигляд хворих: бліда з восковидним відтінком ко-жа одутлість, ціаноз, слабкість, розбитість, поганий сон, болі в грудях, відсутність апетиту, тахікардія, задишка, пальці у вигляді «бару-банних паличок». Хвора половина відстає при диханні, зменшена в обсязі, міжреберні проміжки звужені. Є плевральний свищ з гнійним виділенням. Дані перкусії та аускультації підтверджують наявність залишкової плевральної порожнини, а рентгенологічне обстежують-вання допомагає уточнити розміри і положення залишкової порожнини, для чого нерідко вдаються до заповнення її контрастною речовиною (йодоліпол, сергозин і ін.). При обстеженні серцево-судинної системи виявляють почастішання пульсу, зміщення серця та ін. Майже у всіх хворих відзначаються той або інший ступінь анемії, прискорення РОЕ, умень-шення кількості білків плазми крові і т. Д.
При тривалому існуванні емпієми розвиваються спочатку нару-шення функції печінки і нирок, а потім органічні зміни їх (амілоїдоз).
Діагностика. Наявність характерного анамнезу, свища грудної стінки, залишкової плевральної порожнини дають можливість поставити діагноз хронічного гнійного плевриту. Захворювання необхідно диф-ференціровать від остеомієліту ребер, грудини, хребта.
Велика роль в діагностиці належить рентгенологічному дослідженню. При розпізнаванні хронічної емпієми, що розвилася з осумкованного гострого плевриту, допомогу надає плевральна пункція під рент-геновскім контролем. Для вибору методу лікування важливо мати повне уявлення про розмір і форму залишкової плевральної порожнини. Точ-ні дані отримують трьома шляхами:
1) заповнивши порожнину стерильної рідиною, визначають цим її обсяг;
2) після заповнення контрастною речовиною (йодоліпол, сергозин і ін.) Проводять рентгенограму в трьох площинах;
3) огляд залишкової порожнини за допомогою торакоскопії, а також Томо-графічне дослідження.
Необхідно диференціювати хронічний гнійний плеврит від емпієм туберкульозної етіології, так як тактика хірургічного лікування гнійної і туберкульозної емпієм різна.
Лікування хронічного плевриту:
а) Консервативне лікування: наполегливе і регулярне застосування антибіотиків шляхом введення їх в залишкову порожнину після відсмоктування гною і внутрішньом'язово. Повторні переливу-ня крові, плазми, білкових замінників, введення глюкози з вітами-нами, розчинів електролітів, посилене харчування, кліматотерапія, лікувальна гімнастика і ін. Застосування консервативного лікування нерідко призводить до зменшення і зрощення залишкової порожнини шляхом розвитку фіброторакс іноді навіть у випадках наявності бронхоплеврального свища.
б) Оперативне лікування показано тоді, коли консерв-ватівное не дає успіху в зв'язку з непіддатливі грудної стінки, при фіксації коллабірованного легкого швартами, при великому бронхіаль-ном свище, відкритому в превральную порожнину, і в ослаблених, виснажений-них хворих зі зниженими регенеративними здібностями.
Основним завданням оперативного лікування є ліквідація осту-точної порожнини і закриття плевробронхіального свища, для чого прибув-гают до різних пластичних операцій. Застосовують наступні види операцій:
2) звільнення легкого від швартується (декор-тікація його) з подальшим розправленими легеневої тканини і заповнення-ням легким залишкової порожнини,
3) заповнення порожнини живими тканинами (скелетні м'язи, діафрагма, частина м'яких тканин грудної стінки на ніжці, жирова клітковина та ін.) Шляхом пластичної операції,
4) широке розтин залишкової порожнини з резекцією покривають її ребер і частини швартується парієтальної плеври: порожнину очищають від вмісту, що утворилася відкриту рану тампонують маззю Вишневського з до-додану антибіотиків.
Найбільш часто для ліквідації залишкової порожнини, особливо коли в неї відкритий бронх, вдаються до операцій, при яких використовуються всі три шляхи, т. Е. Резекція кількох ребер для мобілізації грудної стінки, повна або часткова плевректомія для звільнення легкого від швартується і тампонада просвіту бронха м'язом на ніжці.
в) Післяопераційне лікування по суті не отли-чає від консервативних методів лікування хворих з хронічними ем-Пієм. Боротьба з рани інфекцією забезпечується шляхом широкого застосування антибіотиків і хорошого дренування рани. Велике значення має проведення загальнозміцнюючу терапії (регулярні пере-ливания крові, плазми, введення глюкози, вітамінів, електролітів, посилене харчування, лікувальна гімнастика і т. Д.).
У першу добу післяопераційного періоду важливо попередження ускладнень, пов'язаних з операцією (шок, кровотеча, дихальна недостатність і ін.).
Довідник по клінічної хірургії, 1967р.