ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
Процес глобалізації складається з трьох взаємопов'язаних компонентів - нового міжнародного поділу праці, міжнародного виробництва і політичних відносин.
Міжнародний поділ праці зароджується в далекій давнині, але навіть на початку 19 ст. в міжнародний обмін надходило лише близько 1% світового ВВП. З початком промислового перевороту, модернізацій транспорту і зв'язку міжнародний поділ праці бурхливо зростала. До кінця 20 ст. воно досягає 25% світового ВВП. При цьому в міжнародний поділ праці втягується переважна більшість держав. Змінюється і характер цього поділу праці. По-перше, міжгалузеве поділ праці (обмін сільськогосподарської продукції на готові вироби), що панував протягом декількох століть, нині заміщається і доповнюється внутрішньогалузевим (обмін одного типорозміру продукції на інший), що надає особливу сталість економічних зв'язків між партнерами. По-друге, все більшого значення набуває обмін товарів на послуги. Оскільки обмін послугами і міжгалузевої продукцією до початку тисячоліття перевищив половину загального обороту світової торгівлі, цей феномен отримав назву нового міжнародного поділу праці.
Міжнародний поділ праці, особливо в його нових формах, як компонент глобалізації, є незворотнім. Саме цей елемент дозволяє певному числу держав оптимізувати економічне структуру і отримати відчутні вигоди від глобалізації. Тому він буде поглиблюватися і вдосконалюватися, незалежно від волі і намірів тих чи інших виробників і держав.
Міжнародне виробництво виникло набагато пізніше: його становлення відноситься до 1970-1980-м. Його вихідним пунктом був паливно-енергетична криза середини 1970-х. Він навів, з одного боку, до зниження прибутковості (або навіть збитковості) старих галузей промисловості (індустрії «димових труб») в розвинених країнах, а з іншого - до істотного розбіжності умов національних воспроизводств в ході індустріалізації - за ставками зарплати, рівнем освіти та кваліфікації робочої сили, ставками відсотка, ціни сировини і енергії і т.п. Тому почався винос в країни, що розвиваються трудомістких, матеріаломістких і екологічно брудних виробництв. Крім того, науково-технічний прогрес створив можливості для просторового роз'єднання технологічного процесу (капіталомісткі, енергоємні і ін.) І розміщення його окремих фаз відповідно до цін факторів виробництва, а вдосконалення транспорту і зв'язку дозволило забезпечити взаємодію цих розкиданих виробництв по відносно помірним витратам.
При цьому міжнародне виробництво ведеться як на іноземних підприємствах, розміщених в зарубіжних країнах, так і на основі підрядів, переданих місцевим підприємствам. Внаслідок цього іноземні компанії добиваються не тільки зниження витрат виробництва, а й економії первинних інвестицій, а також спрощення та здешевлення управлінських структур, так як підрядники самі відповідають за передану їм фазу виробництва.
Міжнародним це виробництво є і за характером ринків збуту. Якщо в 1950-1960-х кожне підприємство працювало на певний, як правило, обмежений національними кордонами ринок, то нині зняття обмежень на переміщення товарів і послуг через національні кордони відкрило перед міжнародними виробниками світовий ринок у всій його широті. У свою чергу, необмеженість ринку сприяє розширенню і укрупнення міжнародного виробництва.
Складовою частиною глобалізації стали політичні чинники, перш за все розпад соціалістичного табору і СРСР, за яким послідувала і самоліквідація режимів соціалістичної орієнтації в десятках країн, що розвиваються. Поразка соціалізму, по-перше, як ніби-то виявило «безвихідність» цього напрямку розвитку, а отже, перетворення капіталізму в єдино можливий варіант світового розвитку. По-друге, воно супроводжувалося розширенням економічного простору, на якому могли виникнути щодо однотипні ринкові відносини і приватна власність. Інакше кажучи, могло відбутися значне екстенсивне розширення глобалізації за рахунок її поширення на колишні соціалістичні і соціалістично орієнтовані країни.