Було мені 4-5 років. З місцями в дитячих садків було тоді важко, ось зі мною і "водилися" по черзі то мама, то тато, то мамині подруги. Ну і нам своїх дітей приводили, якщо була необхідність.
З мамою було цікаво, з татом - весело і рисково. Мама читала книжки, шила пупса одягу, показувала як і що, дозволяла допомагати готувати обід.
З татом будували халабуди, пускали кораблики, каталися з гірок "паровозиком", знімали старі скворешни і обшукували їх, вішали натомість нові.
З мамою я могла понить, якщо вона просила зібрати іграшки, затягуючи на годину-півтора: "Ну зараз, ну постривай, ну п'ять хвилиночок".
Папа коротко кидав:
- Бардак прибрати. Руки помити. Обідати.
До маминому приходу все було прибрано, все були вмиті і погодую.
В той день залишити мене було ні з ким і мама зважилася на крайній захід: на півгодини завести мене до подруги. На роботу. А працювала Тетяна Макарівна, ні багато ні мало, зав облвно. Мене прістрожілі, щоб нішкнула, дали паперу і багато-багато ручок з різнокольоровими стрижнями, посадили в куточок і веліли малювати. Бо Тетяна Макарівна збирала нарада директорів шкіл обласного центру.
Нішкнула я недовго. Окинувши хазяйським поглядом приміщення і присутніх, і виявивши на столах гори паперів, книг, олівців та іншого безладу, дочекавшись тиші, я запитала:
- Тетяна Макарівна, а що таке БАРДАК? (Маючи на увазі, звичайно ж, неприбраний безлад на столах). У Тетяни Макарівни зітхнув, народ впустив щелепи.
Мене схопили і потягли в буфет, де годували, поки не повернулася мама. Напевно, щоб я більше не розкривала рот для розмов на тему бардак.
Через деякий час, я, звичайно ж дізналася, що бардак і бордель - це синоніми. Уявляю, як здивувався благочестиве зібрання, почувши таке питання від маленької дівчинки.
Мама таких непристойних слів не вживала. Значить. Спалила я тата.
У мене підростав син. І було йому так само десь року 4. З дідусем - моїм батьком - були вони не розлий вода. А штаб-квартира їх перебувала в гаражі.
На вихідних в наш гараж до тата приходили сусідські мужики. Погомоніти, загнати "козла", щось відремонтувати. Іноді пропустити по соточку і розбурхатися песняка. У такі дні, коли мужики надумалися хильнути, дрібного від гаража усували. Більшість сусідок проти гаражних посиденьок не заперечувало, навіть якщо їхні чоловіки і приходили додому напідпитку. А що, не по бабам ж і не за тридев'ять земель сидять. І тільки одна, сусідська Галя, мчала за своїм Льошею по п'ятах. Не минало й п'яти хвилин, як вона кричала, стукаючи в гаражні ворота:
- Валееер! Льоша у тебе?
Льоша стрибав в гаражний яму, його закидали дрантям, потім впускали Галю і вона переконувалася, що Льоші немає. Йшла, Льоша вибирався на світ Божий і парубочий тривав.
Якось раз ця сама Галя прийшла до нас. Чи то сірників зайняти, то чи солі. Ну і слово за слово, проговорили майже годину. Синок витирає поруч, щось там ліпив або малював. Нарешті, Галя почала збиратися йти. Ми і говоримо малому:
- Баба Галя йде, що потрібно сказати?
- ЛЕХА, вилазить. ТВОЯ мимри звалити.
Папа, чухаючи потилицю, подивився на мене і сказав:
- Мде. Гени пальцем не розчавити.