ЩЕ МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ:
В.С. Стьопін виділяє наступні критерії розмежування історичних форм наукової раціональності:
1. Тип освоюваних системних об'єктів. Для класичної умов раціонального-ності, за його твердженням, типова орієнтація на освоєння малих (простих) систем, зразком яких є механічні системи; некласична наука орієнтується на освоєння великих (складнихсамоорганизующихся) систем; некласична раціональність орієнтована на освоєння складних саморозвиваються.
2. Тип пізнавальних ідеалів і норм. Класична наука, висувала ідеал об'єктивності пояснення, описи та обґрунтування, вимагала виключним видом-чення з пояснюють положень всього, що не відноситься до характеристик об'єкта. У некласичної науці об'єктивність пояснення припускає екс-пликация зв'язків між об'єктом і характером засобів і операцій діяльно-сті. У постнекласичної науці при поясненні й обґрунтуванні враховується співвіднесеність знань про об'єкт не тільки із засобами та операціями діяль-ності, а й з її ціннісно-цільовими структурами.
Тип філософсько-методологічної рефлексії. Класична раціо-нальность знаходить філософсько-методологічне обгрунтування в навчаннях мис-Літел XVII -XIX століття - від Френсіса Бекона і Рене Декарта до Ернста Маха. Некласична наука знаходить філософсько-методологічний фундамент усі-ліямі мислителів XIX - XX століття від Ернста Маха до постпозитивизма. Пост-некласична раціональність осмислюється сучасними істориками і філософами науки (1).
Крім цього в сучасній філософії науки склалося уявлення про розвиток наукової раціональності як чергуванні періодів еволюції науки і революційних її перетворень. В.С. Стьопін виділяє в історії науки глобальні наукові революції. Глобальні наукові революції свя-зани, по Стьопіна, зі зміною наукових картин світу, докорінною зміною нормативних структур дослідження, а також філософських підстав науки. Глобальні наукові революції можуть призводити до зміни типу наукової раціональності. В історії науки, на переконання Стьопіна, можна виявити чотири такі революції. Першою з них була революція XVII століття, ознамено-вавшего становлення класичної науки. Радикальні зміни в цілісній системі класичної науки відбулися в кінці XVIII - першій половині XIX століття. Їх В.С. Стьопін пропонує розцінювати як другу глобальну наукову революцію, що визначила перехід до нового стану науки - дисципл-Нарнії організованою науці. Остання виникає в результаті ускладнення і деталізації, сформованих в рамках класичного раціоналізму, представ-лений. Перша і друга глобальні революції в науці, на думку Стьопіна, протікали як формування і розвиток класичного стилю мислення. Тре-тя глобальна революція була пов'язана з перетворенням класичного стилю наукового мислення і становленням нового - некласичного. Вона ох-вативает період з кінця XIX до середини XX століття. Четверта глобальна наукова революція, в ході якої народжується нова постнекласичної науки, починається в кінці XX століття (остання третина XX століття) і триває в наші дні (2).