ФІЛІП IV ГАРНИЙ
ФІЛІП IV ГАРНИЙ
Філіп IV (1268-1314 рр.) - король Фран-ції з 1285 р Продовжуючи справу своїх предків, особливо діда, короля Людовика IX Святого, але у нових умовах і іншими засобами, він прагнув зміцнити королівську владу шляхом ос-лабленія політичної могутності великих ФЕО-далов і ліквідації влади Пап над Францією. Цими новими умовами з'явилися зростання міст, посилення третього стану, т. Е. Формально всього непривилегированного населення країни, а фак-тично - міської верхівки; розвиток націо-нального самосвідомості французів. Новими ж засобами досягнення цілей централізації мо-нархіі Філіп IV зробив підлеглий тільки йому апарат управління, з людей незнатних і всім йому зобов'язаних, і юридичне зміцнення коро-Левскі влади на основі римського права в про-противаги праву церковному і звичайному, які так чи інакше обмежували всевладдя корони Біблії-ськими заповідями або традицією. Саме при Філіпа вищі органи влади - Паризький парламент, Верховний суд і Рахункова палата (каз-начейство) - з більш-менш регулярних соб-раній вищої знаті поступово перетворилися на постійно діючі установи, в яких служили в основному легісти - знавці римського права, вихідці з середовища дрібних лицарів або багатих городян.
Стоячи на сторожі інтересів своєї країни, король намагався розширити її. Так, в 1295-1299 рр. він вів боротьбу з королем Англії Едуардом I за герцог-ство Аквітанської (Гійень) на південному заході Франції, яким англійські королі володіли як васали королів французьких. Причепивши формальний-ним порушень невизначених феодальних прав, Філіп викликав Едуарда I в суд, знаючи, що той, зайнятий війною з Шотландією, з'явитися не зможе, а це вважалося серйозним порушенням законів. Едуард, побоюючись зіткнення з Францією, пред-покладав Філіпу IV герцогство Аквітанської в заставу на 40 днів як гарантію явки. Однак, зайнявши Гійень, Філіп відмовився її повертати. У 1299 році йому все ж довелося це зробити, т. К. З півночі Франції загрожувало графство Фландрія, також подвассальное французької корони, але союзну Англії.
"Філіп IV і Едуард I Англійський".
Мініатюра з "Великих французьких хронік". 1286 р
У 1305 році після декількох місяців боротьби, на папський трон був зведений француз Бертран де Го, який прийняв ім'я Климента V. Цей Папа був у всьому слухняний Філіпу. Він повністю виправдав його по-зицію в конфлікті з Боніфацієм, зняв з короля відлучення, але відмовився виконати вимогу Фі-Ліппі засудити покійного за єресь і протівоестест-ються пороки і посмертно стратити - вирити труп і спалити. На вимогу Філіпа в 1308 р Клі-мент V переніс папський престол з Риму в Аві-ньон, який перебував тоді на території, не під-владної французькому королю безпосередньо, але колишньої в сфері його впливу. Так почалося «Аві-ньонській полон Пап» (див. Ст. «Папство»), коли римські первосвященики перетворилися у фран-цузским придворних єпископів. Влада француз-ської корони над католицькою церквою стала поч-ти абсолютної, що проявилося, зокрема, в су-Дебні процесі над орденом тамплієрів (див. Ст. «Лицарські ордена"). Їх звинуватили в єресі, про-тівоестественних пороках, корисливості й союзі
з мусульманами, причому показання добувалися за допомогою жорстоких тортур, а свідоцтва, напів-ченние одним і тим же слідчим від різних і не знайомих один з одним осіб, збігалися іноді дослівно.
У 1308 р Філіп знову скликав Генеральні шта-ти, які схвалили дії короля проти збе-мовників. За Франції прокотилася хвиля процес-сов; Папа Климент V боязко намагався протестувати, але в кінці кінців затвердив всі звинувачення проти тамплієрів, визнав законними їх страти і в 1311 р скасував орден.
Короля Філіпа Красивого сучасники не любили, а насильство над Папою викликало обурення в усьому християнському світі. Близькі до королю лю-ді боялися холодної, розумової жорстокості це-го надзвичайно красивого і дивно біс-пристрасного людини. Великі феодали не могли пробачити королю посилення центральної адміністра-рації, обмеження їх прав, в тому числі і права карбувати власну монету, переваги, ока-званого королем безрідним чиновникам. Подат-ве стан обурювалось фінансовою політикою короля. У прагненні наповнити казну Філіп продавав і здавав в оренду різні посади, виробляв насильницькі позики у міст, зменшував кількість золота в монеті при збереженні-неніі її номіналу, що призводило до інфляції і зростання дорожнечі; а карбування монети стала виключним видом-ве привілеєм государя. На політику ко-роля населення відповідало повстаннями.
Сімейне життя Філіпа Красивого була сча-стлівой. У 1284 році він одружився з Жанною Наваррської (1270-1305), яка принесла чоловікові в придане королівство Наварра і графство Шам-пань. У них було четверо дітей: Людовик, король Наваррский (1289-1316), він же Людовик X зварити-ЛІВИЙ, король Франції з 1314 р .; Філіп, граф Пуатьє (1291-1322), він же Філіп V Довгий, король Франції з 1316 р .; Ізабелла (1292-1358), видана в 1308 р заміж за Едуарда II (1281- 1327), короля Англії з 1307 р .; Карл, граф де ла Марш (1294-1328), він же Карл IV, король Фран-ції з 1322 г. Після смерті Жанни Пилип не всту-пив у новий шлюб, незважаючи на найвигідніші пропозиції. Чутка стверджувала, що він так любив ко-рольову, що після її смерті взагалі не знав дружин-щин.
Подружнє життя дітей Філіпа і Жанни була не настільки щасливою. Ізабелла, ненавиділа чоловіка, що приділяв дружині набагато менше уваги, ніж своїм фаворитам, взяла участь в ма-теже, що спалахнула в 1327 року і коштував Едуар-ду II корони і життя. Незадовго до смерті Філіп-па, в 1314 р вибухнув скандал, в якому були замішані дружини його синів. Дві з них були ули-чени в подружній зраді, а третя - в пособности-честве ім. Перші були засуджені на довічне ув'язнення, остання - на покаяння в монастирі. Оголошення вироку принцесам-перелюбниць і кара їх коханців були зроблені публічно-но. Сучасники і нащадки задавалися питанням:
чому король не намагався приховати по-зазору своєї сім'ї? Відповіді нема і понині, бо думки і почуття Філіпа Краси-вого, цього гранично замкнутого і завжди неможливе Мутім людини, не були відомі навіть бли-жайшее його соратникам. Можливо, будучи пре-даними чоловіком, він ненавидів подружню невер-ність; можливо, володіючи надзвичайно розвиненим почуттям монаршої гідності, він вважав, що принцеси не мають права на людські слабос-ти; можливо, вважаючи королівську владу відпові-кої за непорушність законності в країні, він не-укоснітельно вимагав дотримання законів (а пре-розпуста вважалося злочином в середні ве-ка) від усіх без винятку, незважаючи на положе-ня. У всякому разі, досить імовірно, що ця подія прискорило кончину Філіпа.