Особовий займенник
Вітер гортав сторінки розкритої книги. Він давно збирався поповнити свою освіту, але все не вистачало терпіння зайнятися цим серйозно. Ось і зараз, перегорнувши книгу від початку до кінця. Вітер злякався: в ній стільки слів, що їх, мабуть, і за рік не прочитаєш. Тому Вітер вирішив полегшити собі роботу.
- Будьте люб'язні, - звернувся він до першого ліпшого слова. - Як би мені побачити найголовніше слово цієї книги?
- Воно тут, майже поруч, - сказало перший-ліпший Слово. - Але я не раджу відволікати його через дрібниці. Перш, ніж звертатися до самого Іменнику, викладіть свою справу мені. Я - його заступник.
- Так, вам пощастило, - погодився перший-ліпший Слово. - Я - перший заступник Іменника, його особиста Займенник. Але це не повинно вас бентежити, можете звертатися до мене без церемоній.
- Мабуть, я зможу задовольнити вашу допитливість, - сказало Займенник. - Іменник, яке я за службовим обов'язком заміщаю, чудово в усіх відношеннях. Іншого такого не знайдете, прочитай ви хоч сотню книг. Воно гідно наслідування, і я щасливо, що зуміло дещо у нього перейняти.
- Що ж ви у нього перейняли? - запитав Вітер, завмираючи від нетерпіння.
- Ніде правди діти, що мені набагато легше було б відповісти на інші питання, - сказало Займенник. - Якби ви запитали про рід, я б, не вагаючись, відповів: чоловічий. Число - єдине. Падіж - називний. А що стосується змісту, то воно у Іменника все ж яскравіше виражене. Тут вам доведеться звернутися до нього. Найкраще, якщо ви прочитаєте цілком всю нашу рядок. Тоді ви самі зрозумієте ...
Читати цілу рядок Вітру не хотілося, але незручно ж відмовляти займенник! І він прочитав:
"Жив на світі дурень. Він нічого не робив, крім дурниць".
Вітер задумався. Головне слово він знайшов, але ніяк не міг зрозуміти, чому воно головне у всій книзі.
Може бути, Вітру і вдалося б збагнути, в чому тут справа, але йому завадило Займенник:
- Ну, що, вже прочитали? Правда, добре? Правда, чудово? "Він" - це я. Ви, звичайно, здогадалися?
Ударні і ненаголошені
- Вибачте, я не А, я О. - О, значить, тезка! А голос у тебе зовсім як у А.
- Стань на моє місце, тоді подивимося, що буде в тебе голос.
- Що ж у тебе за місце таке?
- Периферія. Ти ось в центрі, тобі вся увага, а про мене хто пам'ятає?
Розмова відбувається в слові між двома голосними: Ударним Про і Про ненаголошених.
- Звичайно, - скаржиться Ненаголошений, - склад у мене не той. У твоєму положенні легко звучати. Я б на твоєму місці ще не так звучав!
- Так адже я під наголосом, - нагадує Ударний. - Стань під наголос - і звучи. Хто тобі заважає?
Ненаголошений вимовляє якийсь звук, більше нагадує А, ніж О, і замовкає.
- Так домовилися? - не вгамовується Ударний. - Ти станеш ударним, я - ненаголошених ...
Мовчить Ненаголошений. Хмуриться. Йому не хочеться відповідати. Йому не хочеться змінюватися. Кому охота ставити себе під удар?
нове значення
Прийшла РОБОТА до ЛЮДИНІ і каже:
- Я прийшла до тебе як Іменник до Іменнику. Хоча значення у нас різний, але граматично ми досить близькі, тому я розраховую на твою допомогу.
- Гаразд, - сказав ЛЮДИНА, - можеш не поширюватися. Викладай, що там у тебе.
- Є у мене синок, - каже РОБОТА, - здатний, слушну хлопчина. Не хотілося б, щоб він, як мати, залишився неживим.
- Яка ж ти нежива? - заперечив ЛЮДИНА. - Хіба може бути неживої робота.
- Ти забуваєш, що ми не в житті, а тільки в граматиці. А в граматиці багато невідповідностей. Тут "смажене курча" - одухотворений, а "стадо корів" - неживе ...
- Так, так, прости, я забув.
- Так ось, я і подумала, не візьмеш ти мого синка на вишкіл? Попрацює у тебе Прикметником, в Іменник вийде, а там, дивись, надихнути ...
- А як звуть синочка-то?
- Ну що ж, ім'я відповідне. Нехай виходить завтра на роботу.
І ось з'явився в тексті поруч зі словом ЛЮДИНА його учень - РОБОЧИЙ.
РОБОЧИЙ ЛЮДИНА ... Дуже гарне поєднання.
- Ти стеж за мною, - каже ЛЮДИНА учневі. - У всьому зі мною погодився ... Поки ти Прикметник, це необхідно.
Намагається учень, узгоджується. А ЛЮДИНА його повчає:
- Іменником, брат, стати не просто. Особливо живим. Тут не тільки рід, число, відмінок засвоїти потрібно. Головне - значення. Ось знаєш ти, що означає - ЛЮДИНА?
- Звідки мені знати? - зітхає учень. - Я ж ще не вчився.
Але з часом він розібрався в усьому. Вірно говорила РОБОТА, що у неї здатний, слушну синку.
Побачивши, що учень засвоїв його науку, ЛЮДИНА сказав йому:
- Ну ось і став ти живим Іменником, як кажуть, вийшов в люди. Тепер можеш працювати самостійно - кожному буде ясно твоє значення.
Так з'явилося в тексті нове Іменник.
Це не просто чоловічий рід, однина, називний відмінок. Тут, як говорив ЛЮДИНА, значення - найголовніше.
Дивиться Інфінітив, як відмінюються дієслова, і каже:
- Ех ви, хіба так треба спрягаться?
- А як? - запитують дієслова. - Ти покажи.
- Я б показав, - журиться Інфінітив - тільки у мене часу немає.
- Час ми знайдемо, - обіцяють дієслова. - Яке тобі - сьогодення, минуле чи майбутнє?
- Давайте майбутнє, - говорить Інфінітив, щоб хоч трохи відтягнути час.
- Та не забудьте про Допоміжний Дієслово
Дали йому Допоміжний Дієслово.
Відмінюється Допоміжний Дієслово - тільки закінчення миготять. А Інфінітив і букв не поворухне.
Навіщо йому буквою ворушити, навіщо йому самому спрягаться? Він - Інфінітив, у нього немає часу.
Побоюючись, що його візьмуть в оборот, Дієприслівник ЗАВДЯКИ намагалося поменше висловлюватися. Цей страх перед дієприслівниковими оборотом дійшов до того, що воно боялося відповідати навіть на найпростіші питання.
Більше того: у нього з'явилася якась боязкість перед іншими словами, навіть тими, які були дієприслівник підпорядковані. Воно дбало лише про те, щоб ні з ким не зіпсувати відносин, а тому кожному намагалося догодити, перед кожним розсипалося в подяках.
Незрозуміло, чому Дієприслівник ЗАВДЯКИ так хвилювалась за свою долю. У тексті воно як і раніше залишалося повноправним, хоча і другорядним членом пропозиції і навіть управляло іншими словами. І все ж якась настороженість не покидала його.
Підлеглі дієприслівник слова позаочі посміювалися над ним, і становище рятувало лише те, що головні члени речення відокремилися коми і не могли бачити, що діється у них на периферії.
Але коли в тексті з'явилася фраза: "Завдяки допущену помилку знижена оцінка". - всім відразу стало ясно, що Дієприслівник нема на місці. Навіть сама ПОМИЛКА розуміла, що її нема за що дякувати. Це і вирішило долю Дієприслівник. Його виключили з членів речення і перевели на посаду службового слова.
Слово ЗАВДЯКИ стало Приводом і разом з тим приводом для того, щоб переглянути граматичний склад і вивести з членів речення багато слів, які давно втратили самостійне значення.
іноземне Слово
До словника української мови прибуло Іноземне Слово.
Наша мова завжди підтримував дружні стосунки з іншими мовами, тому Іноземне Слово зустріли дуже люб'язно і, оскільки воно виявилося Іменником, запропонували йому на вибір будь-який схиляння.
- Тільки спочатку потрібно з'ясувати, якого ви роду, - пояснили йому.
- Пардон, - сказало Іноземне Слово. - Я об'їздив стільки країн, що давно забуло свій рід.
- Але як же ви тоді будете схилятися? - стали в глухий кут все параграфи.
- Схилятися? Перед ким схилятися?
- Ні перед ким. У нас це звичайне правило ввічливості. Іменники схиляються в знак поваги до інших слів, з якими вони зустрічаються в тексті, а також в знак визнання Єдиних Правил Граматики.
- Мерсі, - сказало Іноземне Слово, - я хоч і безрідних, але не звикло схилятися. Це не в моїх правилах.
- Тоді ми не зможемо вас прийняти, - сказали Іноземному Слову Іменники Першого Відмінювання.
- І ми не зможемо, - сказали Іменники Другого Відмінювання.