Виховні функції етики
Етика як наука про морального життя людини здатна по-могти, що розвивається розібратися в природі моральних цінностей, що утворюють стрижень духовної культури, зрозуміти цін-ностние орієнтири в світі людського спілкування, норм буття. В цьому її виховна основа, яка кристалізувалася на про-тяженіі всієї історії розвитку етичної думки, пошуку челове-ком сенсу життя і моральної істини.
Етика як фактор виховання вбирає в себе все прогресивне, що сприяє розвитку життя і гармонії людини з навколишнім-щим світом, що міститься в історії етичної думки і моральний-ном досвіді попередніх поколінь. Відповідно до цього вона покликана вирішувати такі виховні завдання:
- діяти в позитивному напрямку, волаючи до промінь-шим інстинктам людини;
- визначати і пояснювати основні засади, без яких люди не могли б жити суспільством;
- волати до вищої: любові, мужності, братству, самоуваже-нию, до життя, згідною з ідеалом;
- не допускати думки, що можливо жити, не зважаючи на по-потребами і бажаннями інших (П. А. Кропоткін).
Ці завдання сягають витоків античності, випливають з теорії різних етичних систем, які повинні сприйматися як виховна орієнтація, але не сковувати самодеятельнос-ти особистості, а спонукати її до того, щоб думати і вирішувати.
Ми розглядаємо етику як невичерпне джерело нравст-венного осмислення життя людини, його побутування в суспільстві, становлення людського Я, усвідомлення його цінності через позна-ня сутності етичних понять, занурення в історію етичних навчань, діалог епох і культур.
Відповідно до цього предметом етики ми вважаємо нравствен-ву життя людей у всій сукупності їхніх переконань і шукань, ціннісних орієнтації в навколишньому світі.
Концентруючи в собі моральний досвід поколінь і вироблений-ні людством моральні закони життя людей, етика справи-ет їх надбанням кожного нового покоління. У цьому й полягає її виховна значимість.
Життєвий досвід показує, що відмова від моралі в кінцевому рахунку згубно позначається на самого життя: наслідки безнравст-ності революційного терору, розкуркулювання, розкозачення, знищення релігії і декількох поколінь интеллиген-ції. Наслідком бездіяльності моральних чинників у суспільстві се-годні стає його криміналізація, розгул терористичних акцій, безправ'я, корупція, людське безсилля, страх.
Закономірно, що в порушенні моралі - передумови даль-шого розмивання ціннісних орієнтирів у суспільстві, государ-стве, оскільки обов'язкова тісний взаємозв'язок етичних норм і практичних діянь як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Моральний прогрес вимагає морального мужності лич-ності в її дотриманні морального закону як властивості розуму (І. Кант). Етичне виховання направлено на поворот особистості до даного орієнтиру.
Історично склалося, що людина жив і діяв в цен-ностно-орієнтованому світі, тому молодому поколінню, що вступає в життя, важливо зрозуміти і усвідомити значимість нрав-дарських цінностей для розвитку суспільства і самореалізації.
Уроки етики в школі створюють сприятливу обстановку для формування особистості як суб'єкта діяльності і відносин. Виховний потенціал етики може бути реалізований через син-тез безпосереднього навчального процесу і опосередкованих воспита-них дій по відношенню до особистості: гуманізації, морального розвитку, самовизначення і самовдосконалення, АКТУАЛ-зації морального потенціалу, координації внутрішніх спрямований-ний, активізації почуття власної гідності.
Дієвість виховання повинна бути забезпечена пріоритет-ністю гуманістичного змісту системи виховання основ етичної культури школярів, взаємозв'язком пізнавальних і формують засобів впливу, їх емоційної насичений-ністю, вираженою спрямованістю на суб'єктивний підхід і самовизначення особистості.
На уроках етики дуже важливо домогтися занурення школярів у світ рефлексирующей етичної думки, коли методичні тих-нології спрямовані на розширення і координацію внутрішніх і зовнішніх зв'язків дитини в класі, школі, соціумі, на становлення
особистісної позиції, стимулювання та затвердження морально орієнтованих форм прояву. Такі технології дозволяють попередити і згладити негативні впливи внутріколективних відносин в дитячому середовищі через створення ситуацій успіху каждо-й дитині, різноманітність прийомів, концентруючи нравствен-ний потенціал особистості. При цьому сама дитина як суб'єкт етічес-кого виховання може інтенсифікувати процес морального розвитку і гальмувати його, що викликає необхідність індивіду-ального і диференційованого підходу в логічній канві виховання основ етичної культури школярів.
Це процес тривалий і тонкий, що вимагає педагогічної стратегії і продуманої лінії виховної тактики, допо-гающих що розвивається бачити істинний контекст чоло-веческого поведінки.
Вивчаючи етику, індивід здатний переломити моральні закони людського буття в своєму життєвому досвіді, поступово Вира-ботать мислення, зорієнтоване на усвідомлення моральної цінності тих чи інших вчинків, їх наслідки для навколишнього-ного світу, людей, окремої людини, самого себе.
Історія розвитку етичної думки
Роздуми підростаючого людини над проблемами етики в її становленні і розвитку обумовлює зростання морального со-знання дитини. Його занурення в історію розвитку етичної думки підвищує його загальну культуру, відточує і систематизує-ет власну думку.
Процес накопичення досвіду морального життя людей від-ходить уже в так званий період предетікі, коли в усній народній творчості, що існують правила, які народжуються традиціях визначаються відносини людини з природою і навколишніми людьми, формується ієрархія цінностей.
У тривалому і складному процесі становлення етики як науки точкою відліку можна вважати V століття до нашої ери, коли вона зароджується одночасно і незалежно один від одного в различ-
них культурних регіонах - Європі, Стародавньому Китаї, Стародавній Індії.
Значима в історії етичної думки спроба відомих китай-ських мислителів Лао-цзи і Конфуція обґрунтувати сутність ці-чеського в світогляді і сприйняття життя людини, визна-ляющее його духовне начало. Моральна основа ставлення до людини, проголошена Конфуцієм ( «Роби по відношенню до іншого так, як хотів би, щоб поступали по відношенню до тебе»), стає «золотим» правилом етики.
Ряд філософів, розвиваючи ідеї Сократа, намагається виділити найбільш важливі чесноти, побудувати їх класифікацію. Так, Платон як чеснот виокремлює: мудрість, мужність, розсудливість і справедливість. До етики він йде через вчення про ідеї. Ідея добра з чистого світу ідей.
Дві групи чеснот виділяє Аристотель: пов'язані з де-ності розуму (розсудливість, розсудливість.) І з дея-тю волі (врівноваженість, щедрість, мужність, кро-тости.).
Створюючи «Етику до Никомаху» - повчання для сина Нікомаха, Аристотель прагне створити практично придатну, життєво і морально орієнтовану етику. Осмислюючи чесноти, він зосереджує думку на необхідності вибору «правильної се-Редіна», що і сьогодні важливо враховувати маленькій людині. Так, мужність, вважає Аристотель, займає місце між відважністю і боягузтвом, помірність - між нестриманістю і бесстрас-ством, правдивість - між хвастощами і сором'язливістю, щед-кість - між марнотратством і скнарістю, великодушність - між пихою і малодушність, лагідність - між сварлівос -тью і смиренністю.
В середні віки мораль розуміється як система зовнішніх, надособистісних і незмінних норм поведінки, які збігаються з заповідями Бога. Теоретики християнської моралі вважають, що мораль є просте, невимовне самотождество, яке достига-ється, коли людина відмовляється від усього земного і від самого себе як одиничного, особливого істоти. У християнській етиці досягнень-ження абсолютної цінності нерозривно пов'язане з повною відмовою
від поганих дій щодо інших людей. У Нагірній про- поведи Христа затверджуються в якості найважливіших чеснот такі як смиренність, покірність, терпіння, лагідність, милосердя і поблажливість до пороків інших.
Релігійна етика в своєму позитивному змісті по суті є вченням про моральні ідеали, конче необхідних навіть тоді, коли людина по своїй слабкості їх порушує. Вона при-дає велике значення зобов'язаннями людини перед самим собою.
Дотримання моральних обов'язків перед сім'єю, суспільством і державою надає виняткового значення Гегель. Сенс етики Гегель бачить в тому, що вона створює умови для виникнення загально-ства. При добровільному підпорядкуванні вимогам, які суспільство визнає доцільними для створення більш високої духовності, людина, на думку Гегеля, стає моральним. »Етика кінця XIX і початку XX ст. збагачує уявлення чоло-століття про моральному світі особистості, поглиблюючи роздуми інді-виду про самого себе, про своє місце в житті.
Метою етичних навчань є не стільки моральність дей-тей, скільки моральне вдосконалення людською природою, що досягається в процесі становлення особистості, АКТУАЛ-зації совісті як провідного регулятора вчинків людини.
В етиці Шопенгауера особливо виділяється прояв волі до життя і неминучість подолання перешкод. Воля до життя, вважає філософ, приходить в конфлікт з іншими свободами до життя, що викликає в людині смиренність, співчуття, а також миро і жізнеотріцаніе. У загальному співчутті воля до життя усунутий-ється від себе самої і настає її очищення.
В етиці Ніцше головне - ідея надлюдини, т. Е. Людини, здатного на героїчне самовизначення. Етика дійсно яв-ляется дієвої, за його твердженням, коли розкриває сенс життя і дозволяє людині реалізувати свою волю і енергію.
З вченням про ідеальне суспільство і шляхи його досягнення як знанні про «моральному світі» пов'язують етику соціалісти-утопіс-ти (Сен-Сімон. Р. Оуен і ін.).
Етику як живе відношення до живого життя розглядають на-ряду з А. Швейцером філософи російської етичної думки. Ними визначається погляд на світ як на явище етичного порядку (Л. Н. Толстой, Ф. М. Достоєвський, М. Грот), як духовне пере-ня «повноти буття» (П. Флоренський), як шлях творчого «перетворення» свого особистісного Я (Н. Бердяєв). В етиці фило-софов акцентується «почуття життя в світі» (В. Розанов), ідея «позитивної всеєдності» і соборної свідомості (Вл. Соло-В'єві, С. Трубецькой), програма «гуманістичного активізму» (Н. Федоров).
Таким чином, ранні етичні вчення пояснюють, як посту-пать з позицій чесноти і справжнього блага. Пізніші звертають увагу на те, як формувати свою особистість, виходячи з морального закону, принципів моралі, етичного Самос-знання.
Етичне виховання в сучасній школі
Досвід включення етики в практику сучасної школи поки-показують, що вчителі не тільки розуміють необхідність спеці-но організованого етичного виховання школярів, прагнуть слідувати певним рекомендаціям і програмами, а й катують-ся самостійно скласти етичні програми, використовувати
їх в роботі з дітьми. Вони також віддають належне важливості вклю-чення в навчально-виховний процес школи етично направ-ленній діяльності учнів і прагнуть хоча б фрагментарно використовувати якісь форми. У той же час для ряду консерва-тивно мислячих вчителів характерно безініціативне следова-ня стандартам освіти і вказівкам вищих структур, відсутність будь-якої спеціально планованої діяльності по етичному вихованню школярів.