1) Термін «потенціал» виник від латинського слова potentia - сила. В даному випадку це означає джерела, можливості, середовищ-ства, запаси, які можуть бути використані для досягнення ка-ких-яких цілей. В даному випадку маються на увазі завдання держави в досягненні високого матеріального і культурного рівня життя народу.
Під економічним потенціалом розуміється сукупна здатність галузей народного господарства виробляти промислову, сільськогосподарську продукцію, здійснювати капітальне будівельник-ство, перевозити вантажі, надавати послуги населенню і т.д.
Економічний потенціал залежить від абсолютних виробничих-них можливостей галузей економіки і ступеня їх використання. Високий рівень економічного потенціалу мають великі країни з розвиненими продуктивними силами, великим національним багатий-ством.
I.Под науково-технічним потенціалом розуміється сукупність трудових, матеріальних і фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, накопичений-них знань в галузі суспільних природних, технічних наук, а також виробничого досвіду, яким володіє країна і ко-торий вона може використовувати в процесі практичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу.
Досить істотне значення в науково-технічний потенціал займає інформаційний потенціал, який визначає сферу діяльності, пов'язану зі збором, переробкою і видачею інформації, необхідної для функціонування народного господарства, управління економічними процесами.
Найбільш важливою частиною науково-технічного потенціалу є сукупність науково-технічних знань, котори-ми в своєму розпорядженні суспільство, оскільки на їх основі можна досягти істотних якісних зрушень в структурі народного госпо-ва, прискорення темпів розвитку економіки. У зв'язку з цим рушійною силою науково-технічного потенціалу слід вважати науково-ис-слідчих, науково-технічні і виробничі кадри, які створюють і поглиблюють знання, систематизують і здійснений-обхідних виробничий досвід, матеріалізіруют досягнення сучас-менной науково-технічної революції в сфері виробництва у вигляді нових засобів праці, предметів праці і предметів споживання, а також використовують наявні знання і досвід.
II.Промишленно-виробничий потенціал являє сукупність галузей матеріального-ного виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, трудових ресурсів, виробничих потужностей.
Необхідно мати на увазі, що поняття промислово-виробничого потенціалу відноситься до типу відкритих понять, в зв'язку з чим його складові можуть бути доповнені, змінені з урахуванням розвитку і вдосконалення економіки.
III. Потенціал агропромислового комплексу означає сукупність-ву здатність галузей, що входять до його складу агропромислового комплексу, забезпечувати виробництво, переробку, зберігання, доставку і реалізацію продукції населенню і галузям-споживачам в обсягах, які відповідають науково обґрунтовані потреби.
До складу галузей агропромислового комплексу входить сельс-кое господарство, рибна, харчова, м'ясна, молочна, мікробіологічна, борошномельна і комбікормова промисловість, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, харчові галузі промисловості, виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, а також підприємства та організації торгівлі, заготівель і споживчої кооперації.
Для ефективного використання наявного потенціалу агропромислового комплексу необхідні і нові методи управління і планування суміжних галузей народного господарства, які виробляють, переробляють і доставляють проекти харчування до споживача. У зв'язку з цим агропромисловий комплекс являє собою самостійний об'єкт планування та управління, що дозволяє ефективно реалізувати територіальне, галузеве і програмно-цільових перевірок ше планування.
Інтенсифікація розвитку агропромислового комплексу в значній мірі залежить від ефективного використання потенціалу земельних угідь, водних і лісових ресурсів. А в зв'язку з цим постає велика задача великою економічною важливості - охорона навколишнього середовища, раціональне використання водних ресурсів і охорона їх від забруднення і виснаження. Необхідно широке використання еконо-мічних і надійних в експлуатації зрошувальних систем з механізованому-ванням і автоматизованим водорозподілення.
Отже, основними поняттями, що характеризують територіальні аспекти митного регулювання, є митна територія і митний кордон.
Поняття «єдина митна територія Укаїни» крім державної території Укаїни включає в себе також знаходиться у виключній економічній зоні Укаїни штучні острови, установки і споруди, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи. Це положення раніше вже знайшло свій розвиток у Федеральному законі «Про континентальний шельф». Україна на континентальному шельфі здійснює виключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення, експлуатацію, використання штучних островів, установок і споруд, здійснювати юрисдикцію над ними штучними островами, установками і спорудами щодо митних, фіскальних, санітарних та імміграційних законів і правил.
Конвенцією ООН з морського права 1982 р встановлено статус прилеглої зони до територіального моря (24 морських миль від вихідних ліній), де прибережна держава може здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних пли санітарних законів і правил в межах його території або територіального моря, а також здійснювати покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, здійснене в межах її території або територіального моря.
Для визначення просторових меж дії митно-правової норми використовується поняття «митний кордон», під якою розуміється уявна (умовна) лінія, що обмежує митну територію. Митний кордон окреслює просторові межі дії митного законодавства даної держави і розділяє митні території суміжних країн. Іншими словами, митний кордон встановлює область дії митного суверенітету. Вона практично може як збігатися, так і не збігатися з державним кордоном країни.
Розрізняють поняття зовнішньої і внутрішньої митних кордонів.
Зовнішня митний кордон розділяє митні території суміжних держав і, як правило, збігається з державним кордоном. На зовнішньої митному кордоні діє адміністративно-митний режим, що встановлюються законодавством про державний кордон.
Внутрішні митні кордони проходять в глибині митної території країни. За своїм адміністративно-правовим статусом внутрішня митний кордон прирівняна в зовнішній. Істотний вплив на визначення митної території надає практика створення митних союзів, яке покликане служити інтересам розвитку і зміцнення між народної економічної інтеграції. Митні території держав, що склали митний союз, втрачають самостійне значення. Їх об'єднання дає нову якість - союзну загальну митну територію. В даний час реалізуються плани створення митних союзів у рамках СНД.
Товари та транспортні засоби, що переміщуються через митний граніцуУкаіни, підлягають митному оформленню.
Метою митного оформлення є поміщення товарів і транспортних засобів під визначений митний режим.
Митному оформленню присвячені гл. 8 - 16 ТК Україна (ст. 58 - 154). Глава 8 визначає принципові положення, що стосуються митного оформлення. Зокрема, вимоги митних органів при здійсненні митного оформлення повинні бути обгрунтовані і обмежені вимогами ТК РФ.
При ввезенні товарів митне оформлення починається в момент подання митному органу попередньої митної декларації або документів відповідно до ст. 72 ТК, а у випадках, передбачених ТК, - усної заяви або вчинення інших дій, що свідчать про намір особи здійснити митне оформлення; при вивезенні товарів - в момент подання митної декларації, а у випадках, передбачених ТК, - усної заяви або вчинення інших дій, що свідчать про намір особи здійснити митне оформлення.
Завершується митне оформлення вчиненням митних операцій, необхідних для застосування до товарів митних процедур, для поміщення товарів у митний режим або для завершення дій цього режиму, якщо такий режим діє протягом певного терміну, а також для обчислення і справляння митних платежів (ст. 60 ТК ).
Економічний потенціалУкаіни Україна має в своєму розпорядженні величезними природними ресурсами - міні-ральних, водними, гідроенергетичні, біологічними. Велика кількість і різноманітність ресурсів багато в чому забезпечило індустріалізацію країни в XX в. в окремі періоди її історії експорт міні-рального сировини і палива, лісу, хутра відігравав найважливішу роль в економіці. Чи можуть ці природні багатства забезпечити про-цветаніеУкаіни в майбутньому? Оцінка природних ресурсовУкаіни (перш за все, мінеральні-них) коливалася в останні 100 років від вельми песимістичній до самої оптимістичній. У дореволюціоннойУкаіни преобла-дала точка зору, що найбільш населена частина країни позбавлена скільки-небудь значних мінеральних ресурсів, через рівнинний рельєф немає придатних для освоєння гідроенергетічес-ких ресурсів. Значну частину необхідного палива, міні-рального сировини Україна імпортувала.
В останнє десятиліття - в умовах вхожденіяУкаіни в мі-ровой ринок - відношення до оцінки природних ресурсів знову змінюється. Має значення не сам факт наявності запасів тих чи інших корисних копалин, а тільки таких, які за якістю, гірничо-геологічними умовами видобутку здатні при розробці дати конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію з урахуванням собівартості видобутку і транспортування. Якщо ж витрати на раз-ведку, освоєння, видобуток і транспортування виявляться вищими, ніж вартість продукції на світовому ринку, то іноземний капітал не піде на інвестиції в розробку копалин, а вітчизняних-ні споживачі віддадуть перевагу купувати ці види сировини і продук-цію з них за кордоном. Доводиться враховувати і негативні екологічні наслідки розробки природних ресурсів (нару-шення земель при відкритому видобутку корисних копалин, біль-шие площі затоплення при будівництві гідроелектростанцій на рівнинних річках). У зв'язку з цим реальна економічна оцінка маси природних ресурсовУкаіни значно нижче, ніж отримана шляхом простої їх інвентаризації. До того ж найбільші і поки не виснажені експлуатацією ресурси зосереджені в районах, віддалених від світових шляхів, особливо морських, від внутрішніх споживачів. Екстремальні природні умови багатьох районів країни мно-гократно ускладнюють і здорожують організацію видобутку, обустройст-під необхідного для освоєння ресурсів населення. При цьому сни-жается і продуктивність праці. Наприклад, видобутком золота в країні (близько 120т на рік) зайнято 350 тис. Осіб, кожен в середовищ-ньому видобуває в день по 1 г золота (350 г на рік), у світовій практи-ке на зайнятого здобиччю доводиться 10 кг дорогоцінного металу на рік. При такій продуктивності настільки чи важливо, що за розвіданими запасами золота Україна займає третє місце в світі? Нерентабельний-на видобуток олова на всіх родовищах країни, по цій же при-чині довелося відмовитися від експлуатації родовища ртуті (у високогірному Алтаї) і освоєння нового родовища на Чукотці.
Балансові запаси вугілля перевищують 200 млрд. Т, половина з них - кам'яне вугілля, п'ята частина придатна для коксування. Бо-леї половини можна розробити відкритим способом. Самий біль-шою за балансовими запасамКанско-Ачинський басейн (80 млрд. Т енергетичного вугілля), на другому місці Кузнецький басейн з камен-ним вугіллям, придатним для коксування. Разом на Західну і Східну Сибір доводиться 4/5 всіх запасів угляУкаіни - при тому, що найбільші басейни (Ленський, Тунгуський і ін.) Ще майже не розвідані. На три найбільших басейну європейської частини - Печорський, Східний ДонбассіПодмосковний - прихо-диться лише 20 млрд т запасів вугілля, з них тільки Печорський вугілля коксується.
Найбільший економічний ефект дає розробка круп-них родовищ. З 1860 розвіданих родовищ нафти вУкаіни - 174 великих (в них 3/4 всіх запасів). З 716 місце-народжень газу - 138 великих (в них майже всі запаси, з них ведеться видобуток). З 1577 родовищ вугілля - 359 великих.
4) Територіальна структура народного господарства відображає розподіл продуктивних сил в територіальному розрізі. У цьому сенсі в Республіці Білорусь виділяються економічні регіони, територіальні комплекси і територіально-виробничі комплекси (ТПК).
Роботи по територіальному районування в Білорусі проводилися вже в 20-х роках. Спочатку вони були пов'язані з районуванням сільського господарства. Ґрунтовні дослідження проводилися в Раді по вивченню продуктивних сил (РВПС) при Держплані СРСР, а також в науково-дослідних інститутах АН БРСР і Держплані БССР. Нині ці дослідження проводяться в Науково-дослідному економічному інституті Мінекономіки Республіки Білорусь і в інституті економіки Національної Академії наук Білорусі.
Економічне районування народного господарства застосовується як інструмент виділення територіальних комплексів. У зв'язку з цим в республіці виділяється чотири економічних району: Центральний, Південно-Східний, Північно-Східний і Західний [4, с.360]. У той же час територія республіки ділиться на три природно-господарських району: Північний, Центральний та Південний [4, с.370].
Територіальні комплекси (ТК) - комплекси галузей і виробництв на території економічного району. ТК відображають територіальний аспект формування міжгалузевих комплексів. Вони формуються відповідно до принципів теорії економічного районування.
Для Білорусі характерні три типи економічних районів, а саме:
економічні райони в межах адміністративних областей (м.Мінськ і шість областей); кожна область має свій набір галузей спеціалізації, свій рівень комплексності розвитку, свої органи управління; внутрішньообласні економічні райони (підрайони) (їх налічується 19). Кожен з них має свої галузі спеціалізації як в межах областей, так і в масштабах республіки. На відміну від областей підрайони не маю органів управління, так як вони не виконують адміністративні функції; низові адміністративні економічні райони - це сільські адміністративні райони (їх в Білорусі 118), які можна розглядати як первинні територіальні підрозділи в системі економічного районування.
Виробництво, сформований на території окремих районів, утворює територіально-виробничі комплекси (ТПК) - як сукупність підприємств і споруд різних галузей, розташованих на певній території і пов'язаних між собою використанням загальнорайонних природних і економічних ресурсів, а також загальною системою розселення.
У Республіці Білорусь виділяють три типи територіально-виробничих комплексів [1, с.140-142]:
1. ТПК багатогалузевого розвитку (шість комплексів): Мінський (машинобудування); Гомельський (лісова і деревообробна, харчова, машинобудування); Могилевський (чорна металургія, хімічна); Вітебський (легка, будівельних матеріалів, машинобудування); Гродненський (харчова, будматеріалів, хімічна, скляна, лісова і деревообробна, легка); Бобруйський (хімічна і нафтохімічна, лісова і деревообробна, скляна і фарфоро-фаянсова);
2. Інтенсивно-розвиваються ТПК (11 комплексів): Брестський (електроенергетика, харчова, лісова і деревообрабати- вающая, машинобудування, легка); Барановичский (легка, харчова, машинобудування); Пінський (легка, харчова, лісова і деревообробна); Молодечненский (лісова і деревообробна, машинобудування, харчова, будматеріали, порошкова металургія); Людський (машинобудування, хімічна, скляна і фарфоро-фаянсова); Оршанський (легка); Борисовський (лісова і деревообробна, целюлозно-паперова, харчова, медпрепаратів); Солігорськ (хімічна, харчова, легка); Новополоцький (паливна, електроенергетика, хімічна та нафтохімічна); Мозирський (паливна, лісова і деревообробна, харчова, будматеріалів); Жлобинський (легка, будматеріали, металургійна, електроенергетика);
3. ТПК, що представляють собою прості угруповання підприємств (два комплексу): Глубокський (харчова, скляна і фарфоро-фаянсова, лісова і деревообробна); Кричевський (будматеріали, легка, харчова).
Продаж дитячих надувних гірок надувні кулі купити приходьте до нас ..
Чисельність населення, тис. Чол.
Збільшення (+) або зменшення (-) чисельності населення у відсотках до чисельності на початок періоду
Європейська частьУкаіни
Азіатська частьУкаіни
Центральний федеральний округ
Північно - Західний федеральний округ
Південний федеральний округ
Приволзький федеральний округ
уральский Федеральний округ
Сибірський федеральний округ
Далекосхідний федеральний округ
Загальний приріст населення
Для продовження скачування необхідно зібрати картинку: