Варто відзначити при цьому, що участь МВФ як в «порятунок Греції», так і в формуванні європейського «стабілізаційного фонду» може розглядатися як пробою проломи в створювалася багато років європейської системи колективної захисту від долара і великий успіх фінансового спрута США, якому вдалося знову проникнути в Європу в якості кредитора.
Спроба уникнути класичної кризи, сполученого з дефляцією, за допомогою інфляційного стимулювання (тобто емісії незабезпечених реальним виробництвом грошових знаків) являє собою ніщо інше, як відкладання кризи на потім. Це може привести або до тривалої «стабілізації» економіки в фазі депресії і до стагфляції (стагнації економіки на тлі інфляції за зразком Японії 90-х), або до зриву в некеровану і катастрофічну гіперінфляцію (за зразком Веймарської Німеччини). Останній сценарій в світовому масштабі цілком можливий і навіть вірогідний, оскільки ті інструменти, за допомогою яких сьогодні стрімко розростається віртуальна грошова маса не допускається на ринок споживчих товарів, рано чи пізно вичерпають запас міцності, після чого процес почне розвиватися неконтрольовано, посилюючи сам себе.
Іншим бенефіціантом світової кризи залишається головний конкурент США - Китай. Завдяки збереженню планових, соціалістичних елементів в своїй економічній моделі він зміг ефективно протистояти світовій кризі. На тлі негативних показників американської та європейської економіки Китай навіть в самий розпал кризи демонстрував зростання економіки і золотовалютних резервів. Це дає можливість Китаю використовувати світова криза для своєї економічної експансії практично по всьому світу: в відношенні Росії, країн Азії, Африки, Латинської Америки та Східної Європи. Не міг Китай не спробувати скористатися і важким становищем Євросоюзу - зрозуміло, для того, щоб запропонувати Європі свою «допомогу». При цьому, якщо основний інтерес американських «філантропів» полягає в тому, щоб нав'язати Європі допомогу фінансову (тобто розмістити доларові кредити і створити привід для подальшого втручання МВФ), то китайських «помічників» залучають, в першу чергу, технології. В умовах боргової кризи ЄС Китай готовий запропонувати себе Європі як платоспроможного ринку високих технологій. Даючи Європі в короткостроковій перспективі таку необхідну в період кризи прибуток, в довгостроковій перспективі такий варіант означає скорочення технологічного відриву Європи від Китаю і, отже, иссякание одного з основних джерел європейського благополуччя - технологічної ренти. Втім, крім імпорту технологій Китай розглядає варіанти і фінансової експансії в Європу - зокрема, можливість покупки проблемних державних облігацій Іспанії. Оскільки пряма економічна вигода Китаю від такої угоди більш ніж сумнівна, ймовірно, мова йде про політичні інтереси - про створення інструментів для втручання в політику Європи.
Відразу ж після рішення уряду Папандреу прийняти умови ЄС і МВФ почалася нова хвиля акцій протесту. Вже 5 травня масові демонстрації протесту в Афінах, Салоніках та низці інших міст перейшли в вуличні бої демонстрантів з поліцією, підпали банків і поліцейських машин пляшками із запальною сумішшю, погроми магазинів. Одночасно загальний страйк, в якій за даними профспілок взяли участь 100 тисяч чоловік, паралізувала аеропорти, залізничні вокзали, рух поромів.
Активний протест населення викликала політика «жорсткої економії» і в інших країнах Європи, особливо південних - найбільше страждають як від самої кризи, так і від «антикризових» заходів урядів.
У Німеччині уряд Ангели Меркель спільно з лідерами Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) прийняли закон про підвищення пенсійного віку до 67 років. Подібні заходи вже прийняті в Румунії, Італії та так званими «соціалістичними» урядами в Іспанії, Португалії та Греції.
Сергій Олександрович Строєв