Бризкаючи калюжами біля воріт,
Вітер мчить босоніж по вулиці.
Пагорб, як вигнувшись спину кіт,
Під сонцем в сонної дрімоті мружиться.
Радість дорослих і дітвори!
Геть усі завдання і все задачники!
Хай живуть човни, гриби, багаття!
І ось з міста, з спеки
З шумом і гуркотом їдуть дачники.
Батьки люблять своїх дітей
І, щоб очі малюків блищали,
Дарують їм кішок, пташенят, щенят,
Нехай піклуються і ростять.
Хорошому вчаться з колиски!
І тягнуть щенята з рання
З господарів маленьких ковдри.
Весь день лунає: - Служи! Замри! -
Ні, далебі, що там не кажи,
А добрих людей на землі чимало!
Вітер колючий листя січе
І, по-розбійницькі виття, кружляє.
Пластівці сиві жбурляє в калюжі
І перетворює їх в ламкий лід.
Сади, нахохлившись, засипають,
У хмари закутався небосхил.
З гуркотом дачники їдуть,
Машини, простудно сопучи, чхають
І рвуться вибратися на бетон.
І чують тільки сиве хмари
Так з дахів галдящіх вороння,
Як жалібно виє, скиглить, нявкає
На дачах кинуте звірина.
Звідки їм, кинутим, нині знати,
Що в годину, коли місяць блисне в віконці
(Повинні ж адже діти спокійно спати!),
Батьки будуть безсоромно брехати
Про славної долі їх цуценя иль кішки.
Що ж, пограли - і з очей геть!
Скінчилося літо, і скінчилися почуття.
Бездумно змінюватися ось так душею -
Незбагненним мистецтво!
А втім, "звірі" і не зрозуміють,
Серця їх все з тою ж вірою б'ються.
Вони на ганках сидять і чекають
І вірять, дурні, що дочекаються.
І падає, падає до зорі,
Як саван, снігове покривало.
Звичайно ж, що там не кажи,
А "добрих" людей на землі чимало!