З чого починалося право давньоруської держави? Як і в інших народів, один з головних джерел права у слов'ян - звичай. Звичаї, або стійкі правила поведінки, формуються вже на етапі догосу-ного розвитку, в умовах родоплемінних отношеній.Когда частина звичаїв перетворюється в норму поведінки і громади або їх старій-шини починають примушувати до виконання цих норм своїх недбайливих або вибиваються яким-небудь іншим чином з громадського життя з-членів, можна говорити про появу звичаєвого права. Звичайне право ви-ражается в юридичних діях (фактах), в їх одноманітному повторі-ванні (скажімо, громада при будь-яких обставинах захищає кожного об-щінніка круговою порукою). Воно виражається також в юридичних зро-ках або судових актах (застосування кровної помсти за вбивство родича) і в словесних формулах (в законі, прислів'ях): «Злодій краде, світ горює»; «Чоловік міцний за дружиною, а дружина за чоловіком» і т.п.
Звичайне право дуже консервативно, воно часто довго сусідить з правом публічним в умовах, коли вже складається держава і всі інститути права. На Русі довго вважали, що надходити по старине, зна-чит надходити по праву. «Що старіше, то правіше», - говорить прислів'я. У той же час звичайне право, не будучи закріплено в законі, здатне через змінюватися разом з життям. До найдавніших нормам звичайного права вос-точних слов'ян ставилися кровна помста, кругова порука, умикання НЕ-вести, багатоженство, особлива словесна форма укладення договору, Насл-ментів в колі сім'ї та ін. Частина їх ми виявляємо в давньоруському законодавстві вже в якості норм публічного права, частина їх видо-змінюється, деякі втрачаються. Кровна помста, наприклад, заборонено-ється в XI ст. і замінюється грошовим штрафом.
Друге джерело права Київської Русі - це власне законотвор-кість ранньофеодальної держави в перші десятиліття його істота-вання, узагальнювати судову практику. Про те, що таке мало місце, дізнаємося з текстів договорів Русі з Візантією, могутнім південним сусідом держави Рюриковичів. Російська літопис донесла до нас тексти 3-х таких договорів: 911, 944 і 971 рр. Договори регулювали торговельні, со-юзние і військові відносини між двома державами, встановлювали різні види покарань за злочини (вбивство, крадіжки, каліцтва), вдосконалення-шённие на чужій землі, розробляли процедуру відшкодування збитків, викупу полонених, успадкування та ін. Ці пам'ятники демонструють досить високий рівень права не тільки Візантійської імперії, а й Русі, які виступали в них як рівні партнери. У текстах договорів 911 (ст. 5) і 944 (ст. 6) років прямо вказується на існування вже до цього часу закону російського (в першому випадку) і статуту і закону російського (у другому), на основі яких законодавець вирішує спірні питання.
Третє джерело давньоруського права - право візантійське, його ре-цепция (засвоєння), а через нього - частково і права римського. Прийняття християнства Руссю (988 м), засвоєння християнської культури, більш тес-ве спілкування з Візантією та іншими країнами викликали справжній пере-воріт у всіх сферах правового життя Стародавньої Русі. Звичайне право багато в чому прямо суперечило вченню християнської моралі і церковним правом і мала піддатися перегляду. З християнством на Русь прийшла церква зі своїми канонічними законами, зі своїми служите-лями, починаючи з митрополитів-греків і закінчуючи духовними особами менш високого рангу, які склали утворену еліту суспільства, стре-мившиеся до вдосконалення російського права.
Протягом двох наступних століть, XI і XII, Русь як при-лежня учениця засвоювала чуже право, пристосовуючи його до умов місцевого життя. На Русь в що час хлинув потік перекладної грецької літератури, як світського, так, головним чином, релігійного утримуючи-ня: євангелія, псалтирі, житія святих, хроніки, апокрифічні сочи-нения і ін. Складали коло читання середньовічного російського читача. У цьому потоці важливе значення займали кодекси візантійського права, які стали вивчатися і застосовуватися і в законотворчості, і в судовій практиці. Першими прийшли збірники церковного права: Номоканон (закони і правила) Іоанна Схоластика, Номоканон патріарха Фо-ку. Переклади їх отримали на Русі назву керманичів книг (збірники ка-ноніческіх і юридичних встановлень). З склепінь світських законів Візантії на Русі добре знали Еклог (відбір) імператорів Льва Исавра і Костянтина Компроніма, Книги законні, що містили закони землі-дельческіе, кримінальні та ін.
Під впливом візантійського права вже в XI ст. все членовредітельние і хворобливі покарання поступилися місцем грошових штрафів, відбулися серйозні зміни в сімейно-шлюбному праві, з'явилися норми в праві, що захищають честь і гідність особи і ін.
Переворот, вироблений в давньоруському суспільстві і праві христи-анства і візантійським правом, позначився, в першу чергу, на положе-нии церкви і церковних людей. Це знайшло відображення в церковних уста-вах, прийнятих російськими князями До нас дійшли: Статут князя Володимира, Статут князя Ярослава, статути новгородських князів Всеволода і Свято-слава і ін. Вони містять положення про церковну десятину, яку з часів Володимира Святого російська церква отримувала з державної скарбниці на содер-жание; церковні люди звільнялися статутами від всяких зборів і годину-тично oт юрисдикції княжого суду; церква отримала право нагляду за правильністю мір і ваг, здійснення шлюбного союзу і ін. Статути, таким чином, дозволяють з'ясувати стосунки держави і церкви, допомагають відновити правові норми, які знайшли відображення в Руській Правді. Це цінне джерело вивчення права.
Однак головне джерело, за яким ми вивчаємо давньоруське право, є вже згадана вище Руська Правда - перший звід законів Русі, яка увібрала в себе і звичайне право, і право візантійських джерел, і законотворчу діяльність руських князів XI-XII ст. Руська Правда дійшла до нас в більш ніж ста списках XIV-XVI ст. які сильно відрізняються один від одного за складом, обсягом, структурі. Про походження цього законодавець-ного пам'ятника в літературі не вироблено єдиної думки, як, соб-ственно, і про тлумачення його змісту. Вчені сперечаються про це протягом більше 250 років, з того часу, коли в 1738 р В.Н. Тати-щевим був виявлений і підготовлений до друку перший список Руської Правди.
Всі збережені тексти за змістом прийнято ділити на три ре-редакці¿: Коротку, Велику і Скорочену. Найдавніша з них Коротка Правда, що складається з двох головних частин: Правди Ярослава і Правди Яросяавічей. Правда Ярослава включає в себе перші 18 статей Короткої Правди і цілком присвячена карному праву. Найімовірніше все-го, вона виникла під час боротьби за київський престол між Ярославом і його братом Святополком (1015-1019 рр.). Намагаючись заручитися підтрим-кою новгородців, які конфліктували з його найманої варязької дружиною, Ярослав «давши їм Правду, і статут списавши, тако рекши їм відповів: Через се грамоте ходите» (Новгородська I літопис).
Правда Ярославичів (ст. 19-43 Короткої Правди) увібрала в себе за-законодавче та судову практику синів Ярослава Мудрого та може бути датована часом між +1054 (роком смерті Ярослава) і 1072 - роком смерті одного з його синів.
Скорочена редакція вважається стисненим варіантом Великої Правди, що виникли пізніше, в XIII-XIV ст. в умовах феодальної роздробленості. Але її походження ще більш туманно, ніж походження двох попередніх редакцій. При настільки однозначне виведення працю-но пояснити, чому в ній присутні статті, яких немає в Про-дивною Правді, і пропущені статті, запозичені в Велику Правду з Короткої.