ЗАПОРУКА МАЙНА ТРЕТЬОЇ ОСОБИ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
Для стимулювання боржника до належного і своєчасного виконання зобов'язань, а також з метою запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, які можуть настати в разі порушення боржником своїх обов'язків, зобов'язання може бути забезпечене одним із способів, передбачених Цивільним кодексом Республіки Білорусь (далі - Цивільний кодекс) , законодавством або угодою сторін.
Застава, порука, гарантія підвищують для банку (кредитора) ймовірність задоволення його вимоги в разі порушення боржником забезпеченого такими способами зобов'язання. Одним з найбільш поширених способів забезпечення зобов'язань є застава. Відносно недавно, але вже досить міцно в банківську практику увійшов і такий вид застави, як заставу майна третьої особи (яка не є боржником в яке забезпечується зобов'язанні). Розглянемо, що слід врахувати банку при укладенні такого договору застави.
Переваги та недоліки застави майна третьої особи по відношенню до інших способів забезпечення зобов'язань
Відповідно до п.1 ст.316 Цивільного кодексу заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа. В цьому випадку третя особа, яка не є стороною забезпечуваного зобов'язання, передає в заставу банку (кредитору) належить такому третій особі на праві власності (господарського відання) майно в забезпечення зобов'язань боржника за основним зобов'язанням. Таке забезпечення має певну схожість із забезпеченням зобов'язання порукою, гарантією, тобто такими способами, в яких забезпечення надається не самим боржником, а іншим (третім) особою.
Застава є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань, сутність якого полягає в тому, що кредитор по забезпеченому запорукою зобов'язанню (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником цього зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами особи, якій належить це майно ( заставодавця).
У цьому сенсі заставу має певні переваги, в т.ч. і заставу майна третьої особи. По-перше, договір застави майна забезпечує (передбачає) наявність і збереження переданого в заставу майна до моменту настання терміну виконання боржником забезпеченого заставою основного зобов'язання і можливість за його рахунок задовольнити вимоги банку (заставодержателя). По-друге, застава майна забезпечує кредитору (заставодержателю) можливість задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами. По-третє, реальна можливість втрати майна є певним стимулом для заставодавця з надання впливу на боржника з метою виконання ним своїх зобов'язань належним чином і в установлений строк.
У той же час заставу майна третьої особи як спосіб забезпечення зобов'язань в деякій мірі поступається таким способам забезпечення, як порука (банківська гарантія). Справа в тому, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодавець (третя особа) відповідає тільки тим майном, яке передано в заставу, і тільки в розмірі вартості такого майна. На інше майно заставодавця (третьої особи), які не передане в заставу, звернення стягнення за боргами основного боржника неможливо. На відміну від застави майна третьої особи поручитель відповідає в рамках договору поручительства всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, що, безумовно, в більшій мірі захищає інтереси банку (кредитора).
Ризики, що виникають при укладанні договору застави
Відповідно до пп.2. 3 ст.316 Цивільного кодексу третя особа має право передати в заставу банку (кредитору) майно, включаючи майнові права (вимоги), яке належить йому на праві власності (господарського відання). Правила Цивільного кодексу про предмет застави, формі договору застави, права та обов'язки сторін договору застави в рівній мірі застосовуються для регулювання відносин щодо застави майна третьої особи.
Пунктом 1 ст.320 Цивільного кодексу встановлено, що в договорі застави повинні бути зазначені предмет застави та його оцінка, істота, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, вказівка на те, в якої зі сторін перебуває закладене майно. Без вказівки даних істотних умов договір застави не буде вважатися укладеним і право застави не виникає.
У розглянутому нами випадку, коли в якості заставодавця виступає третя особа, яка не є стороною забезпечуваного зобов'язання і, відповідно, не має уявлення про умови такого зобов'язання, відсилання в тексті договору застави до основного зобов'язання, їм забезпечуваному, не може бути визнана достатнім виявом волі заставодавця - третьої особи відповідати відповідно до умов такого зобов'язання. Отже, відсутність в договорі застави істотних умов про суть основного зобов'язання, його розмірах і термін його виконання з високою часткою ймовірності спричинить визнання договору застави неукладеним. Щоб уникнути подібних ризиків в договорі застави слід крім посилання на договір, виконання зобов'язань за яким забезпечується заставою, в обов'язковому порядку описувати істота, розмір і терміни забезпечуваного зобов'язання (наприклад, суму кредиту, терміни його повернення, розмір і терміни сплати відсотків за користування кредитом та т.п.).
Оцінка застави майна третьої особи
Перевірка фінансового стану заставодавця - третьої особи
Відповідальність заставодавця - третьої особи
У разі, коли виконання зобов'язання забезпечується договором поруки або договором гарантії, стягнення заборгованості провадиться в рамках відповідно солідарної або субсидіарної відповідальності. При укладанні договору застави майна третьої особи слід враховувати, що спеціальними нормами законодавства про заставу питання про вид (формі) відповідальності заставодавця - третьої особи прямо не врегульоване.
Відповідно до п.1 ст.303 Цивільного кодексу солідарна обов'язок (відповідальність) виникає, якщо солідарність обов'язки (відповідальності) передбачена договором або встановлена законодавством. На підставі даної норми Цивільного кодексу. на думку Вищого Господарського Суду РБ, викладеному в постанові № 26, в разі, якщо договором застави не встановлена солідарна відповідальність, заставодавець - третя особа несе субсидіарну відповідальність. В такому випадку згідно ст.370 Цивільного кодексу звернення стягнення на майно, передане в заставу третьою особою, може бути здійснено після пред'явлення вимоги боржника за основним зобов'язанням, і тільки при відмові основного боржника від задоволення вимоги банку (кредитора), в т.ч. зважаючи на недостатність або відсутність майна, або ненаправлення банку (кредитору) в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу. При цьому банк (кредитор) не має права вимагати задоволення своєї вимоги до основного боржника від заставодавця, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо така вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника або безспірного стягнення коштів з основного боржника (п.2 ст.370 Цивільного кодексу). У разі, якщо договором застави, укладеним з третьою особою, передбачена його солідарна відповідальність, банк (кредитор) в силу ст.304 Цивільного кодексу має право вимагати виконання як від боржника і заставодавця - третьої особи спільно, так і від будь-якого з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. У такому випадку для звернення стягнення на майно, закладене особою, яка не є боржником за основним зобов'язанням, банк повинен підтвердити в суді факт невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою.
Таким чином, при укладенні договору застави з третьою особою, яка не є боржником в основному зобов'язанні, в договорі застави слід вказувати, що заставодавець несе солідарну відповідальність за невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
Звернення стягнення на заставлене майно
Згідно ст.329 Цивільного кодексу стягнення на заставлене майно для задоволення вимог заставодержателя (кредитора) може бути звернено у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання за обставинами, за які він відповідає. Звернення стягнення на майно, передане в заставу третьою особою, здійснюється за загальними правилами цивільного та цивільно-процесуального законодавства, як в судовому, так і позасудовому порядку.
Слід враховувати, що виходячи із суті такого забезпечення, як застава майна третьої особи, в процесі роботи по стягненню заборгованості неможливе прийняття майна заставодавця - третьої особи в відступне, оскільки заставодавець (власник майна) не є боржником за основним зобов'язанням. Крім того, виходячи з буквального сенсу ст.220 Господарського процесуального кодексу РБ неможливо звернення стягнення на заставлене третьою особою майно в порядку наказного провадження.
При зверненні стягнення на закладене третьою особою майно така особа має право в будь-який час до продажу предмета застави припинити звернення на нього стягнення і реалізацію, виконавши забезпечене заставою зобов'язання або ту його частину, виконання по якої прострочено. Угода, що обмежує це право, мізерно (п.7 ст.331 Цивільного кодексу).
Відповідно до п.3 ст.358 Цивільного кодексу до заставодавця, яка не є боржником по забезпеченому запорукою зобов'язанню, який виконав зобов'язання за боржника, переходять права кредитора у зобов'язанні на підставі акта законодавства внаслідок такого виконання зобов'язання боржника.
Таким чином, при оформленні в якості забезпечення зобов'язань застави майна третьої особи слід враховувати істота і особливості такого забезпечення, з тим щоб забезпечити надійність такого забезпечення і належний захист інтересів банку. У той же час треба відзначити, що в більшій мірі при виборі способу забезпечення за участю третьої особи інтереси банку захищає оформлення поручительства, забезпеченого заставою майна поручителя, або «паралельне» оформлення поруки та застави майна третьої особи.
Кирило Шубова, юрист