Моя господиня, яка займається відсутністю свого улюбленого кота, тобто мене, виходить з під'їзду і з тугою в голосі, дивуючи перехожих, починає кричати: «Ксерокс ... Ксерокс ...» Люди обертаються в подиві. Ще б пак, я їх розумію. Це ж, треба було таке ім'я коту дати.
І чого так надриватися, ну не з'являюся я вдома другий тиждень, значить у мене термінові невідкладні справи: кішка Анфіска з сусіднього під'їзду того й гляди до перського бурундуки з першого поверху перекинеться. Її Миколі Івановичу дочка на день народження подарувала. З тих пір як її перший раз випустили на вулицю погуляти все коти на вухах. Ну і я теж, чого вже тут приховувати. А тут в кущах непоганий спостережний пункт, повз мене навіть мишка не прошмигне. Фу-фу-фу який анохранізм в голову прийшов. Для сучасних котів, що живуть в епоху «Кітікет» і «Віскас» це абсолютно застарілий спосіб добування їжі.
... Ксерокс ..., Ксерокс ... так жалісливо кличе, хоч виходь з укриття. Ні, не вийду. Як вчора вночі бився з бурундуки в під'їзді, кричав адже щосили, щоб допомогли, немає, ніхто не захистив. Як же, полювання з теплою ліжечка вставати. Самому довелося відбиватися, вухо шкода порвалося злегка. Ну нічого, шрами чоловіка прикрашають.
А ім'я у мене, що не кажіть прикольне, не тільки люди дивуються, але і всі місцеві коти і кішки. У момент моєї появи в родині моя господиня настільки була стурбована покупкою ксерокса для роботи що на питання про моє ім'я в серцях випалила: «Ксерокс!» Справа в тому, що коли установа вже перерахувало гроші за покупку, фірма підняла ціну майже в два рази. Ось у неї нерви і здали, а тут ще й я з'явився, домашній Ксерокс!