К. звернулася до суду з позовом до З. Ш. про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.
При розгляді зазначеної справи позивач заявляла клопотання про накладення арешту на приналежний З. автомобіль.
У касаційній скарзі К. міститься прохання про скасування даних судових постанов у зв'язку з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації знаходить скаргу підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 387 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації підставами для скасування або зміни судових постанов у касаційному порядку є істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, що вплинули на результат справи, без усунення яких неможливі відновлення і захист порушених прав, свобод і законних інтересів, а також захист охоронюваних законом публічних інтересів.
Такі порушення були допущені судовими інстанціями при розгляді даної справи.
Згідно з пунктом 1 статті 170 Цивільного кодексу Російської Федерації уявної є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити відповідні їй правові наслідки.
За змістом наведеної норми права, сторони уявної угоди при її укладанні не мають наміру встановлювати, змінювати або припиняти права та обов'язки з огляду на її укладення, тобто сторони не мають намірів її виконувати або вимагати її виконання.
При цьому слід враховувати, що сторони такої угоди можуть надати їй необхідну законом форму і зробити людське око відповідні реєстраційні дії, що само по собі не перешкоджає кваліфікації такої угоди як незначною на підставі пункту 1 статті 170 Цивільного кодексу Російської Федерації.
Таким чином, юридично значущим обставиною, що підлягають встановленню при розгляді вимоги про визнання тієї чи іншої угоди уявної, є встановлення того, чи було у кожної сторони угоди намір реально зробити і виконати відповідну угоду.
На підтвердження доводів про удаваності угоди особами, які беруть участь у справі, можуть бути представлені не тільки письмові докази, а й свідчення.
Вирішуючи вимоги позивача та відмовляючи в їх задоволенні, суди виходили з того, що названі вище договори купівлі-продажу не можуть бути визнані уявними угодами, оскільки укладені в письмовій формі, в них визначені всі суттєві умови, автомобіль був зареєстрований за покупцями - спочатку за Ш . а потім за Н. на ім'я яких відповідно були укладені договори ОСАЦВ.
При цьому судом зазначено, що наявність родинних і дружніх відносин між продавцем і покупцем доказового значення не має.
Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації знаходить, що такі висновки судових інстанцій зроблені з істотними порушеннями норм матеріального і процесуального права.
В силу статті 195 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини 4 статті 198 цього кодексу в мотивувальній частині рішення суду повинні бути зазначені обставини справи, встановлені судом; докази, на яких грунтуються висновки суду про ці обставини; доводи, за якими суд відкидає ті чи інші докази; закони, якими керувався суд.
Частинами 3 та 4 статті 67 цього ж кодексу передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд зобов'язаний відобразити в рішенні, в якому наводяться мотиви, за якими одні докази прийняті в якості засобів обгрунтування висновків суду, інші докази відкинуті судом, а також підстави, за якими одним доказам віддано перевагу перед іншими.
Рішення є обгрунтованим тоді, коли мають значення для справи факти підтверджені дослідженими судом доказами, що задовольняють вимогам закону про їх належності та допустимості, або обставинами, що не потребують доведення, а також тоді, коли воно містить вичерпні висновки суду, що випливають з встановлених фактів (пункт 3).
В порушення наведених положень норм процесуального права і роз'яснень Пленуму Верховного Суду Російської Федерації суд виходив лише з формального дотримання сторонами вимог до оформлення угоди і реєстрації спірного автомобіля в органах ДАІ за покупцем, а також з оформлення на ім'я покупця договору ОСАЦВ, необхідного для використання даного автомобіля.
Доводам про те, що автомобіль фактично використовується первісним власником, про явне невідповідність зазначеної в договорах ціни фактичної вартості автомобіля, про невеликому проміжку часу між двома угодами, про те, що угоди за часом збігаються з пред'явленням вимог про застосування заходів забезпечення щодо автомобіля, судовими інстанціями оцінка не дана.
В обґрунтування доводів про удаваності угод, про фактичне використання автомобіля колишнім власником позивач представляла фотознімки, а також посилалася на показання свідків (а.с. 72).
Тим часом суд оцінки цим доказам не дав, в задоволенні клопотання про допит свідків відмовив (а.с. 120).
З даного роз'яснення випливає, що не зазначення позивачем тих чи інших норм матеріального права, що підлягають застосуванню до наведених в обґрунтування позову фактичним обставинам справи, не є перешкодою для суду в їх застосуванні або підставою для відмови в їх застосуванні.
Пред'являючи вимоги про визнання угод недійсними, позивач посилалася на зловживання правом з боку відповідачів, на те, що вони діяли в обхід закону з метою уникнути виконання рішення суду і не допустити звернення стягнення на автомобіль.
Згідно з пунктом 3 статті 1 Цивільного кодексу Російської Федерації при встановленні, здійснення і захисту цивільних прав та при виконанні цивільних обов'язків учасники цивільних правовідносин повинні діяти сумлінно.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Цивільного кодексу Російської Федерації не допускаються здійснення цивільних прав виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, дії в обхід закону з протиправною метою, а також інше свідомо несумлінне здійснення цивільних прав (зловживання правом).
У разі недотримання наведених вище вимог, суд, арбітражний суд або третейський суд з урахуванням характеру і наслідків допущеного зловживання відмовляє особі у захисті належить йому права повністю або частково, а також застосовує інші заходи, передбачені законом (пункт 2 статті 10 Цивільного кодексу Російської Федерації) .
За змістом наведених вище законоположень, сумлінність при здійсненні цивільних прав і при виконанні цивільних обов'язків передбачає поведінку, очікуване від будь-якого учасника цивільного обороту, що враховує права і законні інтереси іншої сторони, яка сприятиме їй.
При цьому встановлення судом факту зловживання правом однієї зі сторін тягне вжиття заходів, що забезпечують захист інтересів добросовісної сторони від несумлінної поведінки іншого боку.
В силу пункту 2 статті 168 Цивільного кодексу Російської Федерації угода, що порушує вимоги закону або іншого правового акта і при цьому посягающая на публічні інтереси або права та охоронювані законом інтереси третіх осіб, незначна, якщо із закону не випливає, що така угода оспоріма або повинні застосовуватися інші наслідки порушення, не пов'язані з недійсністю угоди.
Названі вище положення закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду Російської Федерації не були враховані судом при розгляді даної справи.
При таких обставинах колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації знаходить, що при розгляді цієї справи судовими інстанціями допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є істотними, непереборними і які не можуть бути усунені без скасування судової ухвали і нового розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 327 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації суд апеляційної інстанції повторно розглядає справу в судовому засіданні за правилами виробництва в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 39 цього Кодексу.
