Олексію Подсекалову присвячується.
Мені здається часом, що солдати,
З кривавих що не прийшли полів,
Не в землю нашу полягли колись,
А перетворилися на білих журавлів.
(Текст пісні) Р. Гамзатов
Пости перевірені, патрулі-дозори проінструктовані і направлені за маршрутами. Поклацує рація на столі, в ефірі тиша. Втомився. Приліг, не роздягаючись на шконку, і провалився в обійми Морфея. Але древній бог жартівник ще той, не даючи розслабитися втомленому тілу підкинув сон: важкий, сумбурний, безглуздий. Хтось хапає за плече, підкидає, в руці ПМ:
- Фу ти, чорт! Налякав! Що трапилося? - переді мною Афоня. Сергій Афонін, молоденький сержантик з другого взводу.
- Товаришу капітане, там чеченець біля воріт, командира просить викликати. Ви черговий, вирішив вам доповісти я. Ми його гнали, не йде. Упертий.
- Гаразд, іди, зараз підійду.
Сунув ноги в берци, накинув розвантаження, підхопив автомат і рацію, поспішив до виходу, розмірковуючи: - "Чого там ще сталося"?
Біля воріт, під прицілом часових, стояв Руслан. Місцевий житель з сусідньої вулиці. підходжу:
- Хо уй і? (А, це ти?) Салам алекум, Руслан. Вулкш мух ду? (як справи?)
- Уалекум Салам, командир. Дік ду, баркалла (добре, спасибі). Лехш вар (тебе шукав) командир.
Переходить на російську:
- Проблема, моя дружина народжує, дай УАЗик в пологовий будинок відвезти.
Я обімлів:
- Та ти що, здурів? Комендантська година! «Стоп колеса» по всій Чечні.
- Так я знаю. Але така ситуація. Їй не можна вдома народжувати, у неї порок серця. Вже води відійшли. Виручай.
Ось невезуха. Закортіло ж їй вночі народжувати. Можна, звичайно, послати його до Аллаха, як би це твої проблеми. Але, з іншого боку, зрозуміти його можна. Та й відносини з місцевим тейп у нас склалися нормальні. Інколи ми їм допоможемо, іншим разом вони нам. Іноді інформацію цінну підкинуть чи що підкажуть-натякнуть. Не без користі звичайно, з умислом. У своєму кварталі стрілянина і зачистки їм без потреби, ось і намагаються відвести біду зі своїх вулиць.
В силу специфіки професії і частого спілкування, я став трохи розуміти мову Нохчи. Вельми складний, треба сказати, мова. І був чимало здивований, коли дізнався, що чеченський говір дуже схожий з мовою басків, які проживають на Півночі Іспанії. Загадка історії, однако.
З місцевими загалом ми уживалися нормально, і дана ситуація мене спантеличила.
Да-а, ось проблемка, блін, що ж робити? Егорича, командира, турбувати не хотілося, нехай хоч нічку поспить спокійно.
- Гаразд, Руслан. Дік ду. Давай вирішувати. Своїх я сповіщу, що не підстрілять. А де гарантія що на засідку твоїх одновірців НЕ напоремося? Або на фугас НЕ наскочимо?
- Командир! Я гарантую! Аллахом присягаюся! (Люблять вони ці клятви). Все буде нормально, я попереду на своїй машині поїду, аби федерали не вполював.
- Хм. Ну, добро. Ризикнемо. Вези дружину.
Вони тільки і можуть ночами воювати. А днем відсипаються на гірських базах, в схронах, або в аулах у родичів. І ось що характерно: серед бойовиків іноді виявляються цілком нормальні, на перший погляд, люди. Зовсім недавно, під час спроби обстріляти наш ПВД (пункт тимчасової дислокації), загинув син директора хлібозаводу. Сім'я у нього, за місцевими мірками, зовсім не бідна. А на таку справу молодняк йде в основному за гроші. І що спонукало п'ятнадцятирічного пацана піти на це, тепер уже ніхто не дізнається. У доморощеного терориста розірвався на плечі гранатомет, начисто відірвавши стрілку голову. Або Аллах покарав його недолугу душу. Або з «Мухою» звертатися не вмів.
Стартуємо на базу. Дорога додому завжди приємніше, навіть якщо будинок - тимчасовий притулок на цій землі. Порожняком йдемо набагато спритніше. Лешка, втомленими очима зосереджено дивиться на дорогу.
Час для здійснення ранкового Намазу настає з світанком і закінчується зі сходом сонця. Ось і мечеть, з мінарету якої через репродуктор мулла тужливо скликає правовірних на молитву. З'явилися перші пішоходи та рідкісні машини. Люди поспішають на роботу. Життя продовжується.
Світає. Ось і рідна база. Колючка, путанка по периметру. Вітальний змах руки з кулеметною вишки. Світлішають обличчя в бійницях дзоти. Радісно виляючи хвостом, зустрічає Чубайс, величезний рудий пес, прибився до нас рік тому.
Вартові відкривають ворота. Руслан, посигналив на прощання, провулками поїхав додому, ділитися радісною звісткою з рідними.
Відпускає внутрішнє напруження, можна розслабитися, заусміхався і Олексій впевнено зарулівая на стоянку. Цього разу всім нам пощастило: повернулися на базу без втрат.
Прапорщик Баєв доповідає:
- На базі без пригод, особовий склад ще відпочиває.
- Зрозумів спасибі.
А мені відпочити нині не вдалося. Ну нічого, вдома відіспиться.
Закінчилася одна з багатьох неспокійних ночей цього відрядження.
Днем Руслан на радощах привіз нам в подарунок барана, який невдоволено блея був перепроваджений на харчоблок.