Вхідна діагностика
10 клас
диктант
Як білка дражнила дятла
У старої липи, що стояла перед будинком, був маленький, не більш пальчика, сучок на висоті трохи вище людського нормального росту.
На цей сучочек ми накладали шматочок сальця, який клювали синиці. Він сподобався і солідному дятла, який рухався по стовбуру, як ніби підстрибуючи. Щоб дістатися до сучка, йому треба було будь-що-будь перескочити на іншу сторону липи, однак тут траплялося несподіване. Спритна і легка, як коричневий димок, білочка, що причаїлася трохи вище сучка, так розраховувала свої рухи, що, коли дятел опинявся у сучка, білка, випередивши його на півсекунди, зривала шматочок сала і повітряним стрибком злітала вище. Точно дратуючи дятла, сідала вона на гілці і, не зводячи з нього очей, наминали викрадене ласощі за обидві щоки. Дятел ж, видавши крик образи відлітав ні з чим. Розрахунок ніколи не підводив руду насмішницю.
Ми вирішили все ж перехитрити білку. Шматки старого сиру, улюблені ласощі дятла, ми кинули в траву перед липою. Білка, анітрохи не боячись, стрибала з липи прямо перед неповоротким дятлом і вихоплювала прямо з-під самого носа птиці призначене не їй ласощі. Мабуть, їй приносило якесь незрозуміле задоволення дражнити і ображати дятла.
(За М. Тихонова. 181 слово)
Вхідна діагностика
11 клас
Усвідомлено і глибоко відчуваю щастя ... Може бути, воно відчувається в лісовій осінньої свіжості або виливає його бурштин болотної морошки. Я беру ягоди, сидячи у моху, як в циганських перинах, набираю жменями, жменями і поглинаю цю благодатну плоть. Кажуть, що вмираючий Пушкін просив збігати в лавочку за мочені морошкою. Згадав про це, і тепер ягоди вже ніби не ягоди, а пригорща помаранчевих сліз.
Одні комарі заважають превелике щастя в лісовій сонячної тиші. Соромно набивати рот жменями чорниці, так як стає шкода своїх дорогих і близьких людей, адже вони-то не мають зараз такої можливості. В кошик її, в кошик! Хіба це не щастя?
Вийдеш з лісу, і корова втупився на тебе здивовано і простодушно: мовляв, хто і звідки? Зітхне глибоко і шумно, подібно до ковальського хутра, і по дурості не поступиться тобі дорогу. Як приємно, як відрадно це коров'яче впертість.
А там, в селі, стоїть біля воріт сарая з дівочої душею жінка, дивиться в мою сторону, чекає, коли я підійду ближче. Їй хочеться знати, хто йде по дорозі. Наближуся, дізнається, що це я, і відразу сором'язливо зникне. Велике щастя мати просто друзів, а у мене, крім цієї музики і цієї зеленої батьківщини, є мати, дружина і дочка, і сестри, і брати ...
Давно зникла в лісі золота морошка. Курличуть журавлі, які ночують в холодному полі, а в моєму будинку звучить безсмертна «Осіння пісня» Петра Ілліча Чайковського.
(В. Бєлов. 197 слів)