В історії філософської думки існувала не тільки діалектом-ка, але і її протилежності. До них належала, перш за все, ме-тафізіка, або "антидіалектики", за визначенням Г. Гегеля.
Як спосіб філософського мислення, метафізика з'явилася в Древ-ній Греції в школі елеатів. Так, Парменід вважав, що буття є не-рухливий шар, що складається з двох частин - світлої і темної. У твор ^ естве Аристотеля під метафізикою розумілося вчення про перші нача-1ах і причини всього існуючого. Переважно в такому зна-ши - як наука про буття - цей термін вживався до XVIII в.
В середні віки елементи метафізичного мислення знайшли своє вираження в основному догматі християнства та релігійної филосо-фії "Все, що є - все від Бога". Адже в той час світ розглядався. позицій принципу незмінності, як щось раз і назавжди дане, завершене і непорушне. Цей світ нібито жорстко впорядкований, в ньому існує ієрархія. В середні віки метафізика служила цілям Теоло-ня обгрунтування буття Бога.
Розквіт метафізики припав на XVII - XVIII ст. В цей час і термін "метафізика" вже набуло іншого звучання - як недіалектічес-кий спосіб мислення, який заперечує загальні зв'язки буття і розвиток в ньому (Х. Вольф і ін.). Домінування метафізики в філософії було пов'язано з переважанням математики і механіки в науковому пізнанні. Природознавство того часу розглядало речі і процеси приро-ди в їх відособленості друг від друга, поза їх загального взаємозв'язку. Предмети сприймалися як незмінні, раз і назавжди дані. Матеріальний світ трактувався як величезний механізм, а людина - як машина, хоча і мислящая.Все багатство і різноманітність форм дви-жения матерії зводилося, в основному, до механічних процесів. Світ розглядався по частинах, а не як єдине ціле. Метафізика того ча-мени не тільки "царювала" в природознавстві, але проникла також в філософію і пронизала її своїм духом. В історичних науках ідея суспільного прогресу і єдності світової історії ще не даси ці-лась, за винятком окремих здогадів про це.
У XIX столітті на грунті великих досягнень в природознавстві і ін.), Історичних (І. Гердер та ін.) І філософс-ких науках і ін.) Метафізиці було завдано дуже сильного удару. Стало вже безглуздим заперечувати наявність органічної свя-зи в світі і його розвиток в часі. Виявилася велика взаємозв'язок природи і суспільства, людини і навколишнього світу. Матерії і Духа. Метафізика в науці була практично витіснена, хоча вона і збереженні-нилась як недіалектіческій спосіб мислення людини.
Характерні ознаки метафізики як концепції розвитку і методу мислення складаються, в основному, в наступному.
Метафізиком об'єкт сприймається як проста (механічна) сума частин, їх набір без урахування складної взаємозв'язку між цими складовими частинами. Образно кажучи, метафізик за окремими де-ревьямі не бачить лісу. Як спосіб мислення метафізика - це так-же одномірний (одностороннє) бачення об'єкта, перебільшення або ж применшення в ньому тієї чи іншої сторони (наприклад, переоцінити-ка ролі окремої особистості в історії).
Для метафізики характерно заперечення внутрішнього джерела розвитку і перенесення його зовні, за межі цього предмета. Наприклад, у Аристотеля в ролі такого джерела виступає активна "форма", у Платона - вічна ідея. Гегель таковвпсг джерелом вважав таїн-ственную "абсолютну ідею", а Ньютон - якийсь "перводвигатель" світобудови. У християнському віровченні зовнішнім (сверх'естествен-ним) джерелом всього сущого вважається Бог. Розвиток розуміється метафизиком лише як просте зменшення або ж збільшення (при-додану) без зміни якісних характеристик і структури предмета. В такому випадку рух представляється як звичайний рух по колу, що не виходить за його межі.
Метафізика протиставляє старе і нове в розвитку як нібито не пов'язані один з одним генетично, тобто за походженням. На цій основі і виникають такі явища людського созна-ня, як анархізм, нігілізм і т.п. У Росії нігілізм проявив себе, зокрема, у формі більшовизму як практиці повного ( "до основа-ня") заперечення минулого своєї країни, її досвіду і традицій, як нібито не мають права на подальше існування.
Метафізичний стиль мислення існує в науці, в ідеології і політиці. Він широко поширений в повсякденному пізнанні лю-дей. Назвемо найбільш поширені прояви метафізики.
Так, догматизм підкреслює момент стійкості в розвитку і пізнанні. Він являє собою некритичний і нетворчих ( "за-стившій") тип мислення. Це - мислення догмами, які, за визначенням В. І. Леніна, є "щось мертве, застигле, закостене-лое", нібито раз і назавжди дане і остаточне. Для догматика ці положення сприймаються як безперечні і непорушні (на-приклад, догми християнського віровчення, догми класичного мар-ксізма і т.д.). Догматизм в науці, в політиці та ідеології, в побуті є противник новизни і реформ, що назріли рішень.
Навпаки, релятивізм виділяє і абсолютизує момент зрад-чивости в розвитку і пізнанні. Геракліт, як відомо, стверджував, що в одну і ту ж річку не можна увійти двічі. Його співвітчизник Кратил Пішов далі, заявивши, що в одну і ту ж річку не можна увійти навіть і один Раз. На його думку, в силу плинності всього сущого будь-яка подія все-^ перетворюється на суцільний потік зміни і зникнення, в кото-ром уже немає нічого сталого і певного. Кратил пропонував навіть не називати речі своїми іменами, а всього лише вказувати на них пальцями. Він вважав, що будь-яке висловлювання правильно, і по-цьому у кожної людини є своя істина. Його однодумці Протагор і Горгій теж сповідували принципи релятивізму, вважаючи, що нібито "нічого не існує" і "нічого неможливо знати".
Софістика також вважається проявом метафізичного Перемишль-ня. Вона являє собою свідоме застосування неправильних, довільних суджень і доказів. Софістика на ділі - це підміна понять, словесні виверти і хитрощі і т.п. Прикладом софізму є-ється висловлювання древніх філософів: "Хто бреше, говорить те, чого немає. Але про те, чого немає, не можна сказати. Отже, ніхто не може брехати".
Еклектика є з'єднанням різних, часто проти-воположних поглядів і ідей, принципів і теорій. Вона виникає на по-чве прагнення охопити всі сторони предмета і висловити їх в більш повному знанні. Однак в результаті дійсність може бути спотворена, оскільки з поля зору зникає основне якість предмета, його суть, яка як би розчиняється серед всіх інших характеристик ізучаемо-го предмета. У своїй роботі "Ще раз про профспілки.". В. І. Ленін по-показувала це на прикладі звичайного склянки, який в побуті може, як відомо, виконувати багато функцій. Але не слід все ж забувати про те, що основне призначення склянки - бути перш за все інстр-рументом для пиття, а не будь-чим іншим.
Говорячи про метафізику, було б несправедливим принижувати її по-пізнавальної можливості. Адже в своєму повсякденному житті придушене-ющее більшість людей керується не стільки теоретичними знаннями, скільки найпростішими буденними уявленнями. По-цьому в побуті метафізика є основним способом розумового (нетеоретична) мислення. За висловом Ф. Енгельса, вона обслу-живає потреби людини в рамках "чотирьох стін його будинку", і в цьому з-стоїть основне сфера її застосування. Ось чому метафізичний тип свідомості і пізнання абсолютно природний для більшості людей, що "виправдовує" метафізику. Несучи в собі певні "зерна" ис-твані, вона цілком може служити доповненням до діалектичної кар-тину світу, яка створюється засобами теоретичного мислення.
Як бачимо, діалектика - це система філософського знання про зв'язки, взаємодії і розвитку в навколишньому людини світі. В цьому проявляється її пізнавальне, світоглядне значення. Зрозуміло, діалектичне мислення не є природженим свій-ством людини. Будучи досягненням і надбанням всієї історії філо--софскіе культури, воно може бути освоєно людиною лише посеред-ством вельми ретельного вивчення діалектичної філософії. Звичайно. діалектика, як спосіб теоретичного осмислення світу, дале-ко не всесильна. У своїй дійсності адже матеріальний світ значно багатший людських уявлень про нього, і багато його про-процеси як би не вписуються в класичні схеми діалектики. Суще ствует лшогооброзіе типів руху, і для їх опису та пояснення потрібне пошук різних теоретичних засобів і моделей. Необ-дима багатовимірна картина єдності і розвитку світу, яка б ос-новивалась на науковому принципі додатковості. Значення діалек-тики як теорії розвитку і способу філософського мислення не можна ні перебільшувати, ні применшувати. Вона повинна бути збережена як важливий фрагмент філософської культури людства, надбання його пізнавального досвіду. Розкриваючи природу критичного і творчес-кого мислення, вона одночасно і сама є таке мислення, обла-дає багатим теоретичним і методологічним потенціалом.
Отже, діалектика сприймає матеріальний світ з точки зору його єдності, внутрішньої суперечливості і руху, розвитку. Тим самим діалектика займає специфічну нішу в структурі філософського знання, будучи єдністю теорії і методу мислення.