Інтерфейс ОС - то, на що звертаєш увагу в першу чергу. І якщо в Windows він сприймається як щось непорушне, то в Linux все інакше. Тут тобі і віконні менеджери, і середовища на будь-який смак. Однак «занадто добре - теж погано».
Не став винятком і я, зробивши апдейт до свіжої версії своєї домашньої системи на базі Xubuntu 10.04. Але, треба визнати, що щось пішло не так, і по завершенні процесу мій комп став «швидше мертвий, ніж живий». Так, подумав я, везе, як потопельника ... Але немає лиха без добра, і, так як перед оновленням був зроблений повний бекап системи, я вирішив подивитися, що ж цікавого з'явилося в дистрибутиві, і встановив Ubuntu «з чистого аркуша».
У сухому залишку (щоб не втомлювати подробицями дорогоцінного читача) після даного процесу - легке здивування і повне розчарування. По-перше, системні вимоги до заліза помітно підвищилися, і на моєму Dell Latitude X1 з гігагерцевим процесором Ubuntu була місцями не так чуйна, як би мені хотілося. По-друге, на свій сором, за майже повний робочий тиждень я так і не зміг звикнути ні до Unity, ні до Gnome 3.
По-моєму, Ubuntu все більше стає схожа на Mac OS, що не може не засмучувати ... (А ну припиняємо тут холівари розводити! У нас з цим строго! - Прим. Вип. Ред.) Ну і, по-третє, звичайно ж , зовсім не порадувало видалення з базового дистрибутива утиліти для управління пакетами Synaptic! Кому ж він заважав? Тепер доводиться ставити його руками ...
Провозившись з експериментами тиждень і злегка засмутившись через підходу пана Шатлворда до «операціонкостроенію», я вирішив подивитися на конкурентів. Основними побажаннями до ОС з мого боку були стабільність, мінімальні системні вимоги і простий (звичний!) Інтерфейс.
Ну, поїхали так поїхали. Система стартувала з завантажувального диска, підключилася до мого домашнього Wi-Fi і радісно запропонувала почати роботу. Через 5 хв. я вже був повністю впевнений, що CrunchBang приживеться на моєму старичка-ноутбуці, так як навіть при запуску системи з завантажувального диска все «літало»! А стандартне оформлення GUI було таким суворим і при цьому звичним, що вже через півгодини знайомства ОС прописалася на моєму комп'ютері. Єдиним, що ні завелося «з коробки», був модуль Bluetooth. Але, так як я їм не користуюся, цей нюанс був зарахований до несуттєвих. Як виявилося в подальшому, в терміналі таки доведеться посидіти, але отриманий результат цього заслуговує!
Отже, давайте по порядку. Час завантаження ОС від моменту натискання кнопки живлення до можливості повноцінної взаємодії з системою становить 9 с. Більш ніж хороший результат для мого Dell (особливо в світлі заяв компанії Google про швидкість завантаження Chrome OS до вікна логіна, що дорівнює 8 с). До речі, на показі «хромбука» на заході GTUG в московському підрозділі Google в перший раз машинка з операционкой Chrome OS не змогла нормально завантажитися, але в наступні рази стабільно показувала 7-9 с до логіна (бачив особисто, так як був присутній на заході). А так як мій Dell Latitude X1 приблизно схожий по конфігурації на «хромбук», то дозволю собі порівняння саме з ним, адже я всерйоз подумував про його купівлю.
Нетбук з Chrome OS є повноцінним пристроєм тільки при наявності інтернету. Це гігантський мінус, так як в наших реаліях наявність Мережі або коштує грошей, або вимагає розширеного знання розташування безкоштовних хотспотов або участі в проекті FON. На відміну від «гуглобука», де без інтернету можна тільки медіафайли з карти пам'яті подивитися (та й то не всі), мій Dell з CrunchBang Linux - повноцінна, повністю автономна система.
Що цікаво, в системі не присутні, але доступні з головного меню для завантаження та інсталяції офісний пакет OpenOffice.org і клієнт для роботи з сервісом Dropbox. І якщо замість першого ми з ідеологічних міркувань вибираємо LibreOffice, то Dropbox ми встановлюємо і оновлюємо до актуальної версії.
Господині на замітку
При інсталяції системи сміливо вибирайте російську мову установки, але розкладку клавіатури варто вказати англійську (USA). Додати російську розкладку можна буде після інсталяції просто редагуванням файлу autostart.sh. Слід привести рядок налаштувань до такого виду: setxkbmap -option grp: switch, grp: ctrl_shift_toggle, grp_led: scroll us, ru . (А крапку в кінці я приписала! - єхидно прим. Вип. Ред.)
Русифікацію головного меню і редагування його складу можна зробити або через правку файлу
/.config/openbox/menu.xml, або утилітою obmenu. Вона проста, як автомат Калашникова, і ніяких труднощів в освоєнні не викликає. І після її використання ваше головне меню буде саме «вашим», а не нав'язаним ОС. До речі, є можливість закріпити в ньому не тільки запуск програм, а й виконання скриптів (великий їх набір на всі випадки життя - від перевірки пошти до управління консольним плеєром і читання RSS - можна взяти тут: openbox.org/wiki/Openbox:Pipemenus) .
Також настійно рекомендую замінити при налаштуванні меню стандартний openbox-logout на oblogout, спеціально написаний для Openbox (брати його слід звідси: assets.tensixtyone.com/releases/oblogout, це звичайний DEB-пакет). Для наведення краси в файлі /etc/oblogout.conf можна налаштувати рівень насиченості затемнення екрану, зовнішній вигляд кнопок (скасування, виключення, перезавантаження), які повинні відображатися, і дублюючі їх гарячі клавіші.
За результатами виконаної роботи абсолютно безкоштовно я отримав швидку, стабільну і невимогливу до ресурсів ОС на малопотужному ноутбуці. І хоча багато що, звичайно, доводиться робити в терміналі (включаючи і оновлення системи), але перспектива в найкоротші терміни і з мінімальними зусиллями отримати чудову систему вкрай приваблює. Скажу по секрету, у мене в офісі частина товаришів пересіла з Xubuntu та Ubuntu на CrunchBang Linux, після того як я приніс свій ноутбук для демонстрації після захоплених розповідей. А це, я вважаю, найкраща рекомендація для нерозкрученої Linux-системи!
Що мене так зачепило з цим «хромбук», не знаю, чесно. Звичайно, один браузер в ОС або всі програми в браузері - це здорово при наявності постійного доступу в Мережу, і навіть термінал в Chrome OS активний лише в девелоперському режимі, т. Е. Звичайному користувачеві недоступний. Концепцію роботи веб-додатків як системних можна реалізувати по-різному, і тут Google пішов своїм шляхом.
А ось навскидку пригадую я проект Peppermint OS (peppermintos.com), в якому все трохи інакше. Розробники зробили ставку спочатку на Mozilla Prism, а потім перейшли на використання Site Specific Browser як засіб, щоб відкрити веб або хмарних додатків. В результаті на базі повноцінної легковагій ОС веб-додатки працюють в повноекранному режимі і надаються операційною системою користувачеві як системні програми.
Звичайно, з розвитком доступного інтернету Google отримує всі карти в руки, але що робити людям за межами великих міст? До речі, саме про Peppermint OS я більш детально розповім вам в наступний раз - вона зараз як раз «крутиться» на моєму тестовому комп'ютері ... UP