Загальні підстави для молитви за померлих ті ж: в Теле Христа немає на живих і покійних поділу і любов завжди перебуває. Тому, ми можемо благати Бога і за живих, і за покійних, як і покійні праведники мають можливість молитися про що живуть: «І егдá від-вéрзе п'яту печáть, відѣх' под олтарéм' дýши ізбiéн-них' за слóво Бóжiе і за свідѣтел ст у , éже імѣяху. І взивали глáсом' велікім', глагóлюще: докóлѣ, Владико святий та істин-ний, що не сýдіші і не мстиш крóве нá-шия від- жівýщіх' на землі? »(Откр.6: 10).
Христос сказав, що в майбутньому столітті не проститься тільки один гріх - хула на Духа Святого «. і іже áще речéт' слóво на Сина человѣческаго, від-пýстіт-ся емý: а іже речéт' на Дýха святáго, що не від-пýстіт-ся емý ні в сéй вѣк', ні в бýдущiй »(Мф. 12:32), саме тому Православна Церква ніколи не забуває своєї молитовної турботою і безсмертні душі померлих християн і молиться про прощення їх гріхів.
Наші покійні близькі потребують наших молитвах, адже жодна людина не може, вмираючи, сказати: «Ктó похвáліт-ся чисто імѣті сéрдце? або ктó дéрзнет' рещи чиста себé бити від- грѣхóв'? »(Прип. 20: 9).
Молитва за покійних завжди є неодмінною частиною Божественної літургії, починаючи від літургії апостола Якова. У Христі немає різниці між мертвими і живими: всі християни становлять єдине Тіло Христове, всі вони брати, зобов'язані любити один одного і піклуватися один про одного: «Ніктóже бо нáс' себѣ жівéт', і ніктóже себѣ умірáет': áще бо жівéм', Гóсподеві жівéм', áще ж умірáем', Гóсподеві умірáем': áще ýбо жівéм', áще умірáем', Госпóдні есми. На сié бо Хрістóс' і ýмре і воскрéсе і ожівé, та й мéртвимі і живими обладáет' ». (Рим. 14: 7-9).
У Святому Письмі є ясні вказівки на те, що у єврейського народу існував за всіх часів звичай заломлювати хліб про померлих «. і не прелóмят' хлѣба у стенáнiі їхні ко утѣшéнiю над 'мéртвим', і не дадýт' їм пітiя чáші до утѣшéнiю над' отцéм' і мáтерiю їхні ». (Єр. 16: 7) і подавати милість за покійного, роздаючи незаможним при гробах «. і нехай не зáзріт' твоé óко, внегдá творити ти милостиню: іждівáй хлѣби твоя прі-- грóбѣ прáведних', грѣшніком' ж нехай не дáсі. »(Тов. 4:17).
Іуда Маккавей приніс жертву за померлих воїнів: «І сотворів' від- мужéй собрáнiе ýтварей, яко двѣ тисяща дрáхм' сребрá, послá у Іерусалім' при - нести за грѣх' [мéртвих'] жéртву, предóбрѣ і благо-чéстно творячи, про воскресéнiі думаючи. »(2Мак. 12:43), а також з нагоди кончини ближніх було прийнято накладати на себе пост:«. і взяли вони кóсті їх, і погребóша я Вь дубрáвѣ яже в Іавісѣ, і Постишев сéдмь днíй ;. і ридáша і плáкашася, і Постишев до вéчера про Саýлѣ, і про Іонаѳáнѣ синѣ егó, і про людех' Іýдіних' і про дóмѣ Ізрáілевѣ, яко ізбiéні биша мечéм' ;. і прiідóша вси людiе предложіті Давида їсти хлѣби ещé сýщу дні. І Клят-ся давід', глагóля: сiя та сотворіт' ми Бóг' і сiя та при - ложіт', яко áще НЕ зáйдет' сóлнце, що не імам' вкусити хлѣба ні інóго чегó. »(1Цар. 31:13; 2Цар.1: 12; 3:35).
У книзі Повторення Закону, 26 гл. 14 ст. йдеться: «і не ядóх' Вь болѣзні мо-éй від- ніх', ні до - несóх' від- ніх' Вь нечисте, ніжé дáх' від- ніх' умéршему: послýшах' глáса Гóспода Бóга мо-егó, сотворіх', якоже заповѣдал' єси мнѣ». Отже, з майна, що залишилося можна було приділяти на поминання покійних.
У пророка Варуха знаходимо: «Гóсподі вседержителю, Бóже Ізрáілев', вислухай молитву умéршіх' Ізрáілевих' і синóв' согрѣшів-шіх' пред тобóю, іже НЕ послýшаша глáса Гóспода Бóга сво-егó, і при - льпóша нáм' злáя. Не згадуй непрáвд' отéц' нáшіх', але згадай рýку твою і ім'я твоé Вь сié врéмя, яко ти Госпóдь Бóг' нáш', і похвáлім' тя, Гóсподі »(Вар. 3: 4-6).
З часів апостолів Свята Церква на кожній літургії молиться за упокій спочилих православних християн. У найдавнішої літургії апостола Якова, яка і понині щороку відбувається в Єрусалимі, є молитви за померлих. Апостол Яків навчав християн так молитися про померлих: «Господи Боже духів і всякої плоті, згадай православних, яких ми пом'янули, від праведного Авеля до нинішнього дня; Сам упокій їх. У Царстві Твоїм, в насолодах райських, в надрах Авраама, Ісака та Якова, святих отців наших, звідки пішли хвороба, печаль і зітхання, де зрите світло лиця Твого, і сяє світло невпинне ».
У римських катакомбах, де християни ховали своїх мертвих з перших днів християнства, над їх трунами зроблені написи, в яких християни висловлюють свої молитви до Бога про померлих: «Господи, та ніколи душа Венери буде затьмарена. Антонія солодка душа, Бог так освіжить тебе. Нехай Бог освіжить твою душу! Господи, прошу Тебе, щоб побачить він світло раю. Спочивай спокійно ». «Вічне світло тобі, Тимофій у Христі».
Мученицьки згорілим зроблена така напис: «Так освіжить, та прохолодою Той, Кому все можливо».
У Іерополе донині зберігається камінь, під яким похований рівноапостольний Аверкій, який помер близько 167 року. На цьому камені вибиті слова святителя, в яких він просить помолитися про нього весь синод. Якби у перших християн не було молитов за померлих, то і рівноапостольний єпископа не заповідав би їх.
Крім цього, є інші конкретні Біблійні підстави того. По-перше, прощення гріхів є не тільки в цьому столітті, а й у майбутньому: «. і іже áще речéт' слóво на Сина человѣческаго, від-пýстіт-ся емý: а іже речéт' на Дýха святáго, що не від-пýстіт-ся емý ні в сéй вѣк', ні в бýдущi »(Мф. 12:32). Значить, якісь гріхи можуть прощатися в майбутньому столітті, крім хули на Духа.
По-друге, Бог може прощати гріхи на прохання і молитви інших: «. І сé, при - несóша емý разслáблена [жилами], на одрѣ лежáща: і відѣв' Іісýс' вѣру їх, речé разслáблен-ному: дерзáй, чáдо, від-пущáют-ся ти грѣсі тво-і »(Мф. 9: 2) . Тут Христос на прохання друзів пробачив людині гріхи і допоміг йому.
Висновок: раз Христос прощає гріхи за молитвами інших, а тим більше за молитвами Своєї Церкви і, якщо прощення гріхів відбувається не тільки в столітті цьому, а й у майбутньому, то Церква і молиться про своїх покійних, щоб Господь упокоїв їх душу і полегшив їх доля. Адже Він має ключі пекла і смерті, і все в Його влади.
Я знаю, про що протестанти відразу думають і як це інтерпретують: це означає, що можна грішити скільки хочеш, а за тебе помоляться - і все. Ні, Церква так не вчить!
Така думка - омана диявола. Молитви за померлих зовсім не дають підстав для гріховного життя. «Вóлею бо согрѣшáющим' нáм' по прiятiі рáзума істини, ктомý про грѣсѣх' НЕ обрѣтáет-ся жéртва. »(Євр. 10:26).
Так заспокоюють себе тільки далекі від Церкви і Її Духа люди, яким хочеться і тут пожити в задоволення, і в небо потрапити. Таким молитви ніякі не допоможуть, така людина себе засудив.
Можна запитати, навіщо ж тоді молитися про таких? Адже часто відомо, що людина жила в гріху, але його відспівують. Якщо ми не знаємо, грішив людина до смерті і каявся він перед смертю, то ми повинні про нього молитися. Священик відпускає покійному тільки ті гріхи, в яких він перед смертю каявся, але в яких не встиг сповідатися. Чи не молиться Церква тільки про самогубців і єретиків, тому що в цих випадках завжди відомо, що людина померла без покаяння. Нам Письмо велить не судити нікого, тим більше, передчасно. Молитва ж ніколи не завадить і не буде гріхом, і якщо спрямована про людину, якій вона вже не допоможе, то вона все одно не буде марною і до нас повернеться подібно світу, який повертається до нас, якщо спрямований був до недостойному людині «і áще ýбо бýдет' дóм' достóін', прiідет' мир вáш' нáнь: áще чи таки не бýдет' достóін', мир вáш' Кь вáм' воз-брехати-ся. »(Мф. 10:13).
Адже ми молимося за спасіння всіх людей і, тим, хто жив на землі гідно, молитви Церкви обов'язково допоможуть; д їло Церкви - просити про всіх людей.
Ап. Павло молиться про Онисифоре, якого вже не було в живих: «. да дáст' емý Госпóдь обрѣсті милість від- Гóспода Вь дéнь он ': і еліко у Ефéсѣ послужи ми, дóбрѣе ти вѣсі »(2 Тим. 1:18).
Ця коротка молитва за своїм змістом ідентична сучасної частою молитвою, якої моляться православні: «Царство йому Небесне» або «упокій, Господи, душу спочилого раба Твого».
А про те, що Онисифора вже не було в живих, говорить та обставина, що сім'ї його Павло бажає милості від Бога в цьому житті, а самому Онисифоре - в майбутньої. До того ж вітання Ап. Павло передає не йому самому, а його родині «. д а дáст' [ж] милість Госпóдь онісіфорову дóму, яко мнóгажди ма упокóі і веріг' мо-їхніх НЕ постидѣся; Цѣлýй Прискиллу й Акилу і онісіфоров' дóм' »(2 Тим. 1:16; 4:19).
Також і Соломон молиться про батька свого Давида, якого на той момент вже не було в живих: «Пом'яни, Гóсподі, Давида і всю крóтость егó» (Пс. 131: 1).
Можна навести ще один приклад з Писання, де Іуда Макавой зі своїм військом конкретно молить Бога про вбитих: «. На ýтрiе ж прiіде зі сво-ними Іýда, так, якоже подобá-ше, тѣлесá пáдшіх' вóзмет' і зі срóднікамі положіт' у гробѣх' отéческіх'. Обрѣтóша ж у ко-егóждо від- умéршіх' под ризами убiéн-них' від- дарóв' ідол-скіх', яже в Іамнíі, про них же закóн' запрещá-ше Іудéом', всѣм' ж явѣ бисть, яко сіючи рáді провини тíі падóша. Вси ýбо благословивши-ше прáвий сýд' Госпóдень, яко тáйная сотвори явлéна, Кь молéнiю обратішася молився-ше, та сотворéний грѣх' весьмá ізглáдіт-ся: дóбль-ного-ний же Іýда моляше людíй, так сохранят' себé від- грѣхá, очима бачачи колиш- шая пáдшіх' за грѣх'. І сотворів' від- мужéй собрáнiе ýтварей, яко двѣ тисяща дрáхм' сребрá, послá у Іерусалім' при - нести за грѣх' [мéртвих'] жéртву, предóбрѣ і благо-чéстно творячи, про воскресéнiі думаючи. Бо коли пáдшим' востáті НЕ чáял' б, излишно було б і всýе про мéртвих' молитися. Ктомý взірáющь, яко на благо-чéстiі усóпшим' ізряднѣйшая уготóвася благодáть: преподóбное і благо-честівое помишлéнiе: від-онýду ж за умéршіх' молéнiе сотвори, яко да від- грѣхá очистять-ся »(2 Мак. 12: 39-45).
Це - історичне свідчення того, що іудеї, навіть в Старому Завіті теж молилися Богу про померлих.
Крім цього, залишилися вельми багаті свідоцтва ранньої Церкви про те, що перші християни молилися про померлих.
У всіх стародавніх Літургіях, як то в літургії св. Апостола Петра і євангеліста Марка, Ап. Якова, святителів Іоанна Златоуста та Василія Великого, в чині римському і требніку св. Григорія Великого ми знаходимо молитви за померлих.
Так, в літургії Ап. Якова міститься така молитва. «Господи Боже духів і всякі плоті, згадай православних, яких ми пом'янули, від праведного Авеля до нинішнього дня; Сам упокій їх. в царстві Твоїм, в насолодах райських. ». Як ми пояснимо те, що сам Апостол Яків написав це і Церква вже в I-му столітті так вірила і так молилася?
Варжанскій наводить ще один цікавий факт: «У Іерополе донині зберігається камінь, чудово перенесений з Риму за бажанням рівноапостольного АВЕР, який помер близько 167 року. Під цим каменем поховали рівноапостольного АВЕР, і на камені вибиті слова святителя, в яких він просить помолитися про нього весь синод ».
Святий Кирило Єрусалимський (IV ст.), Пояснюючи літургію Єрусалимської Церкви, каже: «Потім поминаємо (приносячи безкровну жертву) і раніше спочилих, по-перше, патріархів, пророків, апостолів, мучеників, щоб їх молитвами і заступництвом прийняв Бог моління наше; потім молимо про преставився святих, батьків і єпископів і, взагалі, про всіх з нас, раніше спочилих, віруючи, що превелика буде користь душам, про які моління підноситься, в той час, як святая предлежит і страшна жертва ».
Святий же Кипріян пише: «Будемо взаємно пам'ятати один одного. будемо завжди і всюди молитися один за одного. і якщо хто з нас перш відійде туди (на небо), з Божого благовоління, так продовжиться перед Господом наша взаємна любов, і нехай не зламається підноситися перед милосердя Отця молитва за наших братів ». Тобто то, що Церква з самого початку молилася померлим в Господі і за померлих - це факт.
Житія святих призводять багато випадків, коли померлих грішників позбавляла від муки приватна молитва їх близьких. Але у всіх випадках вона була пов'язана з подвигом, з самовідданістю, з'єднана з постом, чуванням і милостинею. Особливу благодать молитви за померлих мали саме ті, хто трудиться-ся у всіх цих чеснотах - батьки-пустельники Макарій Великий, Паїсій Великий, Павло Препростий, Христа ради юродивий Андрій та інші.
У середовищі християн здавна ввійшло в звичай молитися про позбавлення від мук померлих без покаятися-ня переважно двом святим - прп. Паїсія Великого і св. мч. Уару. Їх житія содер-жать чудові приклади істинної молитви до Бога. Преподобний Паїсій, все життя працею-шийся в чернечих подвигах, не бажав мати ника-кого відплати за них заради того тільки, щоб була врятована від покарання душа молодого Греш-ника. І Господь милостиво прийняв чування і сльози Свого раба, з'явившись йому: Про угоднику мій, добро є, любові Моїй подоби, піклуєшся про Греш-них, ізволяяі борошна прияти за їх порятунок.
Нам потрібно пам'ятати ще про один необхідну умову. Часто буває, що покійний відійшов від життя у ворожнечі, когось не пробачивши або сам будучи не прощений тими, кого він скривдив. І якщо пре-грешеніе це велике і вимагає виправлення справою, то до самого виправлення можуть не принести поль-зи і разрешательние молитви, і приношення за душу покійного. Тому близьким слід хоча б тепер змиритися з усіма ворогами, задовольнити скривджених, пробачити образили. Відомо, як слізно цар Феодосії Молодший просив вибачення у труни св. Іоанна Златоуста - не за себе, але за свою матір, царицю Євдоксію, неправедно вигнавши-шую святителя.
Подібно до цього і російський цар Олексій Міхай-Лович перед мощами митрополита Філіпа просив вибачення від імені винного в його вбивстві царя Івана Грозного.
А ось приклад ще більш гідний наслідування. Коли в IV столітті після Різдва Христового під час язичницького заколоту в сирійському м Апамеї був убитий єпископ Маркел, то його рідні Христа ради про-стилі вбивць, умовивши суддів не зраджувати їх страти.
Про надзвичайну важливість прощення ворогів говорить і наступне правило, яке Номоканон зводить до самого апостолу Павлу: якщо два чоло-століття мають між собою ворожнечу і один з них помирає, то інший на рік відлучається від причастя Св. Тайн і в якості покути повинен сорок днів ходити на могилу померлого, кажучи: Прости мене, брате, а тебе Бог простить (Номоканон). (Непряме вказівка на те, що в 40-й день душа померлого постане на приватний суд перед Богом і якщо покута буде виконана, то ця душа отримає полегшення.)