Християнство зуміло дати цю смислову опору. Більш то-го, воно зробило можливим духовну спільність людей, принад-лежать самим різних рас і національностей, бо христи-Андської Бог стоїть над зовнішніми відмінностями і чварами цього ми-ра, і для нього, за словами апостола Павла, «. Немає ні Елліна, ні Іудея. Варвара, скита, раба, вільного, але все і у всьому Хри-стос »(Кол. 3:11). Духовний універсалізм дозволив христианста-ву стати світовою релігією, заклавши основи розуміння самоцен-ності людини безвідносно до його раси, національності, з-слів, класової приналежності.
Християнська віра змінила сам пристрій душі євро-ського людини. Змінилося глибинне світовідчуття людей: відкривши в собі особистість і свободу, встали перед такими питаннями буття, до яких не доходила ні антична думка, ні античне почуття (див. Аверинцев С. С. Поетика ранневизантийской літі-ратури. - М. 1977). Перш за все цей духовний переворот був пов'язаний з моральністю. Нові проблеми людського сущест-вования яскраво і глибоко виражені у Нагірній проповіді Ісуса (він виголосив її стоячи на пагорбі - «з гори»).
5. Духовні і моральні проблеми Нагірної проповіді
5.1. Протиріччя між Духом і світом
Як ми вже знаємо, антична людина відчував себе частиною космічний-ського цілого. Зіткнення власних мотивів, драму власних пристрастей він списував на боротьбу обожнених світових сил. Християнський ж людина поєднує в собі і світ з його стихійними пристрастями і життєвої «мудрістю», і надмірний дух, простуючи-щий до божественного Духу. Але «мудрість світу цього» і істина Духа виявляються несумісними, будучи тим не менше вкорінені в одній і тій же людської душі. Тому внутрішнє життя людино виявляється виконаної таким внутрішнім драматизмом, такою напругою, якого не знала язичницька культура.
Моральний пафос Євангелія полягає в тому, щоб дати людині відчути своє високе духовне призначення, усвідомити внутрішній драматизм свого буття і зробити важкий,
але єдино гідний його вибір. Людина покликана шукати свій вищий сенс, свою вищу правду не там, де він є тільки частина цілого, а там, де він є особистість. А особистість знаходить свою під-лінную опору, своє справжнє скарб не в мирських влади і бо-гатством, а в скарби свого духу: «Не збирайте собі скарбів на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й кра-дуть. Але збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть; Бо де заховай-вищє ваше, там буде і серце ваше »(Мф. 6: 19-21). Якщо людина не згодна поступитися власною особистістю, то він повинен жити так, як ніби він у своїй таємній глибині є істота «не від світу». Звідси знаменитий рефрен християнства, виражений словами Ісуса, говорить про своїх учнів: «Вони не від світу, як і Я не від світу» (Ін. 17:16).
Человекне повинен поневолювати живуть всередині нього греко-хом, але повинен перетворити себе самого відкрилася йому ду-ховної істиною. Язичницьке «дитинство» людства ознаменовано підпорядкуванням своєму стихійному, природного початку: «. ми, до-колі були в дитинстві, були поневолені стихіями світу », - каже ап. Павло (Гал.4: 3). «Зрілість» ж людства ознаменована прагненням звільнитися від цього рабства, від цієї підпорядкованості гріху. Про це говорить Ісус в знаменитому місці Євангелія від Іоанна, звертаючись до гордих своєю зовнішньою Вільно-дою нащадкам Авраама: «. Пізнаєте правду, і правда визволить вас. Йому відповідали: Авраамів ми рід і не були рабами нікому ніколи; як же Ти кажеш «Ви станете вільні»? Ісус відповів їм: Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто роблю-щий гріх, є раб гріха (Ін. 8: 32-34).
5.2. Парадокси християнської моралі
На перший погляд може здатися, що в своєму запереченні ути-літарізма Нагірна проповідь доходить до абсурду. Однак це буде абсурдом лише з точки зору «мудрості світу цього», кото-раю, за словами ап. Павла, «є безумство перед Богом» (1 Кор. 3:19). Ісус каже: «Не журіться про життя своє що будете їсти та що пити, ні про тіло своє, у що одягнутися. Чи ж не більше від їжі життя, а тіло - одягу? (Мф. 6:25). При всій зовнішній парадок-сальності цього повчання мова тут йде зовсім не про те, щоб че-ловек взагалі кинув їсти, пити і одягатися. Мова йде про турботу як поглощенности душі зовнішнім світом, про зацикленості на питан-сах повсякденному практичному житті. Адже турботи нескінченні, вони ніколи не відійдуть в сторону, а треба знаходити час і для про-рощення до Духу. Турбота завжди залишається з людиною, але вона не повинна захоплювати людину цілком, - ось що має на увазі Ісус: «. Чи не журіться про завтрашній день, бо завтрашній день сам буде піклуватися про своє: досить для кожного дня своєї турботи (Мф.6: 34).
5.3. Нові критерії вибраності
Християнство принесло з собою новий образ людського досто-інства і вибраності перед Богом. Для античності людина со-розмірений богам остільки, оскільки боги і люди належать одному і тому ж космічному цілому. Термін «богосвітлий» вживається в античній літературі по відношенню до тих людей, чия сила і влада в суспільстві нагадували силу і владу Олімпій-ських богів над космічними стихіями. Зримі, наочно пред-ставлені тілесна краса і сила - ось що ріднить античні статуї богів і «богорівних» героїв.
Зовсім іншими ми бачимо обранців християнського Бога. Ко-го Ісус називає «блаженними», до кого він звертається зі словами: «ви - світло світу», «ви - сіль землі»? До хворих, жебраків, отвер-женним, але зате «чистим серцем», «милостивим», до «злиденних духом, т. Е. (Пояснення Вл. С. Соловйова) до позбавлених духовного самодії-вольствия, котра усвідомила свою духовну неповноту і прагне до її заповненню, до «голодним і спраглим правди» і «вигнаним за правду» (Мф. 5: 3-14). Тим самим християнство відстоює гідний-ство безкорисливої чесноти перед процвітаючим пороком, мі-лосердія - перед зовні торжествуючої жорстокістю, первенст-під сили духу перед силою тіла і могутністю земної влади. Пер-ші християнські святі були ізгоями і невдахами з погляду античних цінностей, але вони відкривали для простого челове-ка шлях утвердження своєї гідності не через зовнішній успіх, а через самовіддане проходження вищим моральним ценнос-тям. І в цій сфері проста людина раптом переставав бути «про-простими», - яким він здавався по своєму зовнішньому статусу. Він міг ви-випрямитися духовно і відкрити для себе нові смислові можливо-сти і перспективи (ця та інші принципові особливості християнської культури описані в чудовій книзі С. С. Аве-рінцева «Поетика ранневизантийской літератури» - М. 1977).
«Зганьблений і принижений бідняк, залишаючись на самому дні суспільства, на якийсь час переставав бачити блиск верхів суспільства на-Віса над головою, як небосхил; він міг «в дусі» глянути на багатих і владних зверху вниз, міг зробити ще більше - будь ла-леть їх »(Там же. С. 83).