А як посміхнувся - і очі перестали хворіти.
І голова більше не паморочиться.
І на душі веселіше.
Піднявся Ворон вище над лісом та й перекидатися в повітрі почав. Турманов, Турманов!
- Кар-р! Хар-роший деньок!
Морозно в лісі рукавицю зронив. До того шкода: рукавиця нова, майже не ношений, ні разу не підлеглих. І на тобі - загубилася!
- Піду шукати! - Морозко говорить. - Не інакше, як звірі-птиці її знайшли, чужим добром користуються ... відніміть та за вуха оттреплю!
Скаче Морозко по ельнічкам, по березнічкам, по глухих Борка, по сухим волосінь. Туди гляне, сюди гляне - не бачити рукавиці.
У Вовка Морозко запитує:
- Гей, Сірий, не ти мою рукавицю підібрав? Коли ти, віддавай миттю!
- Рукавиця-то тепла? - запитує Вовк, а сам зубами ляскає.
- Ото ж бо й воно, що ні тепла? - каже Морозко. - Хороша рукавиця, холодна! З білих снігів пасма, хуртовиною вязана, крижаний голкою вишита!
- Тьху! - сердиться Вовк. - Я і без твоєї рукавиці змерз, зуб на зуб не потрапляє. Знайшов би - не взяв!
Скаче Морозко по кущах, по опушечкам, по крутих Бережки, по нізіночкам. Туди гляне, сюди гляне - не бачити рукавиці.
У Зайця запитує Морозко:
- Гей, Косий, не ти мою рукавицю підібрав?
- Тепла мабуть? - запитує Заєць, а сам дрожьмя-тремтить.
- Якби тепла, не жаль! - каже Морозко. - Чудова рукавиця, хо-олодно! З білих снігів пасма, хуртовиною в'яза ...
Чи не дослухав Заєць.
- Тьху ти! - сердиться. - Я без твоєї рукавиці до смерті змерз! Вона мені з додачею непотрібна!
Скаче Морозко по стежках, по дорогах, по чистим лугах, по широким полях. Туди гляне, сюди гляне - не бачити рукавиці.
У Горобця запитує Морозко:
- Гей, куций, не ти мою рукавицю підібрав так заховав?
- А тепла рукавичка-то?
- Кажу вам: холодна! Кому тепла потрібна. Найкраща у мене рукавиця була - з снігів пасма, хуртовиною вяза ...
Чи не дослухав Воробей.
- Тьху ти! - наїжачився. - Я без твоєї рукавиці трохи живий! І знайшов би, так викинув!
Дивується Морозко: що таке? Ніхто, виявляється, рукавицю не брав. Ніхто їй не користується. Де ж вона є ?!
Лежить у всіх на виду, на Південному Бузі, іскрами холодними переливається. Прекрасна рукавиця - з білих снігів пасма, хуртовиною вязана, крижаний голкою вишита ...
І нікому не потрібна.
ЯК додає ДЕНЬ
В саму глуху пору Зима увійшла. Найкоротші дні настали. Коротше нікуди.
Добре тим, хто по норах та по барлогах спить, довгі сни бачить. А як тим, хто не може спати, хто годуватися повинен?
Воробей в місті терпів, терпів та не втримався:
- Зима, треба б і совість знати! За ніч-то я проголодаюсь - просто сил немає, вранці на дорогу злягти, стану прожитку шукати. А чи швидко зобик набьyoшь? Чи багато добра на дорозі валяється? Глянь - тут і сутеніти починає ... Не можу я голодним сидіти! Не хочу раніше смерті помирати! Що хочеш, Зима, роби, а день додавай! Хоч на гороб'ячий скок!
- Так і бути, - погодилася Зима. - Додам тобі день на гороб'ячий скок. Дякуй мене, добру!
Ось і справді: трохи раніше сонечко встає, трохи пізніше сідає. Додався День на гороб'ячий скок.
Але тільки не всі задоволені.
Лісова Миша сидить на пеньку, ображається:
- Зима, де у тебе совість? Спочатку ще можна було терпіти, насіння багато було в лісі. А тепер все підібрано, все з'їдено-сгриз. Спробуй-но прогодувати! Що хочеш роби, а нехай день додасться! Хоч на мишачий зубок!
- Гаразд, - сказала Зима. - Додам. Дякуй мене, добру.
І справді: ще раніше сонечко сходить, ще пізньої сідає. На мишачий зубок додався день. А незадоволені знову знайшлися.
- Яка ти, Зима! - Синиця на гілці говорить. - Ніякого з тобою сладу! Ну, потереблю я в бур'яні волоті, зерняток поклюю. А на те, щоб носок почистити, дня не вистачає! Що ж, всю зиму з брудним носом літати. Що хочеш роби, а мусиш - додавай день. Хоч на Синичьей носок!
- Ну, - Зима каже, - куди не йшло! Додам, додам. Дякуйте мене, добру!
Ось і ще раніше сонечко встає, попоздней сідає. Додався день на Синичьей носок.
Озирнулася Зима і бачить: горобці-то весь світлий день тріщать, б'ються, один одного за чуприну тягають; миші-то, ні багато ні мало - гнізда вити надумали, мишенят виводити збираються; синиці на гілках співають без угаву, дзвенять, цвінькают, і пісня у них - весняна!