Він смерті приречений, але померти не може.
- Кароліна, сиди спокійно, дитинко. Карету і так трясе, ніби кучер Джон осліп, а тут ще ти елозіть.
- Ти погано себе почуваєш, люба? - Генрі Уілбертон, сьомий граф Уітхемскій, знову готувався стати батьком. Він з обожнюванням дивився на свою молоду дружину, яка намагалася урезонити непосидючу трирічну дочку. - Нам не слід було засиджуватися на цій безглуздій дитячої вечірці.
Леді Гвендолін, яка розташувалася поруч з дочкою на широкому оксамитовому сидінні, притягнула до себе Кароліну і вкрила пледом, потім звернулася до чоловіка:
- Дурниці, Генрі. Це був чудовий вечір. Мені вже набагато краще. Просто я марно спробувала тістечко. Я точно так же реагувала на солодке, коли носила Кароліну, пам'ятаєш?
- Дуже добре пам'ятаю, дорога, - відповів лорд Уітхем, нахилився і погладив руку дружини. - Ну що ж, доведеться потім побалувати тебе за утримання цих місяців.
- Ти найкращий з чоловіків, Генрі, і я ловлю тебе на слові. Люблю, коли ти мене балуєш. - Гвендолін нахилилася над дочкою, підняла шкіряну штору і виглянула у темряву, потім насупилася. Вона була не цілком щирою, коли говорила чоловікові про свій стан. Нудота не відпускала її, і вона з нетерпінням чекала, коли можна буде вийти з тряскою карети. - Ми вже близько від дому.
- Дуже близько, дорога. Каро, моя невгамовна маленька коза, чому б тобі не заспівати пісеньку, якої навчила тебе недавно мама? Ти пам'ятаєш:
- Ні, тату, - відповіла Кароліна з упертим виразом гарненького личка. - Каро втомилася, - пояснила вона, ховаючи на грудях матері біляву головку.
Леді Гвендолін усміхнулася. Вона вже звикла до норовливості дочки.
- Вона у нас з характером, правда, дорогий? Будемо сподіватися, що наш ще не народжений син виявиться хоча б наполовину завзятий і енергійний в порівнянні з Кароліною. Хлопчики повинні бути ... Що це? Генрі! Це був постріл, я впевнена!
Граф виглянув у вікно і спохмурнів, почувши другий пістолетний постріл. Він уже відкрив рот, щоб застерегти дружину, але в цей момент всі троє впали на підлогу карети: кучер ривком натягнув віжки, потім різко натиснув на гальма. Через дерев здалися двоє одягнених у чорне вершників. Вони виїхали на дорогу і встали перед каретою, крикнувши:
- Гаманець або життя?
Кароліна негайно почала волати, висловлюючи криком не так біль, скільки лють через падіння.
- З тобою все гаразд? Успокой її, Гвен, - розпорядився лорд Уітхем, допомагаючи дружині піднятися. Потім він поліз в кишеню і дістав з нього маленький гаманець. - Я досить багатий, щоб дозволити себе пограбувати і не наражати на небезпеку Каро. Мені говорили, що ця дорога безпечна. Я віддав би половину свого стану, щоб мати можливість направити на негідників дуло пістолета, але зараз краще не зв'язуватися. Дай мені твої коштовності, дорога, я вийду з карети і домовлюся з цими мерзотниками. І ми дуже скоро опинимося будинку, в теплі, живі і неушкоджені. Я тобі це обіцяю.
Леді Гвендолін, забувши про свою нудоті і втоми, почала знімати діамантові сережки і браслет, які граф подарував їй на минуле Різдво. Вона простягла їх чоловікові, потім взяла його за руку.
- Брудні тварини! Я не віддам їм кільця і підвіску, - твердо заявила вона. - Ці речі незамінні.
Посмішка лорда Уітхема світилася такою любов'ю, що леді Гвендолін відчула підступають до очей сльози.
- Все заміниме, моя люба, - почула вона у відповідь, - крім тебе і нашої дорогої Кароліни. Так що поквапся, моя радість, - додав він, насупившись. - Не треба, щоб негідники витріщалися на тебе і дитини. Ви обидві занадто прекрасні, і я не хочу їх спокушати.
Стримуючи сльози, леді Гвендолін зняла з пальців кільця - вперше з тих пір як чоловік надів їх їй в день весілля - і вклала в руку графа. Вона вже знімала через голову підвіску, коли дверцята карети відчинилися і людина в масці наказав лорду Генрі вийти.
- Генрі, немає! Заради всього святого, що не покидай нас. - Леді Гвендолін відчула, що мужність її покидає, і вчепилася в руку чоловіка. Але він м'яко вивільнився, ще раз підбадьорливо посміхнувся і вийшов на дорогу.
Залишившись одна з дитиною (дівчинка вже заспокоїлася і тільки витріщала очі), леді Гвендолін наказала собі не падати духом. На королівських дорогах грабежі трапляються щодня, що в освічені часи вважалося національною ганьбою; вона чула, як чоловіки обговорювали це питання на прийомі у сера Стівена, влаштованому на честь дня народження його молодшого сина.
Але люди позбавлялися не тільки майна, згадала леді Гвендолін. Іноді, якщо вони чинили опір, в них стріляли - і вбивали! Місяць тому недалеко від Лондона чоловік був застрелений в милі від свого маєтку.
Звичайно, нічого подібного з ними статися не могло. Зрештою, тут не Лондон. Це Суссекс.
Цивілізоване місце. І її дорогоцінний, хоробрий Генрі домовиться з грабіжниками.
І все ж леді Гвендолін була сильно налякана, не дивлячись на підбадьорливу посмішку чоловіка. Вона жадала хоч чимось йому допомогти. Її руки самі собою піднялися к. Шиї. Підвіска все ще була на ній. Недобре, якщо грабіжники виявлять, що вона намагається приховати частину своїх коштовностей. Вона швидко зняла підвіску і повісила її на шию Кароліни, сховавши під плаття. Навіть пропащий розбійник не так жорстокий, щоб обшукувати дитини.
Але цього не достатньо. Генрі просив її зробити щось, що стосувалося Кароліни. Так Так. Тепер вона згадала. Він хотів, щоб вона заспокоїла дитину; він спеціально просив її про це. Вона глянула на дівчинку, маленький підборіддя Кароліни тремтів, вона готова була знову розплакатися. Це не можна допустити!
І леді Гвендолін осінило: вона одночасно заспокоїть дочка і надійно сховає від розбійників залишилися коштовності. Генрі буде пишатися нею! І на черговому прийомі він буде в центрі уваги за столом, коли розповість, яку кмітливість проявила його дружина.