Бачать: сидять на порозі дідусь Пятань і бабуся Алду, тяжко зітхають, синка згадують. Зірвав Пяльхкяня билинку, зробив сопілку та як за дудить:
Дуда, співай, співай, співай, Прилетів синок додому!
Почув дід Пятань, почула бабуся Алду, обіймають Пяльхкяня, цілують, за стіл саджають, мед-вино наливають, пирогами пригощають.
І я там був. Налили мені меду, а випив воду, налили вина, та кухоль без дна, подали пиріг, а я бігти щодуху. Ось і казка вся.
ЯК МУЖИК ВОЛКА СПАС
Сіяв мужик жито, раптом бачить - по полю щось сіре котиться. Придивився, а це старий вовк біжить. Підбіг трохи дихаючи до мужику, на землю повалився і заскиглив:
- У-у-у! Женуться за мною мисливці-й, уу-вбити хочуть! А я далі бігти не можу-у! Спаси мене, му-жик, я тобі добром відплачу-у!
- Як же я тебе, вовк, спасу?
- Сховай в мішок і мотузкою зав'яжи!
Пожалів мужик старого вовка, посадив в порожній мішок і мотузкою зав'язав.
Прискакали верхи мисливці, запитують:
- Чи не бачив ти, чоловіче добрий, старого вовка? Біг він по полю, аж ось пропав.
- Проходив тут один, - відповів мужик, - в ліс подався. Хльоснули мисливці коней і поскакали до лісу. А мужик розв'язав мішок. Вовк виліз і каже:
- Ну, тепер я тебе, мужик, з'їм!
- Як так? - ахнув мужик. - Ти ж мені обіцяв добром відплатити!
- А це, - каже вовк, - і є наше вовче добро. Знімання - і кісточок не залишу.
- Ну ні, - побився об заклад мужик. - Підемо у кого хочеш запитаємо, чи можна тобі мене з'їсти.
Пішли. Бачать - корова у дороги травичку щипає. Каже мужик:
- Корова, корова! Я вовка від смерті врятував. Він обіцяв мені добром відплатити, а тепер хоче з'їсти. Суди: можна так чи ні?
Подивилася корова на вовка, а той шерсть на загривку здибив, очима блиснув, зубами клацнув. Злякалася корова, думає: «Нехай краще мужика з'їсть, не те мене задерёт». І замукала:
- Му-у! Му-у-ожно! Все му-у-ожно! - Та швидше припустити додому в село.
- Чув? - питає вовк. - Зараз я тебе з'їм!
- Стривай! Ще кого-небудь запитаємо.
Далі пішли. Бачать - на лузі кінь пасеться. Мужик говорить:
- Кінь, кінь! Суди нас: я вовка від смерті врятував, він обіцяв мені добром відплатити, а тепер хоче з'їсти.
Подивилася кінь на вовка, а той шерсть на загривку здибив, очима блиснув, зубами клацнув. Злякалася кінь, думає: «Нехай краще мужика з'їсть, не те мене задерёт!» - і заіржав:
- І-і-і! І-і-ще як з'їсть! - взбрикнула і побігла геть.
- Чув? - питає вовк. - Давай, буду тебе є.
- Ні, ще у когось спитаємо.
Пішли. Бачать - сидить на сосні ворона. Каже мужик:
- Ворона, ворона! Я вовка від смерті врятував, а тепер він хоче мене з'їсти!
Тут вовк шерсть здибив, очима блиснув, зубами клацнув. А ворона на нього і не дивиться.
- Карр! - кричить. - Чи не Верра! Чи не Верра!
- Чому не віриш? - питає мужик.
- Чи не Верра, що ти такого Воррен і рразбойніка врятував!
- За ним мисливці гналися, я його пожалів і в мішок сховав.
- Чи не Верра, що не Верра! Покажи, як спррятал!
Велів мужик вовку в мішок залізти і зверху мотузкою зав'язав.
- Верра! Верра! - крикнула ворона. - Тепер бррось мішок в Ррек!
Кинув мужик мішок в річку, і пішов вовк каменем на дно.
- Дрругой рраз не будь дуррнем, що не рятуй рразбойніка і Воррен! - каркнула ворона і полетіла.