'Собчачья Прохиндиада, або Як всіх обікрали' - це друга частина трилогії, написаної Ю.Шутовим під загальною назвою «Злодії». Перша - 'Собчачье серце, або Записки помічника ходив у владу' - дала можливість читачам розібратися і зрозуміти, який в натурі Собчак співтовариші, який назвав себе мером колишнього Ленінграда. У пропонованій увазі другий частини продовжений розповідь про тих, хто обманом змусив хвороботворно-вбивчий протяг прийняти за 'освіжаючий вітер змін', і як за допомогою лише тільки одного виборчого бюлетеня недосвідченими руками обдурених людей було підпалено власний будинок - Вітчизна.
НАЛАШТУВАННЯ.
... Для створення хаосу і плутанини в управлінні державою, ми будемо непомітно, але активно сприяти самодурству чиновників, розквіту бюрократизму, казнокрадства, хабарництва та безпринципності, звівши все це в чеснота, а чесність і порядність будуть постійно висміювати, тим самим стануть нікому не потрібні і перетворяться на пережиток минулого. Хамство і нахабство, брехня і обман, пияцтво і наркоманію, тваринний страх і безсоромність, зрадництво і ворожнечу народів - перш за все, ворожнечу і ненависть до російського народу, - все це ми будемо спритно і непомітно культивувати ...
(З Протоколів сіонських мудреців)
Відомчу їдальню Ленсовета охороняти від набігів людей з вулиці ставало все важче. Крім цього, більшості депутатів, схоже, сильно докучали різні, але постійні ходоки. Тому запал свободи укупі з обіцянками, даними виборцям, спопелити на самому початку перепони, бар'єри та міліцейські пости на підступах до Виконкомівські чиновному люду, у «нардепів» швидко перейшов в пекуче, стійке бажання зберегти тільки для себе разом зі столовою все придбане і завойоване в наполегливої передвиборній боротьбі з соціалізмом. Пропускний режим в Ленсовет був терміново відновлений і значно посилено новими, невідомими комуністам формами, до яких попередники навіть додуматися не могли або не захотіли, або злякалися, обмежуючи бажання кожного потрапити в будівлю лише пред'явленням на вході будь-якого документа, що посвідчує особу.
Модернізовану пропускну систему виборці сприйняли без особливого протесту, хоча тепер навіть з великими втратами часу і багаторазовими парафіями в бюро перепусток потрапити простій людині до своїх обуян принциповістю обранцям стало дуже проблематичною справою, так як додзвонитися до не бажали цих зустрічей депутатів було практично неможливо. Загалом, вщент розбитий після виборів старий бюрократичний порядок спішно реставрувався, але в сильно спотвореному, прямо-таки якомусь маніакальному варіанті. Однак всіх це чомусь влаштовувало. Я ніяк не міг звикнути і зрозуміти причину відсутності загального обурення такою доведеної швидко до абсурду нової «барьерізаціей», здійсненої одночасно з руйнівною «переробкою» вчорашнього радянського апаратного механізму, ще зовсім недавно хоча і дратував усіх своєю тяганиною, але мав все ж конкретні терміни розгляду і виконання заяв. Натомість народився злісний недоносок, повністю відторгає будь-якого звернувся зі своєю бідою людини. Стало просто неможливо отримати навіть доступ до цікавого для його чиновнику, а якщо це випадково відбувалося, і до того ж вдавалося всучити новому 'слузі народу' свою чолобитну, то ніхто б не здивувався, виявивши її, через деякий час, серед туалетних обривків. Пішла якась досі небувала, з явною перевагою свіжо-чиновницького апарату гра в питання без відповідей, але з гучно-видимим бажанням їх дати. Стало утворюватися якесь недосяжне для простих смертних депутатське могутність, як наслідок привласнених державних можливостей, покладених на них суспільством.
Всі обранці перебували в стані якогось депутатського афекту упереміж з нападами безграмотної самостійності, під натиском яких струнка багаторічна система управління міським господарством швидко руйнувалася, створюючи цим розпадом особливу, жваво звеселяючий атмосферу загальної дурманної насолоди.
Майданчик внутрішніх сходів при переході від залу засідань до туалетів стала місцем не тільки постійного куріння з «балаканина», а й безперервних «толковіще» для концентрації поглядів груп однодумців, названих згодом фракціями. Депутати там роїлися в диму, перебуваючи на цій «роботі» майже цілими днями, лише зрідка розходячись відпочити по залах і кабінетах палацу, де засідали обрані ними комісії. Початкове чисто 'броунівський рух' в рамках цієї сходової площадки згодом сильно замутив димлячим і слухають постійним представництвом різноманітних течій, угруповань і фракцій і стало носити нездоровий відтінок латиноамериканських парламентів просоціалістично орієнтації. Але незабаром прийшов час звільнитися поголовно навіть від подібних ознак соціалізму: ось тоді влада Рад депутатів, за традицією звана радянської, непомітно для стороннього ока і прийняла форму 'демократії нового типу', опромінивши переливами свіжих можливостей більшість завсідників місця для куріння. І якщо раніше чиновники всіх рангів лише марили за все брати хабарі, то «демократи» їх мрії враз здійснили.
Ще не остаточно потьмяніла надія отримати якийсь пристойний портфель в уряді СРСР, і тому Собчак1 мало звертав уваги на всю цю депутатську тусовку, часто вголос порівнюючи те, що відбувається в керованому ним Ленсовета з метушнею між кафедрами університетського факультету, який, як він вважав, по праву безперечного власної переваги йому нарешті доручили очолити. По крайней мере, в розмовах про щоденні події він весь час наголошував якісь паралелі між творимо суєтою і прекрасно засвоєної їм академічної, кафедральної життям, судячи з розповідей «патрона», насиченою до межі багаторічними постійними інтригами. Складалося враження, що розроблену мною структуру апарату управління він сприйняв без видимого схвалення або хоча б подяки за оперативність виконання саме через несхожості її зі звичними Собчаку в Університеті факультетськими і кафедральним схемами. Ось чому, наприклад,
Всі права захищеності booksonline.com.ua