Кузька ще й далеко відійти не встиг, як важливе згадав. Скриньки чарівного немає в руках! Де втратив, де посіяв? А Нафаня з торбинки скринька дістає і домовичка віддає. Коли Кузька в печері розгубився і про скринька забув, господарський Нафаня його і підхопив.
Глава 6. Як Кузька від страхів позбувся
Ось Кузька зрадів! Підстрибом поруч зі старим другом Нафанею біжить, радіє позбавлення. По дорозі шматок солодкого ватрушки зі столу Змія Горинича підхопити встиг - нічого, чудовиську вона сьогодні не знадобиться. Скаче радісний домовичок і наспівує.
Тільки за двері вийшов, озирнувся - а завірюхи, морозу, хуртовини ніби й не було. Сонечко ясне, чисте, немов сніжком вмите, промені свої теплі посилає, Кузька жаром своїм зігріває. Сніг ще, правда, не розтанув, але зате його вже менше стало.
- Весна йде! - здивувався домовичок. А потім звернувся до Натана: - А як же ти мене знайшов? Як до Змія Горинич забрів?
- Як як! - пробурчав Нафаня. - Белебеня до нас прибіг і сказав, що ти пропав. Будинкові мені покарали виручити тебе з біди. Кажуть, ти Кузька краще за всіх знаєш. Разом Дрьому перемогли, та Смерча-неук. Ось і рятуй свого дружка від нової біди. Ну ось, Белебеня розповів про село, де ти пропав. Це коли тебе дід Скалдир в будинок на млин поцупив. Потім сорока-білобока всім расстрекотала, що домовичок Кузька потрапив до Змія Горинич. А вже шлях до Змія Горинич лисиця вказала. Вона твої сліди добре запам'ятала.
- Так я ж всього один день в норі був. Коли ж ти встиг дістатися сюди?
- Зовсім не один день. У Змія Горинича в норі час швидше летить. Те, що там один день, у нас один місяць.
Подивлюся Кузька, але подумав, що і правда, напевно, не дарма ж в ліс весна йде. Сонечко вже припікає, сніжок зігріває. Скоро побіжать струмочки швидкі, з'являться травинки зелені, набухнуть бруньки й прокинеться ліс. Встануть і лісовики, візьмуться стежити за порядком. А ліс, скинувши важкий зимовий снігову шубу, оживе, розквітне, перетвориться, заграє фарбами.
Скаче по підталим заметах маленький домовичок, радіє. Поруч дружок Нафаня дріботить.
Довго чи недовго йшли, будинкові і самі не знали. Тільки натрапили вони на галявину і побачили, що там ліс закінчується, поле попереду розстилається. А за полем варто маленьке село. Кузька відразу ж її впізнав. Та сама село, де Скалдир жив.
Сумна село. Маленька. Будиночки все стоять похилені, недоглянуті. Двори-городи травою заросли, бур'янами. Чи не дбають, мабуть, будинкові, не допомагають. Ось і бідує село. Наклала Баба Яга закляття, пересварила всіх будинкових, довела до біди, тому і пропадає село без переглядом, без нагляду.
Подивився на це Кузька, зажурився. Упросив Нафаня затриматися в цьому селі, з Літянь і зі Скалдиром побачитися, та й з іншими Домовята познайомитися. Хоч і потягнув Скалдир домовичка в свій будинок, та й тримав там як в полоні, а все-таки шкода Кузьке розлучатися не попрощавшись. Згадує маленький домовичок все ті казки, які встиг від Скель діра почути. Чи не злий був старий домовик. Просто сумно вже дуже йому одному, так і з справами не впоратися. Каже тут Кузька Натана:
- Хороший він, старий дід Скалдир. Я, як додому потраплю, йому Афоньку або Адоньку пришлю. Вони малі ще, нетямущий, дід Скалдир їх навчить уму-розуму.
А вони допоможуть старому, в господарстві підсоблять, в будинку порядок наведуть. Тільки треба їм сказати, щоб на млин і не потикалися, бавитися туди не бігали. Там і водяний мешкає, і молотільнік поживає.
Кузька подумав трохи і сам собі додав:
- Так, а до Баннику, що в лазні у мельника живе нехай іноді заходять в гості. Помитися, чайок попити. Родичі ми все ж. Хоча у банників свої звички. Сьогодні з правої ноги встав, ось і добрий. А встане з лівої - бережися, окропом обшпарити!
Нафаня тільки хмикав на слова Кузьки і додавав крок. Маленький домовичок ледве встигав за Нафанею. Кузька два кроки доводилося робити щоразу тоді, як його друг робив один крок.
Дуже скоро будинкові виявилися в знайомої селі. Кузька спочатку поспішив до Літянь - першому їх знайомому.
Літянь сидів сумний, тільки що сльози з очей не котилися. Помітивши Кузька з Нафанею, він повеселішав:
- Знайшовся, пропащий! А його все шукають! Де ж ти був?
- Де я тільки не був! - гордо промовив Кузька. - Але перш ніж оповідь казати, гостя треба напоїти, нагодувати. Спати тільки укладати не треба. Я у Змія Горинича на все життя виспався під його ліжком.
Пройшли будинкові в хату. Літянь і частування заготовив - щей трошки так каші ложка. З'їв Кузька один все частування, ложку дерев'яну облизав і тільки тут помітив, що На-фане з Літянь нічого не залишилося. Засоромився домовичок, але друзі запевнили, що і їм їсти не хочеться. А Кузька після такого довгого перебування у Змія Горинича підкріплення потрібно.
Погладив тоді задоволений домовичок свій животик і почав розповідати Літянь про свої пригоди. Тільки ахав у відповідь домовоі, слухаючи про дівчаток-сніжинки, так про похід в нору Змія Горинича.
А як розповів Кузька про все, поцікавився:
- А що це ти, Літянь, такий невеселий? Може, підсобити в чому?
Зітхнув тільки Літянь:
- Завтра свято. Люди повинні весну зустрічати. Млинці піч, сонечко приманювати та пригощати. А у нас знову нічого не буде. Раніше ми теж гуляли, пісні співали, танцювали. А з тих пір, як Баба Яга всіх пересварила, та закляття наклала, так все припинилося. Сидимо все по своїх домівках, ні загальних веселощів, ні радості. Так я ж тобі вже розповідав.
- Ох, що за біда така! Нафанюшка, що ж робити, як їм допомогти?
- Щось не впізнаю я тебе, Кузька, зовсім. Якийсь ти невпевнений став. Хникаєш весь час, що робити не знаєш. Видно, захвалили тебе хтось та й наврочив ненароком. Згадуй скоріше, так позбувайся біди своєї. А потім вже й іншим допомогти зможеш.
Вийшов Кузька з дому, сів на підігріта сонечком пеньок і задумався. І справді, що це він від усіх сахається, всіх лякається, та заплакати норовить? А вже про Змія Торинича і говорити нічого! Як він під його ліжком трясся, вилазити боявся. Що за напасть така на нього знайшла, та й коли?
І згадав тут Кузька, як вони з Белебеней потрапили в цю село. І як розхвалював його всім братик, про подвиги розповідав. А Кузька загордився, запишався. Так ось, виявляється, звідки хвороба його пішла, в зайчик-боягуза перетворила!
Схопився Кузька на пеньок, три рази на одній нозі покрутився, сказав про себе заповітні слова - змова, якому його ще дід Папіла навчив. Міцно-міцно заплющив очі, а потім як закричить:
- А ось і я, колишній Кузька! І ліс йому луною відповів:
- Здрастуй, колишній Кузька!
Раз він колишній Кузька, значить, обов'язково допомогти повинен цьому селі.
- А скринька-то мій на що? - сам себе запитав Кузька. - У ньому ж така сила захована!
І зраділий домовичок побіг до хати.
Схопив він скринька, подумав трошки, та став кликати наїжаченого горобця, що копошаться в сіні за вікном:
- Отрепиш, Отрепиш, лети ближче, справа є.
- Яке, чірік, справа, чірік? - тут же зацікавився цікавий горобчик.
- Хочеш помирити тутешніх будинкових? Воробей задумався.
- Хочу, чірік! Будуть мирно, добре жити - більше зерна стане. Більше нам перепаде.
- Тоді політай по дворах. Якщо будинкові хочуть побачити диво, то нехай приходять в наш двір якомога швидше. Вони від Літянь та від сороки-білобокі знають про мій скринька.
Горобчик полетів, досить цвірінькаючи. А Кузька взявся очікувати. Через деякий час за грубкою було повно будинкових. Навіть маленькі домовяткі все прибігли. І дід Скалдир прийшов. Йому теж не терпілося розгадати таємницю чарівного скриньки.
І стоять будинкові за грубкою, і сидять. Один з одним ніхто не розмовляє, один на одного не дивляться. Але всім цікаво, що за чарівна скринька? Яке він диво створить?