(Сторінка 1 з 7)
[Тепер подивимося, чи не підтвердить чи наша думка сама Європа вустами найзнаменитіших своїх письменників.]
Всі ці письменники на різні лади підтверджують нашу думку; всі згодні в тому, що Європа змішується в дійсності і спрощується в ідеалі. Різниця в тому, що інші майже задоволені тим ступенем змішування і спрощення, на якій знаходилася або знаходиться в їх час Європа; інші знаходять, що змішання ще дуже недостатньо, і хочуть крайнього одноманітності, думаючи в цьому заціпенінні знайти блаженство; а треті обурюються і скаржаться на це рух.
До перших відносяться більш-менш все люди помірно ліберальні і помірно прогресивні. Деякі з них не проти від крайнього спрощення, але бояться бунтів і крові і тому бажають, щоб рівність побуту і розуму прийшло поступово.
Такий, наприклад, Bastiat в своїх «Harmonies? Conomiques» [1] 1
«Економічні гармонії» (фр.).
Його книга дорога саме тим, що вона п? Йшла і доступна кожному. Він каже: «Ми не сумніваємося, що людство прийде до загального однакового рівня: матеріального, морального і розумовому», - і дуже, мабуть, радий цьому; бажає тільки поступовості в цьому спрощення та форми його не пропонує.
Такий Абу в своїй книзі «Le progr? S» [2] 2
«Прогрес» (фр.).
У ній ви знайдете теж дуже ясне розташування на загальний одноманітності. В одному місці він сміється над провінційним власником, який боїться в присутності префекта, забуваючи, що префект одягнений добре і живе добре на податі, ПлатиМО цим власником; сміється над матерями, які хочуть одягнути синів своїх в мундири. замість того щоб вчити їх торгувати або господарювати ... (І ми готові сміятися над мундирами, але не за те, що ними підтримується хоч якесь відмінність у звичаї і побут, а за те, що вони пластично потворні і європейськи споганені.) В іншому місці Абу каже: «Звичайно, хоробрий генерал, майстерний дипломат (un diplomate malicieux) і т. п. корисні, але вони корисні для світу в тому вигляді, в якому він є тепер. а прийде час, в яке вони не будуть потрібні ». Ось і ще дві-три форми людського розвитку. людського розмаїття, психічного відокремлення індивідуумів і націй знищуються.
Чи не дозволені вже більше ні Бісмарки, ні Талейрани, ні Рішельє, ні Фрідріха і Наполеони ... Царів, звичайно, немає і поготів. Про духовенство Абу прямо в цьому місці не говорить, але він у багатьох інших місцях своєї книги відгукується або з недбалістю, або навіть з ненавистю про людей віруючих. «Нехай собі хто хоче ходить в синагогу, хто хоче в протестантську церкву і т. Д.» Мається на увазі: «Це не страшно; з цим прогрес впорається легко! »
Хто ж йому потрібен?
[Закрити] ви зустрічаєте таку фразу в устах селянина: «les belles guerres de l'empereur Napol? On» [4] 4
«Прекрасні війни імператора Наполеона» (фр.).
[Закрити]. Понад те, в цьому сільському романі і в інших подібних до нього ми зустрічаємося з іншими спадщини різноманітного і складного минулого Європи - з релігією, з повагою до церковного шлюбу і християнської сім'єю і, з іншого боку, з надзвичайно граціозними і милими напівязичеської віруваннями в чаклунів , відьом, в так званих «farfadets» [5] 5
Гноми (фр.).
[Закрити] і т. П. У всіх романах, одним словом, більше або менше небезпек фізичних, боротьба з становими і цивільними перешкодами, зустріч і любов героїв, що належать до абсолютно різних класів і колам суспільства (князь Кароль і дочка рибалки Лукреція; графиня Валентина та син селянина Бенедикт; філософськи утворена аристократка XVIII століття Едме і дикий юнак Мопр ?; віруюча селянка Жанна і молоді люди вищого кола - англієць і два француза, які за неї сперечаються і т. д.); антитези багатства і бідності, забобонів і філософського розуму, церковної християнської поезії та поезії хтивості ... До того ж додамо і національні антитези: англійці, німці та італійці грають в творіннях Санда чималу роль, і вона завжди прекрасно позначає у цих іноземних героїв ті риси їх, які розвинулися в них особисто або спадково під враженнями колишньої, більш відокремленою націями і областями, більш складної і різноманітної Європи.
Те ж саме, більш-менш, ми знайдемо у Alf. de Musset, у Бальзака, у англійських письменників, наприклад, у Діккенса.
Що стосується до живописця Ingres і до інших художників XIX століття, то і вони надихає не буржуазним ввечері або обідом, на якому Абу залицявся б про прогрес з якою-небудь міщанином нашого часу, але все такими явищами життя, які без різноманітності переконань, побуту та характерів немислимі. Один зображував чудовий перехід євреїв через Червоне море; інший - боротьбу гунів з римлянами; третій - сцени з воєн консульства і імперії; четвертий - сцени з старозавітної і євангельської історії ...
Якщо те, що в XIX столітті належить йому виключно або переважно: машини, вчителі, професори і адвокати, хімічні лабораторії, буржуазна розкіш і буржуазний розпуста, буржуазна помірність і буржуазна моральність, полька tremblante [6] 6
Метелик (фр.).
[Закрити]. сюртук, циліндр і панталони, - так мало вдохновітельном для художників, то чого ж має чекати від мистецтва тоді, коли за бажанням Абу не існуватимуть ні царі, ні священики, ні полководці, ні великі державні люди ... Тоді, звичайно, не буде і художників.
Про що їм співати тоді? І з чого писати картини.
Книга Абу - книга легка і поверхнева; але тому самому багатолюдній читаючої бездарності досить доступна, і вона тепер переведена навіть і по-російськи.
Тому ми і зупинилися на ній трохи довше, чим би вона заслуговувала при тих серйозних питаннях, які нас цікавлять.
Наостанок зауважимо і ще одне.
Абу присвячує книгу свою пані Ж. Санд. Схиляючись перед її генієм, він говорить: «Я усвідомив, що я вже людина немолода, великою людиною ніколи не буду (ще б пак! [Але ж, значить, колись сподівався; з лакейські негліже!]); але я не позбавлений здорового глузду і призначений збирати крихти, що впали зі столів Рабле і Вольтера ».
Бокль. Бокль нагромаджує цілу купу фактів, цитат, знань, для того щоб довести річ, яку в втіху застарілому західному розуму доводили перш його настільки багато. Саме, що розум переможе над усім. (Що ж тут оригінального? Розуму поклонялися вже в Парижі, в XVIII столітті.) Він, як і багато, нападає на будь-яку позитивну релігію, на монархічну владу, на аристократію.
Але покладемо, проте, Бокль прав, стверджуючи, що в історії людства закони розуму восторжествують, нарешті, над законами фізичними і моральними. Людство (говорить він взагалі про закони фізичних) видозмінює природу, природа видозмінює людини; всі події суть природні наслідки цієї взаємодії (с. 15; т. I. Истор. цивілізації в Англії). Про закони моральних він, навпаки того, стверджує, що вони протягом історії зовсім не змінюються, а змінюються закони (або істини) розумові. (Див. С. 133-135 і т. Д.)
У міру відкриття і визнання розумом нових істин - змінюється життя. «Розумові істини складають причину розвитку цивілізації».
Нехай так. Але, по-перше, кажучи про розвиток (т. Е. Про самосвідомість власне, але про збільшення різноманітності в гармонійній єдності), можна зупинитися насамперед перед наступним питанням: як розуміти це слово? І чи не міг би мисляча людина нашого часу (саме нашого) вибрати собі предметом серйозного дослідження таке завдання: знання і незнання не суть чи рівносильні знаряддя або умови розвитку? Про картину розвитку держави або суспільства, нації чи цілого культурного типу (має, як і все живе, свій початок і свій кінець) годі й говорити: до сих пір, по крайней мере, було так, що до часу найсильнішого розумового плодоношення різниця в ступені знань між співгромадянами ставала більш як перше. Звичайно, ніхто не стане сперечатися, що за часів царя Кодра ступінь розумової освіченості (ступінь знання) у афінських громадян була рівномірніше, ніж за часів Платона і Софокла. І франко-галли часів Меровінгів були рівніше в розумовому відношенні між собою, ніж французи за днів Боссюета і Корнеля. Незнання дає свої корисні для розвитку результати; знання - свої; от і все. І не заглиблюючись далеко, не роблячи з цього завдання предмет особливого серйозного дослідження, можна навколо себе знайти цьому безліч прикладів і доказів. Згадаю тільки злегка про деякі. Гете, наприклад, не міг би написати Фауста, якби він мав менше знань; а пісні Кольцова були б, напевно, не так оригінальні, особливі і свіжі, якби він не був ледь грамотним простолюдином. І знову, якщо під іншим кутом зору взяти того ж Фауста ... Для того щоб хоч би там не було художник, хоча б найсильніший за даруванням, міг би зобразити живий характер, - хіба не потрібні йому враження дійсного життя? Звичайно, необхідні. І в наш час, особливо в епоху реалізму. хто ж стане це відкидати?
Отже, для того щоб Гете міг зобразити неосвічену і наївну Маргариту, потрібно було йому бачити в житті таких неосвічених і наївних дівчат. Незнання простих німецьких дівчат, поєднуючись зі знанням Гете, дало нам класичний в своєму роді образ Маргарити. Епічні вірші горян, старі билини, пісні, складові і в наш час подекуди малознающімі простолюдинами, з любов'ю розшукуються вченими і дають їм можливість складати цікаві та повчальні збірники; а іншими словами - незнання предків і більш сучасних нам простолюдинів сприяє руху науки, розвитку знання у людей вчених, які знають.
І далі: людина, яка знає і з поетичним даром прочитує цей збірник, складений вченим з творів необізнаних або малознающіх людей. Він, в свою чергу, надихається їм і виробляє щось таке, що ще вище і простенької билини або пісні, і вченого збірки. Люди, які знають толк в простонародної поезії, все без винятку навіть з ненавистю відвертаються від так званих фабричних або лакейських віршів; а можна відкидати, що фабричний знає більше хлібороба, і деякими розумовими сторонами своїми грамотний лакей міської в цьому ж сенсі ближче до професора, ніж його брат, ніколи не залишав степи, ліси або рідних своїх гір. Я міг би привести таких прикладів безліч (навіть із самої книги Бокля, наприклад, - розвиток архітектури в Індії і Єгипті; знання вищих каст і неуцтво народу і т. П.); але для моєї мети і цього досить. Покладемо, що Бокль прав: істини розуму і його закони визначають хід цивілізації. Я готовий з цим погодитися; але, по-перше, адже і незнання є стан розуму; незнання - значить мале накопичення фактів для узагальнення і висновків. Це є негативний стан розуму, що дає, однак, позитивні плоди, не тільки моральні, - в цьому ніхто не сумнівається, - але і прямо розумові ж. (І в середовищі освіченої саме якесь приватне незнання нерідко наводить мислячих людей на нові і блискучі думки. Це факт усіма, здається, визнаний.)
Машини, пар, електрику і т. П. По-перше, посилюють і прискорюють то змішання. про який я говорю в моїх главах «Прогрес і розвиток»; і подальше поширення їх призведе неминуче до насильницьких і кривавим переворотів; ймовірно, навіть і до непередбачених фізичним катастроф; по-друге, всі ці винаходи вигідні тільки для того класу середніх людей. які суть і головне знаряддя змішання. і представники його, і продукт ... Всі ці винаходи невигідні: для державного відокремлення, бо вони полегшують заразу іноземними властивостями; для релігії, бо вони захоплюють малознающіх і необізнаних людей помилковими надіями все на той же розум (односторонньо в прямолінійній сенсі понятому, надіями, які можуть привести до абсолютно інших результатів); вони невигідні привілейованого дворянства вже по тому самому, що посилюють вплив і переважання промислового і торгового класу, який, за словами самого ж Бокля, «природний ворог всякої аристократії». Вони невигідні робітничого класу, який бунтував з першою появою машин і неодмінно зруйнує їх і постарається навіть, ймовірно, заборонити їх драконівськими законами. якщо тільки хоч на короткий час дійсна влада буде в руках людей цього класу або під їх страхом і впливом. Машини та всі ці винаходи ворожі і поезії; надовго примирити не можна утилітарну науку і поезію: з боку поезії тепер настала пора втоми і зневіри в нерівній боротьбі ... а не внутрішню згоду. Всі ці винаходи, повторюю, вигідні тільки для буржуазії; вигідні середнім людям - фабрикантам, купцям, банкірам, почасти й багатьом вченим, адвокатам, - одним словом, тому середнього класу, який в книзі Бокля є головним ворогом царів, позитивної релігії, войовничості та дворянства (про робітників і хліборобів Бокль мовчить з цього боку ; але, зауважимо, саме там. де всі справи в руках цього середнього класу, самі робітники натомість кажуть все голосніше і голосніше про свою до нього ненависті!).
Я ж бо віддаю перевагу всім цим термінам мій термін вторинного спрощує змішання, що все зазначені назви мають сенс набагато тісніший, ніж мій вираз; вони мають сенс - політичний, юридичний, соціологічний, мабуть, не більше, не ширше і не глибше. Мій же термін має значення органічне, природно-історичне, космічне, якщо завгодно; і тому може легше цих інших перерахованих і кілька підкуповують термінів розкрити, нарешті, очі на це велике і вбивчий рух людям, в його користь за звичкою упередженим.
Бокль хоче насамперед розуму; добре! Будемо ж і ми розумні на догоду йому; Не будемо подібно до нього наївні і простодушні; постараємося назвати річ по імені. Рух це є; воно безсумнівно, і різкої поворотної точки на інший шлях ми ще ясно тепер не бачимо (тобто чи ми цієї точки не минули ще, чи не зізнається повороту, що не помітили. можливо); нехай це рух чарівно, навіть і назавжди (припустимо це на хвилину), але зрозуміємо ж саме розумом. суворим розумом, чужим будь-яких ілюзій, всякої сердечної віри навіть і в це знамените людство і, зрозумівши, назвемо його відверто і безстрашно - передсмертним змішанням складових елементів і передоднем остаточного вторинного спрощення колишніх форм ...