На ранніх стадіях розвитку капіталізму було відсутнє чітке розмежування між центральними (емісійними) і комерційними банками. Комерційні банки широко використовували випуск банкнот як одне з джерел мобілізації капіталу. У міру розвитку кредитної системи відбувався процес централізації банкнотної емісії в небагатьох великих комерційних банках, в результаті чого монопольне право випуску банкнот закріпилося за одним банком. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому - центральним банком (ЦБ), що відповідало його чільному становищем в кредитній системі.
Перші ЦБ виникли 300 років тому (Шведський Риксбанк в 1668 р), але повсюдне поширення і сучасне значення вони набули тільки в останні десятиліття. [10, c. 115]
Історично існувало два шляхи утворення центральних банків. Одні з них стали центральними в результаті тривалої історичної еволюції. Це мало місце головним чином в країнах, де капіталістичні відносини виникли порівняно рано (у середині XIX - початку XX ст.). Так, Банк Англії став емісійним центром в 1844 р Банк Франції - в 1848 р Банк Іспанії - в 1874. [10, c. 203]
Інші банки (федеральні банки США, утворені в 1913 р центральні банки багатьох латиноамериканських держав) з самого початку були засновані як емісійні центри.
Центральний (емісійний) банк у більшості країн належить державі. Але навіть якщо держава формально не володіє його капіталом (США, Італія, Швейцарія) або володіє частково (Бельгія - 50%, Японія - 55%), центральний банк виконує функції державного органу. [10, c. 9]
Центральний банк сьогодні є ключовим елементом фінансово-кредитної системи будь-якої розвиненої держави. Він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровій фінансовій основі. Він виступає провідником офіційної грошово-кредитної політики. У свою чергу, грошово-кредитна політика поряд з бюджетною складає основу всього державного регулювання економіки.
Найчастіше ЦБ підзвітний безпосередньо парламенту чи утвореної останнім спеціальної банківської комісії. Керуючий ЦБ не входить в уряд, і його призначення може проводитися монархом, президентом, парламентом, але уряд, який спирається на парламентську більшість, звичайно може провести свою кандидатуру (часто воно її офіційно пропонує). Вище керівництво ЦБ може бути не обмежена в терміні перебування на посаді (Данія, Фінляндія, Норвегія) або призначатися на тривалий термін, наприклад на 7 років - в Ірландії, Австралії, Канаді, Нідерландах, 8 років - у ФРН. [10, c. 198]
За своїм становищем в кредитній системі центральний банк грає роль «банку банків», тобто зберігає обов'язкові резерви і вільні кошти комерційних банків та інших установ, надає їм позики, виступає в якості «кредитора останньої інстанції». Будучи «банком банків» і організатором всієї кредитної системи в країні, Центральний банк з метою підтримки надійності і забезпечення стабільності банківської системи має право при виявленні порушень комерційними банками встановлених нормативів ставити питання перед засновниками КБ про фінансове оздоровлення банку, про його реорганізації та навіть про повну ліквідації такого банку.
Основними функціями центрального банку є:
Ш емісія банкнот і організація їх обігу;
Ш проведення грошово-кредитної політики, спрямованої на захист,
зміцнення і забезпечення стійкості національної валюти;
Ш рефінансування кредитно-банківських інститутів;
Ш проведення валютної політики;
Ш регулювання діяльності кредитних інститутів;
Ш функція фінансового агента уряду;
Ш організація платіжно-розрахункових відносин
Наділення Центрального банку вищеназваними функціями дозволяє забезпечити ефективне функціонування банківської системи.
Розглянемо більш докладно основні з них:
Функція емісії банкнот є найстарішою і однією з найбільш важливих функцій центрального банку. В даний час центральний банк володіє винятковим правом на випуск в обіг готівки, який здійснюється в процесі кредитування комерційних банків, державного бюджету, покупки цінних паперів в іноземній валюті. ЦБ розвинених країн часто займаються не тільки виробництвом, а й дизайном, захистом банкнот від підробки, іншими технічними питаннями. Комерційні та інші банки можуть створювати грошову масу тими ж методами, що і ЦБ. Різниця лише в тому, що комерційні банки роблять це для розвитку своїх операцій, а ЦБ - при нестачі коштів для регулювання ліквідності банківської системи.
Грошово-кредитна політика центрального банку являє собою сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок та інших показників грошового обігу та кредиту (сукупного грошового обороту).
Грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання грошово-кредитної емісії - кредитна експансія, тобто пожвавлення кон'юнктури в умовах падіння виробництва, або на обмеження грошово-кредитної емісії в періоди економічних підйомів, супроводжуваних «перегрівами» кон'юнктури - кредитна рестрикція. Досягнення цих цілей дозволяє домогтися стабільності економічного зростання, встановити низький рівень безробіття і інфляції.
Основними інструментами грошово-кредитної політики центрального банку є:
Ш встановлення мінімальних резервних вимог;
Ш регулювання офіційної облікової ставки;
Ш операції на відкритому ринку (купівля-продаж державних цінних паперів, інших кредитних зобов'язань, валюти за ринковим або заздалегідь оголошеним курсом);
В результаті проведення центральним банком операцій на відкритому ринку збільшується (при купівлі цінних паперів) або зменшується (при продажу цінних паперів) обсяг власних ресурсів комерційних банків окремо і банківської системи в цілому, що тягне за собою зміну вартості кредиту і, як наслідок, попиту на гроші.
Рефінансування центральним банком комерційних банків, тобто надання їм запозичень у випадках, коли вони відчувають тимчасові фінансові труднощі. Кредити рефінансування надаються лише стійким банкам, які відчувають тимчасові фінансові труднощі.
Центральний банк є провідником валютної політики, що включає в себе комплекс заходів, спрямованих на зміцнення зовнішньоекономічних позицій країни. У найбільш загальному вигляді валютна політика включає:
Ш регулювання валютного курсу;
Ш проведення валютного регулювання і валютного контролю;
Ш формування офіційних валютних резервів і управління ними;
Ш здійснення міжнародного валютного співробітництва та участь у міжнародних валютно-кредитних організаціях.
Регулювання валютного курсу - найважливіший напрям діяльності центрального банку у валютній сфері. Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями різних країн. Найважливіший механізм регулювання валютних курсів - валютні інтервенції, тобто пряме втручання центрального банку в функціонування валютного ринку за допомогою купівлі-продажу валюти.
Інший широко використовуваний спосіб регулювання валютного курсу - дисконтна політика, реалізована шляхом зниження або підвищення офіційної облікової ставки центрального банку.
Ще однією складовою частиною валютної політики є формування офіційних валютних резервів і управління ними.
Валютні резерви центрального банку - це офіційні запаси іноземної валюти, що знаходяться на його рахунках, а також в банках за кордоном, або вкладені в іноземні цінні папери.
В даний час головною резервною валютою, в якій центральні банки тримають свої золоті запаси, продовжує залишатися долар США. Разом з тим в якості резервних валют все частіше використовується японська ієна, фунт стерлінгів, а також євровалютні одиниця країн - членів ЄС.
Центральний банк практикує такі форми розміщення валютних резервів: державні цінні папери, виражені в іноземній валюті, і депозити, що розміщуються в банках за кордоном.
Регулювання кредитно-банківських інститутів - це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне і безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючі процеси в банківському секторі.
Контроль за роботою банків проводиться з метою забезпечити стійкість окремих банків і передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням кожним банком його діяльності відповідно до чинного законодавства та інструкціями.
Важливий етап наглядової діяльності - дистанційний (документарний) нагляд, тобто перевірка звітності, що надається банками. Постійний контроль за звітністю дозволяє органам нагляду заздалегідь виявити проблеми, які можуть викликати ризик неплатоспроможності банків, їх банкрутство.
Комерційні банки зобов'язані щомісячно надавати Центральному банку наступну інформацію:
Ш Баланс з додатком розрахунку економічних нормативів;
Ш Звіт про кредитний портфель;
Ш Звіт про портфелі цінних паперів;
Ш Звіт про валюту і валютної позиції;
Ш Звіт про ризик процентної ставки;
Ш Звіт про надання та погашення спорідненими особами кредиту банку.
Управління банківського нагляду також вправі вимагати від банку надання будь-якої іншої інформації, навіть якщо вона віднесена до банківської службової або комерційної таємниці. Сюди, зокрема, відноситься інформація про великі кредити.
Робота з банківського нагляду ділиться за трьома основними напрямками: загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.
Загальний нагляд. Поширюється тільки на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримуються економічні нормативи, норми чинного законодавства, вказівки Центрального бака і т.д. Одним словом мають хорошу репутацію. Його здійснюють регіональні управління Центрального банку.
Інтенсивний нагляд. Застосовується до тих банків, які періодично порушують економічні нормативи і допускають незначні інші порушення, а також не відрізняються фінансовою стабільністю.
Нагляд високого ступеня. Використовується щодо банків, які систематично (два і більше разів протягом кварталу) порушують економічні нормативи, а також допускають інші грубі порушення чи мають незадовільний фінансовий стан.
Повноваження Центрального банку в усуненні порушень виражаються в наступних заходах:
Ш Обов'язковість для комерційних банків виконання вказівок Центрального банку;
Ш Вимоги до засновників банків щодо фінансового оздоровлення банків, заміні їх керівників, реорганізації або ліквідації банків;
Ш Стягнення штрафів;
Ш Підвищення норм обов'язкових резервів;
Ш Відгук ліцензій на здійснення банківських операцій.