Різкий крик прорізав повітря.
Впустивши кошик з мідіями, Бренна кинулася туди, звідки він доносився. Вона не повинна була відпускати без нагляду Мойру. Якщо хоч що-небудь трапиться з її молодшою сестрою, батько ніколи не пробачить Бренне цього. Та й сама Бренна не пробачить собі.
Страх надав їй сили. Вона стрімголов оббігла базальтову брилу і побачила, як Мойра обережно обходить лежить на піску тіло, оглядаючи його з усіх боків. Чоловік скорчився на боці і обіймав довгою рукою що лежала поруч бочку.
Бренна полегшено зітхнула. Слава Богу, Мойра була жива і неушкоджена.
- Як ти думаєш, він мертвий? - запитала Брено сестра.
- Схоже на те, - відповіла Бренна, штовхнувши шостому чоловіка в плече. Він безвольно перекинувся на спину, немов викинута на берег тушка морської свинки. Темна кров запеклася в його волоссі в тому місці, де, як зрозуміли сестри, йому було завдано удару.
- Подивися, Брено, який сильний хлопець! - вирвалося у Мойри.
Лежав на березі людина був набагато більший місцевого коваля. Хоча незнайомець лежав зігнувшись, Бренна бачила, що він набагато вище будь-якого з чоловіків в замку її батька. На його довгих світлих поплутаних волоссі місцями виднілися сліди морської солі. Придивившись ще, Бренна зазначила, що ця людина особою схожий на тих жорстоких войовничих ангелів, яких вона бачила на стінах в приміщенні для листування рукописів в монастирі Клонмакнойс на березі річки Шаннон. У тих ангелів були такі жорстокі і зловісні особи. Але від їх досконалої краси у неї захоплювало дух.
Пильним поглядом Бренна розгледіла висів на поясі чоловіки кинджал. На його рукояті були вирізані знайомі їй руни. Губи тлінні стиснулися від ненависті.
- нормандець! - вирвалося в неї.
- нормандець? - перепитала Мойра, нахилившись ближче до нього. Помовчавши, вона додала: - Наша мама в дитинстві лякала нас історіями про людей з Півночі. Одного разу десь неподалік вони навіть зробили набіг. Але ми ніколи не бачили їх. Ти хочеш сказати, що бачила їх?
Запитально підняв брови, Мойра подивилася на тлінний.
- Так, хоча шкодую про це, - без емоцій відповіла Брена. Вона підняла жердину загостреним кінцем вгору і сперлася на нього.
- І що, все люди з Півночі настільки прекрасні?
- Ні, не все, - видавила Бренна крізь зціплені зуби.
- Цей - красень, шкода, що він мертвий, - сказала Мойра, присівши, щоб скинути вологий жмут волосся зі щоки незнайомця.
Раптово повіки чоловіки відкрилися, і він схопив Мойру за руку. Дівчина закричала і спробувала вирвати її, але хватка незнайомця була залізною.
Хвиля сліпучого гніву піднялася з глибини душі і з низьким гарчанням вирвалася з горла тлінні. Цей язичник посмів підняти свою брудну руку на її сестру! Не думаючи ні миті, дівчина встромила загострений кінець жердини в стегно нормандца, навалившись на жердину всім тілом так, що у неї навіть занили м'язи живота. Бренна спробувала витягнути жердину, щоб нанести ще один удар, але не змогла.
У монастирі Клонмакнойс черниці говорили їй, що гнів, як і будь-яка сильна пристрасть, це гріх. Але характер у тлінні був такий, що поки не вщухне лють, всі звернення до розуму були безглузді.
Незнайомець завив, широко відкривши від подиву очі, і відпустив руку Мойри.
- Біжи! - крикнула Брена.
Її молодша сестра в одну мить зникла за валуном.
Схопивши руками з неприродно довгими пальцями саморобний спис дівчата, чоловік зі стогоном висмикнув його з рани. Потекла кров. Потягнувши, він легко висмикнув жердину з рук дівчини.
Незважаючи на рану, кров з якої заливала коліно і фарбувала темно-червоним його сірувато-коричневі гамаші, людина піднявся на ноги і закинув палицю в чагарник. Він дивився на Брено, вивчаючи її гарне обличчя, якому явно не йшла нинішня злісна похмурість.
Уражена настільки стрімким розвитком подій, Бренна не могла зітхнути. В її вухах звучав плескіт хвиль, що нагадував їй напівзабуту мелодію дитинства. Кричала чайка. Бренна раптово усвідомила, як сильно у моря пахне рибою. Нормандець стояв на стежці, не даючи їй втекти вгору по схилу, слідом за Мойра.
Бренна обманним рухом виграла кілька миттєвостей, а потім, розвернувшись, побігла вниз в сторону моря. Вона чула за спиною важку ходу незнайомця. Він щось кричав їй на чужому і, здавалося, злом мовою, проте в його тоні нічого загрозливого не було. Бренна вирішила не зупинятися. У неї не викликало сумнівів те, що вона могла легко відірватися від щойно мляво лежав людини, та ще з раною в нозі.
Несподівано вона відчула, як незнайомець обхопив її за талію. Бренна впала, зарилася головою в пісок і разом з чоловіком покотилася вниз по піщаному схилу. Вона спробувала зачепитися за коріння, але вони виривалися з рук. Чоловік міцно тримав її. Падіння тривало. Біля самої води вони м'яко скотилися в пісок.
- Вийди, демон! - крикнула Бренна, безсило б'ючи кулаками по могутніх грудях незнайомця.
Він легко зловив її руки і притиснув їх до землі над її головою. Коли Бренна спробувала штовхати, він притиснув її ноги своїми довгими і сильними ногами.
Все, що їй залишалося, - це вивергати прокляття, насилати на нього мор і чуму, посилати його безсмертну душу до Вельзевула з усіма чортами.
Однак на незнайомця, здавалося, це ніяк не діяло. Лише на якусь мить його небесно-сині очі потемніли, як хмара. Чоловік і раніше нависав над Брено з самим незворушним виразом обличчя. Він чекав, коли дівчина стомиться і припинить лаятися. Бренна дійсно скоро втомилася і замовкла.
- Це найпрекрасніші образи, які я коли-небудь чув, - несподівано спокійно зауважив незнайомець. Куточки його рота піднялися в напівусмішці, яка не дуже в'язалася з темною борозною його сердито зімкнутих брів.
Бренна відчула жар в особі і зрозуміла, що червоніє.
- Ви мене розумієте?
- Я чув, як ви тільки що називали мене нічним кошмаром, хтивим демоном з нижнього світу і пророкували мені зустріч з князем тьми. Так як, по-вашому, я розумію вас?
Бренна відчула, як сильні м'язи незнайомця сіпнулися, ніби він придушив напад сміху. Хоча брови його були все ще сердито зведені, чоловік здавався швидше здивованим.
- Звідки, ви знаєте нашу мову?
Посмішка незнайомця згасла, і погляд його став зовсім похмурим.
Чоловік все ще допитливо вдивлявся в обличчя тлінні, немов шукав відповідь на це питання. Його сильне тіло все ще притискало її до землі, однак вона більше не відчувала загрози.
Бренна розуміла, що у цієї розмови повинна бути розв'язка.
Що б не замишляв незнайомець, якщо у неї вийде підтримати розмову, відвернути його, вона ще може врятуватися. Безсумнівно, Мойра вже встигла прибігти додому і все розповісти. Батько і інші чоловіки вже беруть луки і поспішають на берег визволяти її, Брено. Дівчина судорожно зітхнула, заспокоюючи серце тим, що над валуном ось-ось з'являться озброєні чоловіки.
- Звідки Ви? - запитала ода.
Дивна гримаса змінила обличчя нормандца. Він поводив очима, і тільки тут Бренна помітила, що білки його очей сильно почервоніли. Вона зрозуміла, що незнайомець багато днів провів в море.
- Я не знаю, - відповів нормандець хрипким голосом.
- Не знаєте? - здивувалася Брена. - Я бачила багатьох людей, які заблукали і не знають, де вони. Але ви перший, хто не знає, звідки він родом.
Вона відчула, як її легка туніка стає мокрою і теплою. Кров. Бренна подумала, що рана, яку вона завдала, виявилася глибшою, ніж вона думає, і ця людина в паніці, тому що втратив багато крові.
- Як ви опинилися в морі? - запитала вона.
Незнайомець знову поводив очима, немов сподівався прочитати десь відповідь. Його хватка ослабла, але Бренна все ще не могла звільнитися. Її заспокоювало лише те, що він не намагається домагатися її любові. Хоча його велике тіло все ще притискало її до землі, вона відчула до себе інший інтерес. Чоловік був явно спантеличений.
- Ви знаєте не так багато, чи не так? - з іронією запитала Брена. - Може бути, ви назвете мені своє ім'я?
- Ім'я ... - немов у задумі повторив він.
- Так, ім'я, вже його-то ви знаєте.
Вона вивільнила руки, але нормандець, здається, цього не помітив.
- Все тварі Божі мають ім'я. Б'юся об заклад, навіть нормандці.
Незнайомець поклав свої великі долоні на її щоки, допитливо вдивляючись в її очі. Його груди розмірено піднімалася і опускалася. Бренне залишалося тільки подумки лаяти себе за те, що вона роз'ятрити йому душу.
Несподівано, на її здивування, чоловік перекотився на спину і сіл. У тугіше секунду Бренна схопилася на ноги, щоб втекти.
Вона стояла на невеликому піщаному пагорбі, готова кинутися геть, однак нормандець поводився надзвичайно дивно. Він взагалі не звертав на неї ніякої уваги. Крім того, Бренна подумала, що, якщо вона залишиться, щоб простежити за цим дивним людиною, батько буде пишатися її хоробрістю. Звичайно, сама ідея залишитися тут їй не подобалася. Але трохи хоробрості, яку вона проявить зараз, можливо, очистить ту боягузтво, яку вона проявила в монастирі Клонмакнойс, і підніме її в очах батька.
Ризик був вартий того.
Бренна дивилася на сидячого на піску нормандца. Він стискав голову, хитав нею вперед-назад, іноді видавав тихі стогони. Їх звуки ставали все голосніше, і нарешті він, відкинувши назад голову, заревів неба щось безсловесна.
Жах пробрало Брено до кінчиків пальців ніг.
Святі небеса, безумець! Дівчина завмерла, подібно зайцеві в частіше, який ховається від лисиці.