Митраша вибирає прямий шлях, "свою стежку". Розповімо класу, що тема свого шляху, "путиках", є однією з центральних тем творчості М.М. Пришвіна. Один з героїв "Корабельної чаші" говорить, що "у кожної людини на шляху до правди є свій путик". Кожна людина, на думку письменника, повинен прийти з чимось своїм особистим, їм самим завойованим, на загальну велику дорогу життя ". Настя і Митраша не знали, що обидві дороги сходяться в одному місці. Чи не знали вони і іншого: того, що віру Насті в людський досвід варто було б поєднати з мрією Митраши про незвіданому.
Цей висновок підводить учнів до підготовки відповіді на 5-е питання: "Чому Митраша потрапив в біду? Яку помилку зробила Настя?"
Школярі роблять висновок, що Митраша не потрапив би в біду, якби не зійшов з "стежки людської", не забув би поради старого лісника Антипич: "Не знавши броду, не лізьте у воду". Митраша йшов по стежці, по якій "йшов така ж людина, як і він, значить, і він сам, Митраша, міг по ній сміливо йти". Але Митраша вирішив скоротити дорогу, "залишив вибиту стежку людську і прямо поліз в Сліпу Єлань". Але ж і Настя попереджала його про небезпеку, і "трава Білоус показувала напрямок обходу елани". Як тільки Митраша як би знехтував досвідом людей і пішов навпростець, залишивши осторонь траву Білоус - "незмінний супутник стежки людської", так відразу ж опинився в небезпеці. Спочатку він її не відчув, тому Єлань і називається сліпою, "що з вигляду її неможливо було впізнати". А коли відчув хлопчик небезпеку і зупинився, в одну мить занурився по коліно. Спробував рвонутись - ще, і ще, і ще. І занурився по саму груди, так що втриматися міг тільки на призначеному плазом на болото рушницю. І ось тут-то "розумні на всяке погане справу сороки зметикували про повне безсилля зануреного в болото маленького чоловічка".