Дійсно, Бог в нашій молитві не потребує. У ній потребуємо ми самі. І щоб усвідомити всю першорядну важливість молитви в духовному житті людини, ми повинні розібратися в тому, що ж таке молитва.
Молитва - це розмова людини з Богом. І ця розмова необхідний для самої людини як вираз віри. Адже відмітною особливістю християнства є неможливість раціоналістичної констатації факту існування Божества, визнання можливості буття Бога. Християнство говорить не просто про Бога. Воно розкриває перед нами таємницю Бога люблячого, люблячого чоловіка настільки, що заради порятунку нас від наслідків гріха Бог Сам, без будь-якого посередництва творіння, стає людиною, Собою виправляючи древнє пошкодження людської природи.
Християнство - це релігія любові, вона вчить, що Бог полюбив нас ще до того, як ми стали гідні цієї любові, полюбив настільки, що заради любові до нас Він, ставши людиною, перетерпів розп'яття на Хресті, жахливі муки і ганебну смерть.
Але віра в такого Господа, безсумнівно, передбачає певний відповідь на Його жертву. Неможливо просто констатувати факт жертви з боку Бога, не можна просто визнавати реальність голгофського Хреста, неможливо відмахнутися від такого дару. Можна або озлоблено піти, відвернутися, змусити себе повірити, що це все неправда, або, визнавши справжність Євангельської історії, прийти до Христа люблячому і відповісти на Його Божественну Любов. Відповідь на любов може бути тільки один - любов. Якщо я знаю, що Христос любить мене, любить мене жертовною любов'ю, любить до смерті, я не можу у відповідь не любити. Але любов з необхідністю вимагає для себе вираження, і одним із свідчень любові є необхідність спілкуватися.
Коли юнак прагне якомога частіше зустрічатися з дівчиною, довше бути з нею, розмовляти або просто дивитися в її очі, що оточують можуть зробити висновок - він любить цю дівчину. Якщо ми любимо Бога, то ми теж хочемо спілкуватися з Ним, висловити Йому наші проблеми, поскаржитися на неприємності, порадіти успіхам, подякувати за подарунки, як хочеться люблячим дітям частіше спілкуватися зі своїми батьками. І Бог, Сам дозволив нам іменувати себе Отцем, дарує нам таку можливість в молитві.
Молитва - це ні що інше, як розмова з Богом, як розкриття перед небесним Отцем свого серця, і така розмова є найперша потреба віруючої душі. В молитві ми набуваємо можливість подякувати Господу за все його милості, якими Він постійно обдаровує нас - така молитва називається подячної. Вона диктується звичайним людським почуттям справедливості. Якщо ми вважаємо за свій обов'язок сказати «спасибі» будь-кому, оказавшему нам допомогу, то це правило справедливо і по відношенню до Бога. Тому подячна молитва дуже часто звучить в устах віруючих християн.
В молитві ми отримуємо можливість вилити перед Богом наші прохання, попросити Його всесильної допомоги, виклопотати все, необхідне для нашого життя, то, що ми можемо назвати «хлібом насущним». Це молитва прохальна.
Але існує ще й молитва покаянна, в якій ми просимо у Бога прощення за наші гріхи і провини, подібно до того, як неслухняні діти, які не виконали батьківських побажань і порад, усвідомлюючи свою провину, просять у батьків вибачення за заподіяні неприємності й образи. Точно так само і ми, коли переступаємо заповіді Божі і здійснюємо гріхи, саме в молитві набуваємо можливість попросити у небесного Отця прощення.
Молитва - найперша потреба віруючої людини, і відсутність бажання помолитися свідчить багато про що. Адже і всередині міжлюдських відносин небажання спілкуватися свідчить про охолодження любові.
Так і в духовному житті небажання молитися говорить про глибоку духовну кризу, про глибокої духовної хвороби, яка, як правило, вимагає тривалого лікування. Тому, якщо ми відчуваємо, що молитва наша стає холодною, що в нашому серці відсутнє бажання помолитися, ми повинні запитати себе: чому так відбувається, в чому причина нашого духовного кризи, що потрібно поміняти в нашому духовному житті, щоб до нас знову повернулася радість молитви, радість богопредстоянія, радість спілкування з Богом - нашим Творцем, Промислителем і Спасителем, нашим небесним Отцем.